ТЕМА 8. Облік процесу виробництва і витрат діяльності

ТЕМА 8. Облік процесу виробництва і витрат діяльності

1.   Поняття витрат, їхня класифікація та основні вимоги до їхньо- го визнання та оцінювання відповідно до вимог П(С)БО 16 "Ви- трати".

2.   Групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляції.

3.   Схеми обліку витрат.

4.   Облік прямих виробничих витрат.

5.   Облік загальновиробничих витрат та методика їхнього розпо- ділу.

6.   Зведений облік витрат на виробництво.

 Нормативно-законодавче регулювання

Законодавчі акти, з якими доцільно ознайомитися:

1.   П(С)БО 16 „Витрати”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 із змінами і доповненнями

2.    Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (ро- біт, послуг) у промисловості.

Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляють на дві великі групи:

1.     Витрати, що виникають у процесі звичайної дія- льності.

2.     Витрати, що виникають у процесі надзвичайної діяльності.

Серед витрат, що виникають у процесі звичайної дія- льності, виділяють:

–  витрати від операційної (основної та іншої);

–  витрати інвестиційної діяльності;

–  витрати фінансової діяльності.

 Методичні вказівки до розв’язування задач

Витрати, безпосередньо пов'язані з виробничим (технологічним) про- цесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг), нази- вають основними. Ці витрати в більшості випадків є прямими, тобто від- носяться до конкретних об'єктів витрат на підставі первинних документів.

За способом зарахування до собівартості витрати можуть бути прямі та непрямі. Прямі витрати – витрати на виробництво конкретно- го виду продукції, які безпосередньо зараховуються до її собівартості на підставі первинних документів. Непрямі витрати – це витрати на виро- бництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'- єкта витрат економічно доцільним шляхом і потребують розподілу.

Непрямі витрати не можуть бути віднесені в момент виникнення прямо на об’єкт калькулювання. Їх попередньо збирають на окремому ра- хунку і потім розрахунковим шляхом зараховують до собівартості виробу, роботи, послуги, пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників, кількості відпрацьованих машиногодин і т. д. Ця методика опи- сується в обліковій політиці підприємства.

Згідно з П(С) БО 16 “Витрати”, до складу прямих матеріальних витрат зараховується вартість сировини і основних матеріалів, що утво- рюють основу вироблюваної продукції, купованих напівфабрикатів і ком- плектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути без- посередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробіт- на плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо відне- сені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат зараховуються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, амортизацію, втрати від браку, плату за оренду земельних і майнових паїв тощо.

Непрямі витрати поділяються на дві групи:

– загальновиробничі (виробничі) витрати – це цехові витрати на організа- цію, обслуговування і управління виробництвом та витрати на утримання і експлуатацію обладнання;

– адміністративні витрати, які здійснюються з метою управління виробни- цтвом. Вони прямо не пов’язані з виробничою діяльністю підприємства.

Оскільки підприємство може здійснювати різні види діяльності: виро- бництво готової продукції, торгівлю або надання послуг, то доходи відо- бражають в обліку за кожним видом діяльності окремо, але обов’язково в зіставленні з відповідними витратами.

Зіставлення доходу від реалізації, який оцінюють за справедливою вартістю реалізованих товарів (робіт, послуг), із собівартістю їхньої реалі- зації дає змогу визначити валовий прибуток (збиток).

Отже, валовий прибуток (збиток) – це різниця між чистим дохо- дом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю цієї продукції.

Доходи і витрати від реалізації групують за такими видами операцій:

 реалізація товарів;

 реалізація готової продукції;

 виконання робіт і послуг.

Облік собівартості реалізованої продукції здійснюється на субрахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”.

Собівартість реалізованої продукції складається з: виробничої собівартості продукції, реалізованої за звітний період

– нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

– понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції враховує:

 прямі матеріальні витрати;

 прямі витрати на оплату праці;

 інші прямі витрати;

 розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість визначається за даними рахунка 23 “Вироб- ництво”, за дебетом якого відображають прямі виробничі і розподілені за- гальновиробничі витрати, за кредитом – суми фактичної виробничої собі- вартості готової продукції. Сальдо цього рахунка показує суму витрат, що відносяться до не закінченої виробництвом готової продукції.

Облік витрат на підприємствах може вестися трьома способами:

1)   за допомогою рахунків класу 8 “Витрати за елементами” – малими та неприбутковими організаціями;

2)   за допомогою рахунків класу 9 “Витрати діяльності” – всіма інши- ми підприємствами;

3)   за допомогою рахунків класів 8 і 9 – підприємствами, які мають намір вести облік одночасно за обома класами рахунків.

Скачано с www.znanio.ru