Риторика як наука й мистецтво. Розділи риторики
дізнаєшся |
навчишся |
зрозумієш |
· про риторику як науку й мистецтво; · про зародження і розвиток риторики; · про роль риторики в житті суспільства й окремої людини.
|
· працювати з довідковими матеріалами, електронними джерелами інформації; · розкривати закономірності розвитку риторики; · застосувати одержані знання на практиці.
|
становлення риторики як науки, мистецтва красномовства; · закономірності розвитку риторики; · значення риторики в культурному доробку людства. |
► Дайте відповіді на запитання:
• Що вам відомо про риторику?
• Яких ораторів минулого й сучасності ви знаєте?
• Чи потрібна сьогодні риторика?
► Прочитайте афоризми, поясніть їх значення, сформулюйте
за висловами тему, мету і завдання уроку.
1. Є два мистецтва, що можуть поставити людину на найвищий щабель пошани: одне — мистецтво полководця, друге — мистецтво вправного оратора (Цицерон). 2. Поетами народжуються, ораторами стають (Цицерон). 3. Красномовство — це не що інше, як уміння надати краси логічним побудовам (Д. Дідро). 4. Справжнє красномовство — це вміння сказати все, що треба, і не більше, ніж треба (Ф. Ларошфуко).
РИТОРИКА ЯК
НАУКА І МИСТЕЦТВО
Риторика (походить від грец. rhetorike — ораторське мистецтво) — наука
красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови
досягнення їх ефективності. Риторика як
наука на сьогодні складається з трьох частин: історія риторики, теорія риторики, практична риторика. Риторика
як теорія ораторського мистецтва виникла у Стародавній Греції, звідти
поширилася на Стародавній Рим, згодом — на країни Європи.
Спершу красномовство було в
основному виявом природного обдарування людини, згодом, коли виникла
необхідність безпосереднього впливу на розум і волю співгромадян засобами
живого слова, воно стало справжнім мистецтвом.
Історія Стародавньої Греції знає імена видатних
промовців, що могли своїми виступами впливати на настрої людей чи суспільні
процеси, — Перікла (Уст. до н.е.), Сократа (469-399 pp. до н.е.), Платона
(427-347 pp. до н.е.), Демосфена (384-322 pp. до н.е.), Аристотеля (384-322 pp. до н.е.) та ін. У працях античних
мислителів підкреслювалось, що роль оратора — у розкритті істини, у переконанні
слухачів, що ораторське слово має величезне значення в розвитку матеріальної і духовної культури суспільства, у
формуванні моральних якостей людини. Було відкрито школу красномовства,
написано підручник риторики.
Особливого поширення набули судові промови.
З'явилися навіть фахівці з написання текстів промов для необізнаних із
красномовством клієнтів — логографи. Загальну
теорію красномовства створив Аристотель,
який відстоював думку, що риторика має всеосяжний характер, може
використовуватися в будь-якій сфері життя.
Вершиною розвитку ораторського мистецтва була
діяльність Марка Туллія Цицерона (106-43 pp. до н.е.), який, крім публічних виступів, продовжив розробку теорії
риторики. Продовжувачем і послідовником Цицерона
був Квінтіліан (бл. 35-95 pp. н. е.). На його думку, умовою досягнення успіху в
ораторському мистецтві є природні якості — увага, пам'ять, здатність
імпровізувати, емоційність, широкі знання, постійне вдосконалення умінь, високі
моральні якості.
Здавна розвивалося ораторське мистецтво й у нашій
країні.
Найбільш відомими ораторами Київської Русі були
митрополит Іларіон (XI ст.) та Кирило Туровський (XI ст.). Першому з них
належить "Слово про закон і благодать", другому — "Слово в новий
тиждень після Пасхи".
Тривалий час центром, у якому розвивалося ораторське мистецтво, була
Києво-Могилянська академія, у якій одним із
навчальних предметів стала риторика — церковна і світська, у теоретичному і практичному аспектах. Упродовж неповних двох
століть (1635-1817) тут було складено 127 підручників риторики (кожен викладач
читав курс за власним підручником). Студентів учили створювати судові й панегіричні промови, писати вітальні, поздоровчі та інші листи.
Знаними теоретиками і практиками красномовства
були Іоаникій Галятовський, перу якого належать трактат "Наука, або Способ
зложення казання" ("Ключ разуменія") — 1659 p., полемічний
твір "Розмова білоцерківська" 1676 року, і Феофан Прокопович (1681-1736), автор
багатьох трактатів і проповідей, у тому числі "Риторики", яку він читав у
1708-1709 pp.
