Самостійна робота студента Тема 3. Закони, закономірності та принципи менеджменту КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ

Самостійна робота студента

Тема 3. Закони, закономірності та принципи менеджменту

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ

Закони – суттєві, усталені, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Умовно ці закони можна поділити на три групи:

1.      Закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні тощо).

2.      Закони суспільного життя (історичні, економічні тощо).

3.      Філософські закони, тобто ті, які діють та управляють матеріальним світом і суспільним життям (заперечення заперечення; єдності й боротьби протилежностей; переходу кількості в якість).

Закони та закономірності менеджменту відображають об’єктивні й достатньо стійкі зв’язки та взаємовідносини елементів системи в просторі (в структурах) й у часі (процесах, явищах).

Умовно вони поділяються на дві групи:

·         ті, що виявляються в статиці (структурах);

·         ті, що виявляються в динаміці (процесах).

Таблиця 3.1.

Перелік і короткий зміст законів організації

Окрім перерахованих, організаціям притаманні й інші закони розвитку.

Закон синергії стверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату, більшого за сумарний результат виокремленого функціонування цих елементів.

Закон синхронізації свідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.

Закон економії часу передбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію затрат часу на їх взаємодію.

Закономірності управління відбивають об'єктивно існуючі, істотні взаємозв'язки різних елементів, що повторюються, а також явищ у процесі управління.

Пізнання закономірностей управління дозволяє:

1.      Проводити глибокий науковий аналіз системи управління, об’єктивно оцінювати її стан.

2.      Повною мірою враховувати фактор часу при удосконаленні управління та рівень розвитку керованої системи.

3.      Повною мірою враховувати суб’єктивні фактори управління, обмежити їх від об’єктивних факторів та встановити найраціональніше співвідношення науки й мистецтва управління.

4.      Здійснити системний підхід до управління та його комплексного удосконалення.

Закономірності поділяють на загальні і одиничні. Загальні закономірності властиві всім системам управління, а одиничні пов'язані з функціонуванням окремих галузей, підприємств і організацій.

До загальних закономірностей управління можна віднести закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва; закономірність переважної ефективності свідомого рівномірного управління; закономірність співвідношення керуючих і керованих систем, суб'єкта й об'єкта управління; закономірність посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні. Розглянемо ці закономірності.

Закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва призводить до створення систем управління, адекватних формам власності на засоби виробництва. Так приватизація підприємств торгівлі зумовила різноманітність організаційно-правових форм цих підприємств і послабила централізоване керівництво їхньою діяльністю.

Переважна ефективність свідомого планомірного управління також закономірна, оскільки система управління з плановою регуляцією цих процесів, що протікають у ній, і потенційно, і фактично ефективніша за  системи управління зі стихійною регуляцією цих процесів. Підтвердженням тому є широке застосування програмно-цільового підходу, системного підходу й аналізу на всіх рівнях управління в сучасному суспільстві.

Закономірність співвідношення керуючої і керованої систем, суб'єкта й об'єкта управління означає відповідність сфери управління вимогам об'єкта управління.

Закономірність посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні відображає, з одного боку, майбутній горизонтальний і вертикальний поділ праці в управлінні, що пов'язані з розвитком галузей (у тому числі й торгівлі), збільшенням масштабів управлінських систем, появою нових функцій і видів діяльності. З іншого боку, поділ праці зумовлює його координацію, тобто погодженість дій суб'єктів управління, що виражається в кооперації управлінської праці.

Часткові закономірності характерні для окремих сторін і систем управління. До часткових закономірностей можна віднести наступні:

Закономірність зміни функцій управління означає зростання деяких функцій і зникнення інших на різних ієрархічних рівнях управління.

Закономірність оптимізації числа ступенів управління припускає усунення зайвих ланок управління, що підвищує його гнучкість і оперативність.

Закономірність концентрації функцій управління полягає в тому, що кожний щабель управління прагне до більшої концентрації функцій, тобто до розширення і росту чисельності управлінського персоналу.

Закономірність поширеності контролю відображає залежність між числом підлеглих і можливостями ефективного управління їх діяльністю і контролю їхніх дій з боку керівника. Оптимальним вважається наявність 7—10 підлеглих у безпосередньому підпорядкуванні в одного керівника.

Окрім об’єктивних закономірностей менеджмент базується на специфічних, притаманних лише йому.

Закономірність єдності системи управління виробництвом – означає стійкість внутрішніх зв’язків системи при зміні стану зовнішнього середовища.

Закономірність пропорційності виробництва та управління. Пропорційність необхідна для забезпечення ефективного розвитку та співвідношення складових частин організації. Стосується керуючої та керованої підсистем.

Закономірність централізації та децентралізації управління означає необхідність розподілу завдань, функцій та повноважень (прав та відповідальності по рівнях ієрархії управління).

