Самостійна робота студента Тема 7. Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту Характеристика основних типів структур управління

  • docx
  • 25.10.2021
Публикация на сайте для учителей

Публикация педагогических разработок

Бесплатное участие. Свидетельство автора сразу.
Мгновенные 10 документов в портфолио.

Иконка файла материала Л1-1329.docx

Самостійна робота студента

Тема 7. Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту

 

Характеристика основних типів структур управління

Загальна характеристика структури

Переваги струк­тури управління

Недоліки структури управління

Лінійна структура управління

Кожний підлеглий має лише одного керівника і в кожній ланці виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з управлінням об’єктом. Підходить для більшості підприємств промисловості, організацій сфери послуг та всіх видів державних установ.

Чіткість та простота взаємодії.

Оперативність підготовки, прий-няття та реалізації управлінських рішень.

Відсутність паралелізму в роботі.

Надійний контроль.

Низькі витрати на утримання управлінського апарату.

Обмеження ініціативи у праців­ників на нижчих рівнях.

Значний обсяг інформації, який передається з одного рівня на інший.

Високі вимоги до кваліфікації ке­рівників та їх компетенції за всіма питаннями роботи підлеглих ланок


Функціональна структура управління

Базується на іє­рархії органів, що забезпе­чують ви­конання кожної функції управління на всіх рівнях. Ке­рівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які ви­конують відпові­дні спеціалісти.

Стимулює ділову та професійну спе­ціалі­зацію.

Зменшує дублю­вання зусиль та спо­живання мате­ріаль­них ресурсів у функ­ціональних сферах.

Покращує коор­дина­цію у функці­ональ­них областях.

Підрозділи мо­жуть бути більше зацікав­лені у до­сягненні власних цілей, а не загально-організаційних.

Цей факт збільшує імовірність кон­фліктів між фун­к­ціональними підрозділами.

Функціональна структура управління

 

Не підходить організаціям, що мають широку номенклатуру продукції та діє в мінливому середовищі. Доцільно застосову-вати в організаціях з обмеженою номенклатурою виробництва, що діють в стабільному зовнішньому середовищі та вимагають виконання стандартних управлінських завдань (металургійна промисловість, видобуток сировини тощо).

Відповідність професійно-кваліфікацій-них характеристик працівників завданням управління.

Сприйняття нових явищ та здатність до оперативної перебудови.

У великих організаціях ланцюг команд від керівника до безпо-середнього виконавця стає довгим.

Ускладнює координацію управлінського впливу в результаті отримання виконавцями вказівок від кількох функціональних підрозділів.

Зменшується оперативність роботи органів управління.

Зростають витрати на утримання адмінперсоналу.

 

Лінійно-функціональна структура управління

 

Є поєднанням лінійної та функціональної структур (кожний лінійний керівник має свій функціональний штаб), що дозволяє усунути недоліки двох попередніх структур. Найпоширеніша структура, що використовується переважною більшістю вітчизняних підприємств.

Дозволяє організувати управління виробничими процесами за лінійною схемою (керівник вищого рівня – керівник нижчого   рівня - виконавець).

Функціональні підрозділи надають методичну допомогу, готують інформацію, виконують різні управлінські завдання для відповідних лінійних керівників.

Синтез лінійного та функціонального управління може затягувати терміни підготовки управлінських рішень.

Призводить до інформаційного перевантаження керівників вищих рівнів управління.

Не завжди забезпечує корди-націю роботи функціональних підрозділів.

Зростають витрати на утримання апарату управління.

 

Дивізійно-продуктова структура управління, дивізійна структура, орієнтована на споживача (географічні  ринки)

 

При її застосуванні повноваження з пи­тань ке­рівництва виробництвом та збутом будь-якого продукту чи послуги (або продукту, орієнтованого на певну споживчу групу чи ринок) передається одному керівнику, який при­знача­ється відповідальним за цей вид продукції. Керівник вторинних функціональних служб (виробничої, технічної, збуту) є підзвітним керів­нику з проду­кту. Дає можливість збільшувати асорти­мент продукції.

Дозволяє великій фірмі приділя-ти конкретному продукту стільки ж уваги, скільки йому приділяє невелика фірма, яка виготовляє один-два види продукції.

У продуктовій структурі чітко визначено, хто відповідає за отримання прибутку.

Регіональна структура дозволяє організації ефективно враховувати місцеве законодавство, соціально-економічну систему та ринки під час географічного розширення її ринкових зон.

Структура, орієнтована на спо-живача, надає можливість орга-нізації найбільш ефективно врахо-вувати запити тих споживачів, від яких вона найбільше залежить.

Для неї важливі успішний контроль витрат та виконання графіку відвантаження.

Організація здатна швидко реагувати на зміни умов конкуре­нції, технології та попиту покупця.

Координація робіт досить ефективна, оскільки діяльність щодо даного продукту відбувається під керівництвом однієї людини.

Збільшення ви­трат на утримання апа­рату управлін­ня, оскільки відбу­ва­ється дублювання робіт для різних ви­дів про­дукції.

 

Проектна структура управління

 

Тимчасова структура, яка створю­ється для вирішення конкретного завдання. Її суть зводиться до підбо-ру в команду найкваліфікованіших працівників організації для втілення складного проекту в стислий термін з визначеним рівнем якості, в межах визначе­ного кошторису. Після завершення проекту команда ліквідовується, її члени або пере­ходять в інший проект, або поверта­ються до постійної роботи, або звільняються з організації.

Концентрує всі зу­силля на вирішенні одного єдиного за­вдання, в той час як керівник зви­чайного відділу змушений розпо­діляти увагу між кількома проек­тами одночасно.

Керівнику проекту повністю підпоряд­ковані всі члени групи і всі виділені для цієї мети ре­сурси, а сам він є під­леглим комусь із керівників ви­щого рівня.

Багато про­блем ви­никає через накла­дання вертикальних та горизонтальних повноважень, що руйнує принцип єдиноначальності. Це призводить до збільшення конфліктних ситуацій.

Зростання ін­форма­ційних зв’язків між пра­цівниками під­розділів.

 

 

Рис. 7.2. Лінійна структура управління (К – керівник,

Л – лінійний керівник, В - виконавець)

 

Рис. 7.3. Функціональна структура управління
(К – керівник, Ф – фахівець, В - виконавець)

 

 

 

Рис. 7.4.  Лінійно-функціональна структура управління

 

 

 

 

Рис. 7.5. Продуктова дивізійна структура

 

 

 

 

Рис. 7.6. Регіональна дивізійна структура

 

 

 

Рис. 7.7. Матрична структура управління