На жаль, пізніше розвиток риторики як науки
загальмувався. Цьому було дві причини: одна стосувалася тільки України (щораз
більші утиски українського слова, витіснення його з навчальних закладів), друга
— загальна. У більшості пізніших підручників риторики основна увага зверталась
на патетичність викладу, а не на зміст публічних виступів, через що саме слово
"риторика" набуло й другого, негативного значення — "зовнішньо
ефектне, але малозмістовне висловлювання".
І все ж, незважаючи на звуження сфери вживання
української мови, у XIX ст. ми
знаходимо зразки чудових за змістом і формою промов. Прикладом може бути хоча б
промова П. Куліша на похороні Т. Шевченка.
Ще менш сприятливими для розвитку риторики були
десятиліття більшовицької влади в Україні з повним партійним контролем над
будь-якими масовими зібраннями. Справжній спалах ораторського мистецтва
спостерігався в останні роки існування Радянського Союзу (1989-1991) з їх
масовими мітингами та в перші роки незалежності України (1991-1994). Яскравими
ораторами в той час виявили себе, наприклад, Дмитро Павличко, В'ячеслав
Чорновіл. Проте подальші події в суспільстві спричинилися до згасання того
загального піднесення, до спаду суспільної активності громадян.
Особливістю риторики
як науки є її комплексний характер, тісний контакт з різними галузями людського
пізнання — логікою, психологією, філософією, етикою, естетикою, поетикою,
лінгвістикою, сценічною майстерністю, матеріали яких знаходять застосування як
у підготовці оратора, так і в його ораторській діяльності. Тому оволодіти мистецтвом красномовства
нелегко, але дуже бажано, оскільки риторика формує у людини уміння:
· всебічно аналізувати предмет дослідження;
· оцінювати особливості аудитори;
· розробляти програму діяльності;
· працювати з фактами, створюючи атмосферу співтворчості зі слухачами;
· удосконалювати власне мовлення;
· встановлювати контакт з аудиторією;
· аналізувати власні відчуття.
Усі ці вміння дуже важливі
для кожної людини, а особливо для тих, хто працює в інтелектуальній сфері.
Промова — вияв внутрішнього, духовного життя людини, її світогляду, її
розуміння світу. Не випадково письменники, створюючи образи видатних діячів,
показуючи їх вплив на поведінку і мислення людей, нерідко наводять їх промови
(згадаймо, наприклад, промови Захара Беркута та Спартака з однойменних творів
І. Франка та Р. Джованьйолі).
Ось чому сьогодні відроджується увага до
риторики в навчальних закладах усіх рівнів. Адже, як
сказав Цицерон, ораторами не народжуються — ораторами стають.
Отже, риторика — це наука і одночасно мистецтво спілкування з метою переконати слухачів або співрозмовників, зробити їх своїми однодумцями.
Риторика цінна тим, що вона розвиває в людині систему якостей: культуру мислення (глибину, ерудицію, швидкість мислення), культуру мови (правильність, виразність, ясність, точність), культуру поведінки (ввічливість, тактовність, коректність), культуру спілкування (увага до співрозмовника, уміння слухати та чути, відповідати за свої слова).
ВИДИ ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПІВ
Красномовність
потрібна в різних життєвих ситуаціях і може суттєво вплинути на різні сфери
суспільної діяльності. Тому
за змістом і проблематикою розрізняють красномовство соціально-політичне,
парламентське, соціально-побутове, дипломатичне, агітаційно-пропагандистське,
судове, церковно-богословське, рекламне, академічне.
Різною може бути й форма публічних виступів, але здебільшого це усний монолог.
Саме в монологічній формі виголошуються
доповіді, промови, лекції, здійснюються огляди подій. Проте є публічні виступи
у формі діалогу (обговорення, інтерв'ю, суперечка) або полілогу (дебати,
диспут, полеміка).
Кожен із різновидів публічних виступів має певну
мету і завдання. Так, промови бувають політичні, мітингові, інформаційні, агітаційні,
судово-звинувачувальні, захисні і самозахисні, ювілейні, привітальні,
прощальні, ритуальні. Кожен із цих різновидів має конкретне призначення.
Політична промова стосується важливих аспектів суспільного
життя, проблем, які хвилюють суспільство. Такими є, наприклад, виступи
депутатів при обговоренні державного бюджету, різноманітних кодексів, проектів
законів тощо.
Мітингова промова присвячується злободенній
проблемі, щоб зосередити на ній колективну думку.
Інформаційна промова має завдання викликати зацікавлення
певним предметом, подією, ситуацією.
