Тема 2. Метод та методичні прийоми економічного аналізу

Тема 2. Метод та методичні прийоми економічного аналізу

Ключові слова: метод економічного аналізу, методика економічного аналізу, особливості методу, модель, моделювання, економіко-логічні методи, економіко-математичні методи, система показників.

Основу кожної науки складає її предмет (те що вивчається наукою) і метод (засіб вивчення). Предмет економічного аналізу складають причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ та процесів, що виникають у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Метод економічного аналізу – це спосіб дослідження предмету економічного аналізу, тобто спосіб дослідження причинно-наслідкових зв’язків економічних явищ та процесів.

Метод економічного аналізу являє собою систему:

– теоретико-пізнавальних категорій – ключових понять економічної науки (фактор, модель, ставка, прибуток, витрати та ін.);

– наукового інструментарію – сукупності загальнонаукових и конкретно-

наукових засобів дослідження економічної діяльності;

– принципів економічного дослідження (державний підхід, науковий характер, комплексність, системний підхід, об’єктивність, конкретність, точність, дієвість, планомірність, оперативність, демократизм, ефективність).

Економічний аналіз має важливі методологічні риси, такі як:

1)  розробка і використання системи показників, необхідної для комплексного, системного дослідження причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ;

2)  точність і обґрунтованість, так як дозволяє не тільки встановити

9

причинно-наслідкові зв’язки, але й дати їм кількісну оцінку, вимірити вплив кожного з факторів на результати економічної діяльності.

Методологічною основою економічного аналізу є методи наукового дослідження: індукція і дедукція та системний підхід, що охоплює деталізацію, систематизацію, узагальнення, розробку системи взаємозв’язаних економічних показників.

Етапи системного аналізу:

1.    Представлення об’єкту аналізу як окремої системи: виділення частин об’єкту, які можуть розглядатися як елементи системи; підсистем – самостійних рівнів системи; визначення цілі розвитку системи, задач, які вона вирішує, зв’язку з іншими системами, зв’язку між окремими елементами, особливостей функціонування кожного елементу системи і системи взагалі.

2.   Вибір показників, які надають найбільш повну і якісну оцінку всіх елементів, взаємозв’язків (внутрішнім і зовнішнім), умовам, в яких існує система.

3.   Розробка загальної структурно-логічної схеми системи (графічно структурно-логічна схема відображається у вигляді блочного рисунку, де кожному елементу відповідає окремий блок; блоки пов’язані між собою стрілками, які вказують на існування і характеризують напрямок внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи), розподіл визначених на попередньому етапі показників по елементам і зв’язкам системи, уточнення їх переліку (виключаються показники, які дублюються один одного, замінюються недостатньо інформативні показники тощо).

4.   Побудова у загальному вигляді економіко-математичної моделі системи: на підставі якісного аналізу формалізація (відображення у знаковій формі) усіх рівнянь і нерівностей системи; за допомогою математичних методів визначення коефіцієнтів усіх рівнянь і нерівностей, цільових функцій і параметрів обмежень.

5.        Робота з економіко-математичною моделлю. Визначення значень функції шляхом заміни окремих параметрів економіко-математичної моделі (коефіцієнтів, обмежень). Порівняння показників з фактичними, плановими і іншими з метою оцінки підсумків господарювання, впливу факторів, джерел і величини невикористаних виробничих резервів.

Економіко-математичні моделі дозволяють структурувати і ідентифікувати взаємозв’язок між основними показниками.

