Організаційна структура та ії види

Організаційна структура та ії види

Організаційна структура управління– це впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів і стійких зв’язків між ними,що забезпечують

функціонування об’єкта управління.

Значення організаційної структури:

– організаційна структура забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

– структура організації визначає права та обов’язки(повноваження й відповідальність) на управлінських рівнях;

– від організаційної структури залежить ефективна діяльність організації, її виживання і процвітання;

– структура, запроваджена в певній організації,визначає організаційну поведінку її працівників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.

Організаційні структури мають відповідати таким вимогам:

– оптимальність – мінімально необхідна кількість зв’язків між органами управління;

– оперативність, гнучкість – здібність швидко реагувати на зміни в середовищі;

– надійність – гарантія достовірності передачі інформації, безперебійного функціонування;

– простота, економічність – мінімальні витрати на управління, відсутність дублювання та паралелізму в роботі;

– спеціалізація – зосередженість окремих працівників на виконанні заданих функцій управління.

Послідовність дій під час розробки організаційної структури:

1.                     Установлення вертикальних рівнів управління.

2.                      Горизонтальний поділ організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами.

3.                        Установлення зв’язків між різними підрозділами.

4.                        Установлення повноважень і відповідальності різних посад.

5.                            Визначення посадових обов’язків,закріплення їх за конкретними посадовими особами (за допомогою формування посадових інструкцій).

Розглядаючи організаційну структуру управління,використовують такі основні категорії:

Ланка в організації– це структурно відособлений елемент,наділений конкретними функціями керівництва, повноваженнями та відповідальністю (підрозділ, сектор, дільниця, конкретний виконавець).

Рівень управління – це сукупність визначених ланок,які вказують на послідовність вертикальної підпорядкованості одних ланцюгів іншим. Кількість рівнів управління залежить від масштабів виробництва, технології.

Горизонтальні зв’язки мають характер погодження і, якє правило, однорівневими, а вертикальні – це зв’язки підпорядкування, і потреба в них

виникає за ієрархічності управління,тобто за наявності декількох рівнів управління.

Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають складу змісту функцій, прав та обов’язків підрозділів і посадових осіб.

Існують такі основні типи структур управління:

– лінійні;

– функціональні;

– комбіновані – це результат комбінації двох основних типів, а саме:

а) лінійно-штабна організаційна структура;

б) лінійно-функціональна організаційна структура;

в) дивізіональна організаційна структура;

г) матрична організаційна структура;

д) та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

Лінійна організаційна структура  являє собою систему управління, в якій

– чіткість і простота взаємодії(неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень і вказівок);

– відповідальність кожного за виконання свого завдання(надійний контроль та дисципліна);

– оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

– економічність (за умови невеликих розмірів організації).

                                                Директор оптової фірми

Рис.  2. Принципова схема лінійної організаційної структури

Недоліки лінійної оргструктури:

– необхідність високої кваліфікації керівників;

– зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

– обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

Лінійно-штабна організаційна структура. Вона є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва

Рис.  3. Принципова схема лінійно-штабної організаційної структури

Функціональна організаційна структура.Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи,які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник у межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (рис.  4).

Генеральний директор

Рис.  4. Принципова схема функціональної організаційної структури

Завдяки                   спеціалізації       функціональних       керівників       виникає        можливість

управління    великою     кількістю     виконавців,а  отже,  і    зменшується     кількість

рівнів      управління.  До     обов’язків      вищого       керівника       входить      регулювання

відносин поміж функціональними керівниками.

Переваги функціональної оргструктури:

– спеціалізація діяльності функціональних керівників;

– скорочення часу проходження інформації;

– розвантаження вищого керівництва. Недоліки функціональної оргструктури:

– можливість отримання суперечливих вказівок;

– порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

– складність контролю;

– недостатня гнучкість.

безпосередньо впливати на виконавців.При цьому, аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок:

1)                     або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника;

2)                          або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень;

3)                     або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Президент

Рис. 5. Принципова схема лінійно-функціональної організаційної структури

Переваги лінійно-функціональної структури:

–   поєднує переваги лінійних і функціональних структур;

– забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

–   спеціалізація функціональних керівників.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

– складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

– в умовах реорганізації збільшується потік інформації,який спричиняє перевантаження керівників;

– така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (рис.  6).

Президент

Рис. 6. Принципова схема дивізіональної організаційної структури

Перехід до дивізіональної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам і централізації загальнокорпоративних функцій управління(фінансова діяльність, розробка

стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у –штаб квартирі компанії.

Переваги дивізіональної оргструктури:

–   невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;

– можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;

– підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);

–   внутрішньофірмова конкуренція.

Недоліки дивізіональної оргструктури:

–   дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

–   збільшення витрат на утримання апарату управління.

Дивізіональна                          організаційна      структура     відповідає      умовам      динамічного

фірм. Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру

(рис.  7).

Президент

Рис. 7. Принципова схема матричної організаційної структури

Переваги матричної структури:

–   високий ступінь адаптації до змін у середовищі;

– наявність ефективних механізмів координації між багатьма складними і взаємопов’язаними проектами.

Недоліки матричної структури:

– обмежена сфера застосування;

– виникнення конфліктів на основі«боротьби за владу»між функціональними керівниками і керівниками проектів.

Для вибору типу організаційної структури управліннявикористовують такі основні методи:

1) Метод аналогій – полягає в застосуванні організаційних форм,що виправдали себе в організаціях зі схожими організаційними характеристиками (середовищем, стратегією, технологією, розмірами) стосовно організації, що проектується;

2) Експертн-аналітичний метод – полягає в обстеженні й аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями-експертами, які й розробляють відповідну організаційну структуру управління;

3) Метод структуризації цілей– передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їхнє кількісне та якісне формулювання і подальший

управління з подальшим їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями. Критеріями ефективності при співставленні різних варіантів організаційних структур слугують можливості щонайповнішого досягнення цілей організації при відносно нижчих витратах на її функціонування.

Скачано с www.znanio.ru