Агітаційна промова повинна обґрунтувати важливість якогось питання і
мобілізувати аудиторію на виконання поставлених завдань.
Судові промови покликані всебічно,
хоч і з різних точок зору аналізуючи факти, сприяти досягненню істини в питаннях, що є предметом розгляду.
У доповіді розглядають і
розв'язують проблемні питання в тій чи іншій галузі. Доповіді роблять на
економічні, соціально-політичні, культурно-просвітницькі, морально-етичні,
природоохоронні, побутові, науково-технічні теми. Особливістю доповіді є те, що
вона може стати предметом обговорення, критики, її можна доповнювати новими
фактами чи пропозиціями.
Політичні доповіді спираються на теоретичну базу, відзначаються
злободенністю, мають елементи агітації і пропаганди. Звітні доповіді містять
повідомлення про виконану роботу, оцінку її результатів. Наукова
доповідь присвячується окремому питанню, у ній узагальнюються факти, аргументуються практичні висновки
і рекомендації. Така доповідь може мати гіпотетичний характер.
У діловій доповіді накреслюються
шляхи розв'язання практичних питань.
Після доповіді можливе обговорення у формі
виступів з приводу її змісту. Виступ може являти собою набір реплік з різних
часткових питань.
Певні різновиди має і лекція, мета якої
-роз'яснення суті подій, поглядів, поширення наукових чи політичних знань,
формування світогляду слухачів.
Лекції бувають академічні, або навчальні, (курсові, підсумкові, оглядові)
та публічні. Проведення навчальних лекцій полегшує те, що слухачі приблизно
однакової підготовки і тому з ними неважко встановити контакт. Публічна ж
лекція збирає дуже різноманітний контингент слухачів, які можуть по-різному
сприймати зміст і реагувати на нього, тому публічна лекція вимагає популярнішого
змісту та емоційнішого викладу. Публічні лекції мають багато різновидів:
науково-популярна лекція, лекція-інформація, лекція-інструкція, лекція-показ,
лекція-репортаж, лекція-спогад та ін.
Різноманітними бувають і огляди —
господарські, політичні, спортивні тощо. Огляд має інформаційно-коментаторський
характер: дається лише побіжна характеристика процесів, явищ, фактів, які мають
створити загальну картину того, що є предметом розмови.
У кількох формах реалізується публічний діалог.
Різновидами публічного полілогу є:
· бесіда, у якій може брати участь 8-10 чоловік (групова) чи навіть 25-30 (колективна);
· "круглий стіл" - учасники ведуть розмову на певну тему у присутності більшої чи меншої аудиторії. Іншим варіантом є навчальний "круглий стіл", коли учасники ведуть розмову, а керівник координує їхні дії;
· прес-конференція — відповідь державних, громадських, наукових діячів та інших відомих людей на запитання журналістів з питань, що цікавлять громадськість;
·
диспут — обговорення якогось питання перед аудиторією
(напр., на захисті дисертації).
Незважаючи на те, що між видами публічних
виступів є значні відмінності, вони мають і багато спільного. Це передусім
вимога добре знати предмет виступу, чітко аргументувати і послідовно викладати
свої думки, доносити їх до адресатів, тому до кожного виступу слід ретельно
готуватися, враховуючи особливості висвітлюваної теми, комунікативну мету,
специфіку аудиторії.
ПІДГОТОВКА ДО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ
Передумовою успіху оратора є, звичайно, його
природні дані, обсяг знань і набутий життєвий досвід. Але навіть
найдосвідченішому і найталановитішому промовцю потрібна спеціальна підготовка
до виступу.
Виділяють такі найважливіші етапи підготовки до
кожного публічного виступу: визначення цільової настанови, збирання фактичного
матеріалу, систематизація матеріалу і продумування логічної послідовності
виступу (складання плану), добір мовних засобів для реалізації задуму,
психологічна підготовка до виступу. З цього переліку видно, що підготовка до
виступу майже нічим (крім останнього етапу) не відрізняється від підготовки до
написання твору чи реферату (тому засвоєння елементів дидактики є, по суті,
продовженням усієї системи розвитку мовлення учнів і передусім оволодіння
публіцистичним стилем, усною формою якого є більшість видів ораторського
мистецтва).
Передусім необхідні знання предмета, про який
оратор збирається говорити, розуміння теми з усіма питаннями, які слід
висвітлити, усвідомлення мети виступу, з'ясування рівня підготовленості
слухачів до сприймання змісту.