Закономірність відповідності й адекватності керуючої та керованої систем передбачає зміну відповідності керованої та керуючої систем внаслідок закономірного процесу розвитку виробництва та визначається зростаючим рівнем його організаційного, науково-технічного та соціально-психологічного розвитку.

Закономірності управління (як загальні, так і одиничні) мають об'єктивний характер і реалізуються в процесі управлінської діяльності людей. Закономірності управління повинні повною мірою враховуватися при формуванні принципів управління.

Принципи управління – керівні правила, що визначають основні вимоги до систем, структур й організації управління. Так само, як і закономірності, принципи управління поділяються на загальні й одиничні.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким вимогам:

·         визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів; відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

·         об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією; бути визнаними суспільством.

Основоположний принцип менеджменту – забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми. Принципи раціонального управління вперше були сформульовані основоположниками наукового менеджменту – Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства. До них належать:

1        цілеспрямованість;

2        спланованість;

3        компетентність;

4        дисципліна;

5        стимулювання;

6        ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досяжною і визначеною гранично чітко, що додає роботі здорового глузду і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Принцип цілеспрямованості припускає не тільки встановлення цілей, але і співвідношення цих цілей з необхідними ресурсами. При цьому важливо не тільки забезпечити співвідношення цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на найслабкішій ланці, що може перешкодити досягненню цілей.

Принцип спланованості управління також зв'язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи та її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи та програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планової організації всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об'єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності пов'язаний з горизонтальним поділом праці за функціями.

Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов'язків, інструкцій, наказів і інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне — в основному на психологічному впливі на працівників. Спонукальними мотивами можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в належності, у причетності, в успіху.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління при побудові апарата управління, при розміщенні кадрів.

До сучасних принципів менеджменту проф. Шегда А. відносить такі:

·         пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність;

·         висока якість;

·         доступні ціни;

·         опора на загальнолюдські цінності;

·         моральність;

·         допомога іншим підприємцям у досягненні успіху;

·         високі стандарти діяльності;

·         орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності;

·         орієнтація на кінцеві результати діяльності; прагнення до нововведень;

·         збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент;

·         усвідомлена відповідальність за результати справи фірми;

·         уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми;

·         розвиток усього кращого в людях, їхніх умінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно;

·         розв'язання нових проблем новими методами;

·         опора на об'єктивні закони і реальність ринкових ситуацій; наслідування лідерів;

·         орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання;

·         використання конкуренції, оскільки монополія — ворог високої продуктивності;

·         чіткий, ясний і короткий виклад думок, суджень і аргументів;

·         вчинки рішучі, але виважені, що враховують близькі й віддалені наслідки;

·         виправлення помилок;

·         концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах; розробка реалістичних, простих, чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій;

·         усвідомлення себе членом команди-переможниці [с. 114-115].

Сучасні американські теоретики визначають ці принципи дещо по-іншому:

1. Менеджмент обертається навколо людини.

2. Оскільки менеджмент пов`язаний з інтеграцією людей в їх загальному підприємстві, він глибоко вкорінився в культурі.

3. Кожне підприємство вимагає від менеджменту простих, чітких і єдиних завдань.

4. Завданням менеджменту є також те, щоб підприємство і кожен його член розвивали як свої потреби, так і можливості їх задоволення.

5. Будь-яке підприємство складається із людей з різними навичками і знаннями, які виконують різні види робіт, тому воно повинно будуватися на комунікації між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.

6. Ні обсяг випуску продукції, ні базові виробничі лінії самі по собі не є адекватним виміром діяльності менеджменту і всього підприємства; необхідні різні засоби для оцінки діяльності.

7. Підприємство ніколи не досягає результатів у своїх власних стінах; в межах підприємства існують лише центри, які створюють вартість, однак результат досягається лише за межами підприємства.

До характерних принципів менеджменту належать такі:

·     децентралізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробітництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

·     зростання чисельності працівників, що залучаються до розробки управлінських рішень;

·     ототожнення працівників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник – це "людина фірми";

·     підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

·     постійне навчання персоналу в процесі діяльності підприємства;

·     постійний пошук альтернативних варіантів діяльності фірми;

·     використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби;

·     здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку провідних груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

·     активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в ха­рактері й масштабах діяльності фірм;

·     підприємницький стиль роботи, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;

·     активне використання ідей удосконалення продукції, робіт і послуг фірм-споживачів;

·     опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

·     підкреслена й підкріплена практичними діями постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми й організацій, що з нею співробітничають;

·     відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

·     підвищення ролі неформальної організації і створення атмосфери загальної залученості персоналу до справ фірми, заснованої на спільності корпоративних та індивідуальних інтересів;

·     опора на природні інтереси персоналу фірми;

·     співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя;

·     створення спеціальних підрозділів, що здійснюють розробку загальних цінностей корпорації;

·     гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише враховується;

орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.