Типи економіко-математичних моделей:

I. дескриптивні  моделі  –  моделі  описуючого  характеру, основані  на

застосуванні звітної інформації. До них відносяться:

– вираз фінансової звітності в різних аналітичних розрізах;

– горизонтальний, вертикальний аналіз звітності;

– система аналітичних коефіцієнтів;

– аналітичні моделі;

II. предикативні моделі – моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування результатів діяльності підприємства та його майбутнього становища. Найбільш розповсюджені з них:

10

– розрахунок критичного об’єму продажу;

– побудова прогностичних фінансових звітів;

– моделі динамічного аналізу (детерміновані факторні моделі та регресивні (кореляційні) моделі);

– моделі ситуаційного аналізу;

II.нормативні моделі – моделі, які дозволяють порівняти фактичні результати фінансово- економічної діяльності підприємства розрахованими за бюджетом (планом). Такі моделі використовуються перш за все при внутрішньому (управлінському) аналізі. Їх сутність зводиться до визначення нормативів по кожній статті видатків по технологічним процесам, видам продукції, рівням управління.

Переваги системного підходу:

1)  комплексність і цілеспрямованість дослідження;

2)  методологічна обґрунтованість схеми пошуку резервів підвищення ефективності виробництва;

3)  об’єктивна оцінка результатів господарської діяльності;

4)  оперативність, дієвість, обґрунтованість, точність аналізу і його висновків.

Побудовані економіко-математична модел можуть бути багаторазово використані в аналізі, забезпечуючи обґрунтованість поточних, оперативних та перспективних управлінських рішень.

Факторні моделі

Якщо фактори можна представити у кількісному вигляді, тобто у вигляді показників, то економічне явище або процес можливо виразити математичною формулою. При цьому явище або процес – економічний показник, який в процесі факторного аналізу є об’єктом дослідження, має назву результативного показника. Показники, що є характеристиками результативного показника, тобто які визначають його поведінку, називаються факторними показниками.

Існує два способи виразу факторних моделей:

– у вигляді стохастичної залежності – якщо кожному фактору відповідає декілька результативних показників (продуктивність праці по декількох підприємствах):

y  = f (x1, x2,… xn);

– в формі детермінованої залежності – коли кожному результативному показнику відповідає визначений фактор, тобто у формі строгої математичної функції.

В детермінованому аналізі виділяють три основних типи факторних систем:

1) адитивна модель:

y = x1 + x2 + … + xn;

де y – результативний показник; x – фактори або факторні показники.

Властивості адитивної моделі:

–    на скільки одиниць зміниться один з факторів за умови незмінного

11

рівня інших, на стільки одиниць зміниться і результативний показник;

– величина факторів і результативного показника, тобто вихідна інформація для адитивної моделі наведена в первинних документах;

–  фактори і результативний показник мають однаковий вимірювач;

2)                          мультиплікативна модель:

y = x1 x2 … xn; Властивості мультиплікативної моделі:

– на скільки разів зміниться один з факторів за умови незмінного рівня інших, на стільки разів зміниться і результативний показник;

– фактори, наведені в мультиплікативній моделі можуть бути як кількісними, так і якісними. Величину кількісних факторів можна визначити за первинними документами; якісних факторів і результативного показника – визначити за допомогою розрахунку і тільки деякі за звітністю;

– кожен з факторів і результативний показник мають свою одиницю виміру.

3) кратна модель:

y = x1 / x2,

y = (x1+ x2) / x3, y = (x1 – x2) / x3;

Властивості кратної моделі:

–  використовуються правила зворотної математичної залежності;

–  фактори можуть бути кількісними і якісними, а результативний показник

– тільки якісним;

– кожен з факторів і результативний показник мають свою одиницю виміру.

Факторні моделі можна змінювати шляхом введення в модель нових додаткових показників. Використовуються три прийоми обробки факторних систем:

1) подовження  факторної  моделі  –  дозволяє  ввести  в  модель  нові

однойменні фактори;

2)                          розширення факторної моделі – кожен з факторів збільшується на один

і   той ж показник;

3)                          скорочення факторної моделі – чисельник і знаменник ділиться на один

і   той ж показник.

Реалізація методології економічного аналізу найтіснішим чином пов’язана з сукупністю технічних прийомів, які дають змогу на практиці вивчати економічні явища, що аналізуються; за допомогою цих прийомів забезпечується ефективність самого методу аналізу. Йдеться про методику економічного аналізу.