Успіх виступу не можливий без достовірного і
переконливого матеріалу. Тому слід ретельно добирати і перевіряти факти, цифри,
імена, приклади,
дати, цитати. Суттєву роль
відіграє і добір способів і засобів унаочнення, що забезпечать сприймання
найважливіших положень, висловлених оратором.
Систематизуючи факти, оратор намічає
послідовність їх використання, складає план виступу.
Кожен розгорнутий публічний виступ (промова,
лекція, доповідь) являє собою логічне міркування. Тому, по-перше, він повинен
складатися з традиційних частин будь-якого роздуму — вступу, головної частини,
закінчення, поєднаних у нерозривне логічне ціле. По-друге, як і в усякому
роздумі, схема викладу (усієї теми або часткового питання) має передбачати
послідовність: теза — аргументи (докази) — висновок.
Вступ має на меті привернути увагу слухачів,
активізувати їх думку, зацікавити темою. Він має бути коротким і цікавим, хоч
форма може бути різною, залежно від теми, змісту, складу слухачів. Бажано
почати з якогось цікавого факту, коментування якого забезпечило б перехід до
головної частини.
У головній (найважливішій!) частині виступу
оратор послідовно, відповідно до наміченого плану
веде слухачів до розуміння основної ідеї. Виклад матеріалу в головній частині
зосереджується навколо кількох найважливіших питань, і тому весь виступ логічно
та інтонаційно має поділятися на окремі розділи і підрозділи. Це дозволяє
слухачам сприйняти хід думки оратора. У процесі підготовки необхідно передбачати
пропорційність, співмірність таких частин.
Кінцівка виступу має містити висновки з усього
сказаного, виділити основну ідею, поставити завдання, закликати до певних дій
(відповідно до виду публічного виступу і його мети).
Після докладного продумування плану і композиції
оратор здійснює фіксацію майбутнього виступу на письмі. Зробити це можна
по-різному:
· написати повністю текст;
· підготувати план-конспект, у якому визначити головні питання теми і фактичний матеріал до кожного з них;
· обмежитися лише планом.
Вибір форми письмового запису залежить від
самого оратора, від оцінки рівня своєї підготовленості.
Для того, щоб у записі можна було легко
орієнтуватися, він повинен бути зорово виразним, з використанням легких для
сприймання графічних позначок — підкреслень, дужок, виділення кольором тощо. Це
дозволить оратору при потребі швидко знайти необхідний матеріал, а, отже,
сприятиме його впевненості в собі під час виступу.
ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ РИТОРИКИ
Передумовою успіху публічного виступу є і мовна
майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної
культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями —
правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю,
різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з
них для оратора особливо важливі.
Правильність визначається дотриманням норм
літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні,
фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний
рівень оратора. Найчастіше трапляються помилки в наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова
діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи суржику),
наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів.
Точність виявляється в чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності
з їхнім значенням.
Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки,
не допускають двозначного тлумачення.
Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості
сформульованих висновків.
Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості
слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для
сприймання змісту.
Виразність є наслідком добору слів і виразів, які найбільш яскраво передають
висловлювані думки. Це здебільшого емоційно-експресивні засоби, наприклад,
стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні
звертання і питальні речення, попарно з'єднані сполучником однорідні члени
речення, лаконічні безсполучникові речення, у т. ч. у складі фразеологізмів, засоби суб'єктивної оцінки як
вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів
публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні
поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні
сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті
вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати
зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають
негативну емоційну реакцію.
З метою увиразнення публічного висловлювання в
ньому можуть знайти застосування всі ті засоби,
що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи: порівняння,
епітети, метафори, уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення),
іронія, а також стилістичні фігури — повтор окремих слів чи
речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий
кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень),
градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів,
словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і
сприяють більшій емоційності вислову).
Суттєву роль відіграє й інтонація — збільшення
чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з
метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від
важливості певного елементу змісту.
ПОВЕДІНКА ОРАТОРА
ПІД ЧАС ВИСТУПУ
Перед публічним виступом, щоб почуватися більш
упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад
слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками.
Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде
мова.
Для оратора важливо встановити і в подальшому
підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний
зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як
будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість
кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій
— бадьорий, ставлення до слухачів — доброзичливе. Не повинно відчуватися
зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє
ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу
своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями,
Перевага усного мовлення над писемним
полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними
засобами — інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними,
відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією.
Це відвертає увагу слухачів.
Це ж стосується й місця оратора під час виступу.
Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими
заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів
не стільки слухати, скільки стежити за ним.
Здебільшого у слухачів виникають певні
запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор
передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені,
відповідати на них треба просто і
ясно. І що найголовніше — щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних
деталей.Тільки за дотримання сукупності вимог можна зберегти найголовніше для
оратора — довір'я слухачів.
1. Говори зрозуміло.
2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити.
3. Не перебивай.
4. Будь ввічливим.
5. Прагни говорити вишукано.
6. Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.
7. Не відволікайся на другорядні справи.
8. Не говори про себе.
9. Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.
Творче конструювання
► Відновіть вислови відомих ораторів і запишіть їх, обґрунтуйте розстановку розділових знаків. Поясніть зміст висловлювань.
1.Оратор, на, й, на, не, лише, слова, а, багатий, думки (Цицерон). 2. Оратор, людиною, у, і, справах, бути, повинен, справедливою, справедливості, тямущою (Платон). 3. Саме, становить, пишна, надбання, яка, і, почуттям, відповідає, солідна, слухачів, невід’ємне, думкам, промова, і, оратора (Цицерон). 4. Оратор, і, усіх, тією, розгромлює, самою, зброєю, і, ранить, тим, одночасно, самим, ударом... (Ф. Прокопович). 5. Оратором, користь, предмета, вишукано, з, до, й, і, є, для, той, в, говорити, важливості, кожного, гарно, відповідно, на, змозі, питання, часові, лише, хто, задоволення, переконливо, слухачів (Тацит). 6. Риторика, думки, княгиня, цариця, і, мистецтв (Ф. Прокопович).
Самостійна робота з текстом
► Прочитайте текст. До якого стилю він належить? Яка інформація була вам уже відомою? Яка інформація виявилася новою? Що цікавого ви можете додати, обговорюючи запропоновану тему?
ПРОФЕСІЙНИЙ ІМІДЖ
За останні десятиліття поняття іміджу досить надійно увійшло в суспільне життя. Про імідж розмірковують політики, бізнесмени, журналісти, суспільні діячі тощо. Цей термін часто використовують у періодичних виданнях, телепрограмах, рекламі. При цьому у свідомості сучасної людини все більше закріплюється уявлення про імідж як про певного роду цінність, від наявності та якості якої залежить життєвий та професійний успіх.
Імідж (англ. image, від лат. imago, imitari — «імітувати») — емоційно забарвлений образ когось чи чогось, що склався в масовій свідомості.
Імідж людини — це думка про цю людину в групі людей у результаті сформованого в їхній психіці образу цієї людини, яка виникла унаслідок прямого їхнього контакту з цією людиною або унаслідок отриманої про цю людину інформації від інших людей. Імідж — це сприйняття нас іншими людьми, наше публічне «Я». Про вдалий імідж можна сказати, що це найкращий варіант представлення себе.
Людина, прагнучи скласти враження про себе, використовує всі канали сприйняття і посилає сигнали через одяг, мову, переконання тощо. Тому імідж складається із зовнішнього образу (одягу і речей, міміки, поз і жестів) та внутрішнього образу, який неможливо побачити, але який відчувається і дуже впливає на сприйняття людини оточуючими (вміння правильно будувати спілкування, позитивні якості особистості, вміння розуміти людей і вміння справляти враження). Отже, уявлення про вас складається з:
• зовнішнього вигляду — стилю одягу, зачіски, а також міміки, жестів, постави;
• культури спілкування — комунікативних здібностей, голосу, мови, виступів із доповідями, телефонних розмов;
• моральної оцінки вчинків, дій, діяльності загалом. Професійний імідж відповідає тій меті, яку ставить перед собою людина, що прагне досягти успіху (3 інтернет-джерел).
Робота в парах
► Проведіть взаємоконтроль за питаннями:
• Яка наука називається риторикою?
• Кого із засновників науки ви запам’ятали?
• Як розуміли риторику в античній Греції?
• 3 яких розділів складалася давньогрецька риторика?
• Яка структура сучасного курсу риторики?
• Кому потрібно вивчати риторику і навіщо?
• Що надає мовленню особливої енергетики?
· Поміркуйте: ви приготували реферат або доповідь і про результати свого дослідження повідомляєте оточуючим на заняттях. Який це вид публічного виступу?
· Поміркуйте: вам потрібно виступити на захисті людини, яка вчинила правопорушення. Який вид промови ви оберете?
Метод «Мікрофон»
1. Що таке риторика?
2. Чи згодні ви з тим, що риторика – це наука успіху та мистецтво реалізації мовної особистості?