Методика економічного аналізу – це сукупність традиційних прийомів, правил і операцій по вивченню економічних явищ і процесів.

Види методики економічного аналізу:

1) загальна методика – система дослідження, яка однаково використовується при вивченні різних об’єктів економічного аналізу в різних

12

галузях економіки; 2) окрема методика – конкретизує загальну методику відносно до окремої

галузі, визначеного типу виробництва або об’єкту дослідження.

Класифікація методів економічного аналізу включає декілька рівнів. Перший рівень класифікації відокремлю неформалізовані та формалізовані методи економічного аналізу.

Неформалізовані – основані на описанні аналітичних процедур на логічному рівні. Використання цих методів характеризується суб’єктивізмом, оскільки велике значення має інтуїція, досвід і знання аналітика. До них відносяться: методи експертних оцінок, сценаріїв, психологічний, порівняння, будування системи показників та аналітичних таблиць.

Формалізовані – базуються на формалізованих аналітичних залежностях. Формалізовані методи складають другий рівень класифікації. Вони поділяються на такі основні групи, які мають свої складові: методи аналізу господарської діяльності, методи економічної статистики, математико-статистичні, економетрічні, методи кібернетики і програмування та дослідження операцій і теорії прийняття рішень.

З’ясувавши сутність методу і принципів аналітичного дослідження, переходимо до вивчення притаманних економічному аналізу методів і технічних прийомів.

Усі прийоми економічного аналізу можна поділити на якісні і кількісні. Якісні не дають числової характеристики явищ, що досліджуються, а

тільки визначають способи підходу до вивчення закономірностей та шляхи дослідження господарських процесів і економічних явищ. До якісних (абстрактно-логічних) прийомів відносять аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, евристичні прийоми.

Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику досліджуваних процесів (явищ) і поділяються на описові й аналітичні.

Описові прийоми – визначають масштаб, розміри, тенденції, динаміку розвитку економічних явищ та господарських процесів, їх структуру (середні й відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні й типологічні групування), дають кількісну характеристику окремим напрямам фінансово – господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Аналітичні прийоми – за їх допомогою визначаються не тільки показники,

окремих чинників на предмет дослідження (аналізований показник).

У свою чергу, аналітичні прийоми поділяються на прийоми, які досліджують функціональні (детерміновані) зв’язки, прийоми для дослідження стохастичних (ймовірних) взаємозв’язків, та прийоми оптимізації.

Поряд із загальними прийомами аналізу в ході системних досліджень використовують і евристичні прийоми, які ґрунтуються на інтуїції і досвіді аналітиків. Евристичні прийоми, або методи активізації творчого, нестандартного мислення, застосовують тоді, коли звичайні способи аналізу, які ґрунтуються на аналізі минулого досвіду та поточних умов, не дають змоги

13

вирішення проблеми. Особливо широко застосовують їх у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації. До них відносяться методи ненаправленого пошуку («мозкового штурму», «експертних оцінок», «контрольних запитань», «асоціацій та аналогій», ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи направленого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв’язання винахідницьких задач).

Застосування тих чи інших способів залежить від мети і глибини аналізу, об’єкта дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків і т. д.

Комплексне аналітичне дослідження передбачає систематизацію показників – виявлення взаємозв’язку і підпорядкованості сукупностей аналітичних показників; ув'язування в єдину комплексну систему даних про різні види економічної діяльності. В процесі систематизації залежно від об’єкту аналізу показники групуються у підсистеми.

Показники, які забезпечують взаємозв’язок підсистем:

– вхідні показники;

– вихідні показники.

Вихідні показники однієї підсистеми є вхідними для іншої. Виходячи з послідовності аналізу показники поділяються на:

– загальні;

– первинні.

Взаємозв’язок основних показників визначає послідовність аналізу – від вивчення первинних показників до загальних.

Скачано с www.znanio.ru