3. Що розвиває в людині риторика? Чим вона цінна? Чому вважають, що саме мова є основним засобом спілкування?
4. А чи вважаєте ви себе цікавим співрозмовником, яскравою особистістю?
5. З якою людиною вам цікаво спілкуватися? Чому?
6. Де в сучасному житті ми стикаємося з риторикою?
7.
Ситуативні вправи
Прочитайте запропоновані ситуації. Поміркуйте, чи матимуть відповідні
виступи успіх. Проаналізуйте причини невдач промовців та визначте, яких
помилок вони припустилися.
Ситуація 1. Лектор виходить на трибуну. Головуючий називає його
прізвище, не згадуючи при цьому ні про його діяльність, ні про місце роботи, ні
про тему лекції. Лектор відразу ж починає з самої суті справи. Ви слухаєте його
і з окремих уривчастих зауважень силкуєтеся зрозуміти, хто він і звідки; чи те,
про що він говорить, пов'язане з
його професійною діяльністю, чи це просто його
захоплення; скільки часу він працює над цією проблемою.
Ситуація 2. З'явився лектор - поважний, самовпевнений. Довго
nopпався в портфелі, дістав купу паперів, не поспішаючи розклав їх на кафедрі,
поправив окуляри і почав читати. Його монотонний голос бринів рівномірно,
повільно, заколисливо. У залі запала нудьга, байдужість.
Ситуація 3. У переповненому залі розпочалася лекція. Раптом із задніх
рядів озвалося кілька чоловіків: «Голосніше! Нічого не чути!» Лектор знітився.
Почав було говорити голосніше, але через кілька хвилин його голос знову
стишився, і знову зауваження із залу. Промовець ще раз підвищив голос, але
цього разу лише на якусь мить. Слухачі в останніх рядах втратили до лекції інтерес і
перестали просити лектора говорити голосніше.
Контрольно-рефлексивний етап
Складання пам’ятки
► Прочитайте уривок із твору Цицерона «Про ораторське мистецтво». Складіть перелік вимог, які він висував до оратора. Прокоментуйте, наскільки вони актуальні.
Складність красномовства пояснюється тим, що красномовство... народжується з багатьох знань і старань... Тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких швидкість у словах є безглуздою і смішною; необхідно надати краси самому мовленню, і не лише добором, а й розташуванням слів; й усі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно вивчити до тонкощів, тому що вся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб або заспокоювати, або збуджувати душі слухачів. До всього цього мають приєднатися дотепність і гумор, освіта, гідна вільної людини, швидкість і стислість як у відбитті нападу, так і в нападі, сповненому тонкої вишуканості і ґречності. Крім того, необхідно знати всю історію давнього світу, щоб черпати з неї приклади; не можна також не враховувати знайомства із законами й цивільним правом... Промовець мусить стежити і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу...
Усі сили і здібності оратор мусить спрямувати на виконання таких п’яти завдань: по-перше, він повинен відшукати зміст для своєї промови; по-друге, розташувати знайдене по порядку, зваживши й оцінивши кожен доказ; по-третє, осягти й прикрасити все це словами; по-четверте, зміцнити промову в пам’яті; по-п’яте, виголосити її достойно і приємно. ...Оратор має пам’ятати: неможливо викликати в слухача ні жалю, ні ненависті, ні ворожості, ні страху, ні слів співчуття, якщо всі ці почуття... не будуть виражені на його обличчі. ...Наука тільки вказує, де шукати і де знаходити те, що ти прагнеш знайти, решта досягається старанністю, увагою, обдумуванням, пильністю, наполегливістю, працею...
Узагальнювальна бесіда за питаннями
• Де і коли зародилася риторика?
• Як називають сучасну риторику?
• Кого називають ораторами?
• Які вимоги ставлять до оратора?
• Поясніть вислів «Красномовство — це мистецтво керувати умами» (Платон).
• Які якості особистості розвиває риторика? Відповідь обґрунтуйте.
Дискусія
► Подискутуйте з теми «Чи кожна людина може стати оратором?».
Риторичний практикум «Зовнішня культура промовця»
► Проведіть репетицію виходу до аудиторії зі своїми товаришами. Відзначайте один в одного всі можливі недоречності (заціплений, скутість жестів, незграбну поставу, кам’яне обличчя, переляканий погляд, невпевнену або занадто швидку ходу тощо). Намагайтеся позбутися цих недоліків; тренуйтеся наодинці перед великим дзеркалом.
► Спробуйте сконцентрувати свій погляд на якомусь об’єкті. Вирахуйте, скільки часу ви можете тримати погляд зафіксованим. Якщо це не вдається, сконцентруйте погляд па полум’ї свічки в темному приміщенні. Якщо вам вдається фіксувати погляд протягом 5-10 хвилин, вважайте, що ви цією вправою оволоділи.
► Спробуйте «намалювати очима» величезну пласку цифру 8 (яка ніби лежить ребром до вас) на рівні очей аудиторії, коли ви виступаєте. У вас має створитися враження, що ви зустрілися очима з кожним із присутніх. Повторюйте час від часу цей прийом під час промови.
«Павутинка»
►Поєднайте частини крилатих висловів античних
мудреців. Прокоментувати зміст кожного з речень.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Тест "Чи комунікабельні
ви?"
На запитання
потрібно відповісти "так" або "ні".
1. Переїжджаючи на нове місце, я швидко знаходжу нових друзів: так — 1, ні — 0.
2. Я люблю поговорити, а тому використовую для цього будь-яку можливість: так — 1, ні — 0.
3. Мені буває важко говорити перед великою аудиторією: так — 0, ні — 1.
4. Я ніяковію, якщо помічаю, що за мною спостерігають: так — 0, ні — 1.
5. У мене більше друзів протилежної статі: так — 1, ні — 0.
Результати
П'ять балів — ви контактні, легко вступаєте у спілкування з новими людьми, рішучі у спілкуванні.
Чотири бали — ваша контактність обмежена, ви віддаєте перевагу звичному колу спілкування. Корисно іноді виходити за його межі.
Три бали та менше — вам не дуже подобається працювати в контакті з людьми, це у вас не завжди виходить: ви реагуєте на будь-яку загрозу (навіть уявну), відчуваєте невпевненість у собі. Вам слід демонструвати доброзичливість щодо оточення, більше посміхатися — і ваші здібності до спілкування підвищаться, ви одразу відчуєте це по реакції оточуючих.
1. Риторика — це:
а) наука про культуру спілкування та мовлення;
б) наука про правильну артикуляцію звуків мовлення;
в) наука про правильне застосування міміки та жестикуляції;
г) наука і мистецтво переконувати співрозмовників.
2. Порівняння — це:
а) художнє означення, що виділяє і образно змальовує якусь характерну рису чи ознаку людини, предмета, явища;
б) послідовне зображення двох чи кількох явищ із різних сфер життя, показ подій на тлі інших, чимось подібних;
в) пояснення одного предмета через підкреслення його схожості на інший;
г) використання багатозначності якогось слова чи вислову.
3. В основі метафори лежить:
а) порушення узвичаєного порядку слів у реченні;
б) перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності;
в) поєднання контрастних понять:
г) слова та їх форми, що вимовляються чи пишуться однаково, а значення мають різне.
4. Метафоричним є вираз:
а) Український правопис добре опрацьований кількома поколіннями мовознавців (З газети);
б) Пригорнись до мене, слово, коли щира ллється мова (Л. Забашта);
в) Мова — система звукових знаків, що виконує комунікативні, пізнавальні, оцінні, естетичні та інші функції (3 підручника);
г) І кожна мова — неповторна... (Д. Білоус).
5. Парадокс — це:
а) перестановка слів у реченні з метою їх увиразнення, надання вислову нового відтінку;
б) твердження, що розходиться з усталеними поглядами і ніби суперечить здоровому глузду, а насправді має глибокий смисл;
в) засіб зображення явищ дійсності у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді;
г) розважальний драматичний твір на побутову тему, в основі якого — переважно анекдотична подія.
6. Зразком парадоксу є прислів’я:
а) Яка головонька, така розмовонька.
б) Усього буває на віку: по спині й по боку.
в) Тихіше їдеш — далі будеш.
г) Двічі молодим не бути.
7. Гіпербола — це:
а) непомірне вихваляння та уславлення визначної суспільної події чи подвигів і звершень видатної людини;
б) вистава чи твір, спрямований на те, щоб розсмішити засобами грубого комізму та різних перебільшень зовнішніх ознак персонажів;
в) надмірне перебільшення якихось рис чи ознак явищ або предметів із метою їх увиразнення;
г) зображення, у якому комічний ефект досягається навмисним спотворенням, свідомим перебільшенням або применшенням характерних рис чи ознак висміюваного.
8. Антонімічним до терміна гіпербола є термін:
а) секстина;
б) літота;
в) метафора;
г) епіфора.
9. Риторичне запитання— це:
а) питання, з яким ритор (оратор) звертається до слухачів, щоб перевірити, чи зрозуміли суть ним сказаного;
б) запитання, з яким слухачі звертаються до оратора, щоб уточнити ним сказане;
в) запитання, яким висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить;
г) питання, з яких складається план підготовленої оратором промови.
10. Риторичним є таке запитання:
а) Як тебе хоч звати, земляче? (Григір Тютюнник);
б) Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І. Нечуй-Левицький);
в) Дядьку, а ви мені не можете дати «Пригоди Тома Сойєра»?
г) Хочеш мови пізнати скарбницю? (Л. Забашта).
11. Інтонація — це:
а) засіб гумору і сатири, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному плані, але підтекст свідчить про протилежне;
б) елемент емоційної та змістової виразності, що виявляється у зміні висоти тону, сили звучання, тембрі голосу, чергуванні пауз;
в) засіб художньої виразності, який виявляється в доборі таких звуків, котрі сприяють створенню потрібного образу;
г) повторення тих самих звуків, слів, рядків на початку і в кінці тексту або його частин.
12. Темп мовлення — це:
а) тривалість звучання слів та пауз, швидкість мовлення в цілому;
б) швидке, без підготовки створення віршів, пісень, казок тощо;
в) підвищена схвильованість, щиросердність, емоційність вислову авторськими почуттями та настроями;
г) розрив речення міжрядковою паузою, коли воно розпочинається в одному віршовому рядку, а закінчується в наступному.
Контрольна
робота за темою « Риторика»
1 рівень Тестування
1.Риторика зародилася: А) у Стародавньому Римі;
Б) Стародавній Греції;
В) Стародавньому Єгипті.
2. Синонімом до поняття «композиція виступу» є:
А) елемент виступу; Б) спосіб викладу; В) план виступу; Г) структура виступу.
3. Головна умова виразності мовлення - це
:А)емоційність; Б) змістовність; В) володіння власним голосом.
4. Враження агресивності в промові справляє: А)
занадто голосний виступ;
Б) довгі паузи в промові;
В) високий темп мовлення.
5.Засновником преси і журналістики вважають: А)
Сократа; Б) Платона;
В) Цезаря.
6. Український полеміст – це : А) Г.Сковорода;
Б) І. Вишенський;
В) митрополит Іларіон.
7. Парадокс – це: А) перестановка слів у
реченні; Б) твердження, що розходиться з усталеними поглядами; В) розважальний
драматичний твір на побутову тему.
8. Антонімічним до терміна г і п е р б о л а є:
А) метафора; Б) літота;
В) епіфора.
9. Темп мовлення – це : А) тривалість звучання
слів та пауз, швидкість мовлення в цілому; Б) швидке, без підготовки створення
віршів; В) підвищена схвильованість, емоційність вислову.
10. Укажіть рядок, у якому всі слова мають
перший наголошений склад:
А) договір, дочка,
загадка; Б) босий, ваги, вигода; В) випадок, витрата, відгомін.
11. Установіть відповідність між іншомовними
словами та їх українськими відповідниками:
1.процент 2.фон 3.дискусія 4.експлуатація;
А) визиск Б) відсоток В)
тло Г) обговорення Д) канва.
12. Установіть відповідність між родами та
жанрами красномовства:
1. Соціально-політичне 2. Академічне 3. Судове 4. Соціально-побутове.
А) тост; Б) наукова доповідь, В) дипломатична промова; Г) захисна промова;
Д) промова під час собору.
2 рівень Виконайте синтаксичний розбір речення.
З дороги видно було, як
вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут (М.Коцюбинський).
3 рівень Відредагуйте речення.
За урядовими даними, на початок року було ввезено
біля 3 млн тонн імпортного зерна. Далеко за північ, зібравши людей з виборчої
дільниці і складені півтора десятка актів, вкрай вимучені ми знову повернулися
до штабу.
1. Чому людині незалежно від віку і виду діяльності важливо мати навики ораторського мистецтва?
2. Існує думка, що ораторське вміння – це талант, з яким потрібно народитися, і його неможливо набути. Ви з цим згодні?
3. Які люди можуть навчатися ораторському мистецтву?
4. Чому вміння красиво говорити було зведено до почесного виду мистецтва?
5. Чи є різниця між ораторським мистецтвом і красномовством?
6. Представники яких професій можуть навчатися ораторському мистецтву?
7. Чи кожна людина може бути оратором?
8. Визначте один принцип, якого повинні дотримуватись усі, хто бажає навчитися ораторському мистецтву?
9. Де можна навчитись ораторському мистецтву?
© ООО «Знанио»
С вами с 2009 года.