Тема. Кон’юнктурні коливання економіки

Тема.

Кон’юнктурні коливання економіки

1.          Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи.

2.          Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їхніх циклічних властивостей.

3.          Антикризова політика держави.

1.     Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів.

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції.

У загальному виді економічний цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо).

Напрямок та ступінь зміни сукупності показників (або показника), які характеризують розвиток народного господарства, називається економічною кон’юнктурою.

Теорію економічних циклів називають також теорією кон’юнктури.

Загальну тривалість циклу вимірюють часом (місяць, рік тощо) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками економічної активності.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі) - коливання ділової активності 3–4 роки; середні - коливання ділової активності 7–11 років та великі (довгі хвилі) - з періодичністю 40–60 років.

Короткі цикли

Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.

Середні цикли

Середні цикли (промислові цикли) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва.

Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.

Основною властивістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні фази: кризи, депресії, пожвавлення, підйом (графік .1).

Графік .1. Циклічність економічної діяльності

Тривалість падіння вимірюється часом між вищою і наступною нижчою точками ділової активності, а підйом – між нижчою і наступною вищою точками ділової активності.

Основними фазами економічного циклує підйом та падіння, під час яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.

Коливання фактичного обсягу виробництва (Y) по відношенню до потенційного обсягу виробництва (Y_F) характеризується показником:

gap GNP (кон’юнктурний розрив ВВН) =               (.1)

де Y – фактичний обсяг виробництва;

Y_F – потенційний обсяг виробництва.

Потенційний ВВП – обсяг виробництва за умов повної зайнятості.

Повна зайнятість ресурсів передбачає не завантаженість виробничих потужностей на рівні 10-20% від їх загальної кількості та зайнятість на рівні природного безробіття (5-6% від загальної чисельності робочої сили).

Повна зайнятість ресурсів виключає їх стопроцентне використання.

З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства відбувається модифікація економічного циклу.

Американські вчені Артур Бернс та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску та зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворює економічні цикли (графік 5.2).

Графік .2. Циклічні коливання на фоні довгострокового тренду

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічний прогрес тощо), а цикл – як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Основними індикаторами фази циклу виступають:

·                              рівень зайнятості;

·                              рівень безробіття;

·                              обсяг виробництва.

Найсильніше за зміну фаз циклу реагують обсяги виробництва та зайнятості в галузях, які виробляють засоби виробництва та споживчі товари довгострокового використання. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання (поточне споживання), коливання зайнятості і обсягів виробництва є значно меншими.

Причини цього:

·                              по-перше, поновлення обладнання та придбання товарів довгострокового використання можна відкласти на певний строк. Фірми і домашні господарства намагаються обійтися нагромадженими запасами виробничих потужностей і споживчих благ довгострокового використання, тому зайнятість у цих галузях швидко знижується і випуск продукції падає;

·                              по-друге, саме ці галузі, як правило, висококонцентровані і на ринку панує незначна кількість фірм. Олігополістична структура ринку засобів виробництва та товарів довгострокового використання дозволяє швидко знизити рівень зайнятості і обсягів виробництва в період кризи з метою стабілізації рівня цін. У галузях, які виготовляють товари короткострокового використання, ринки більш конкурентні і фірми не можуть протидіяти тенденції до пониження цін шляхом скорочення зайнятості і обсягів виробництва.

Серед найважливіших причин циклічності в економіці більшість економістів називають коливання співвідношення між споживанням і інвестиціями.

Рецесія – падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до року.

Депресія – падіння обсягу національного виробництва, яке супроводжується високим рівнем безробіття і триває декілька років.

Економічна криза характеризується:

·                   перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;

·                   падінням рівня цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над платоспроможним попитом;

·                   скороченням обсягів виробництва;

·                   масовим банкрутством промислових, банківських, торгових фірм;

·                   зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної плати;

·                   потрясінням кредитної системи тощо.

На відміну від цієї класичної схеми кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, має місце не криза перевиробництва, а криза недовиробництва. Тривалість фази падіння у західних країнах становить від 0,5 до 1,5 року, в Україні вона тривала 10 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%.

Характерні риси депресії:

·                   скорочення виробничих інвестицій;

·                   збільшення запасів;

·                   скорочення попиту на робочу силу;

·                   різке падіння норми чистого прибутку;

·                   падіння обсягу продажу;

·                   скорочення кількості нових замовлень;

·                   скорочення попиту на кредитні ресурси.

Характерні риси пожвавлення:

·                   перехід до стійкого розширення виробництва;

·                   зростання попиту на активні елементи засобів виробництва (устаткування, машини, механізми тощо);

·                   зростання попиту на сировину (метал, паливо, енергія тощо);

·                   зростання попиту на робочу силу;

·                   зростання заробітної плати і відповідно попиту на товари особистого споживання.

Характерні риси економічного буму:

·                   значний приріст виробничих інвестицій;

·                   скорочення запасів;

·                   різке зростання попиту на робочу силу;

·                   значний приріст загального рівня цін.

Великі хвилі

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури.

Великі цикли (хвилі) мають дві фази:

І фаза — висхідна (25 – З0 рр.).

Це довготривале піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її розповсюдження.

II фаза — низхідна (20 - 25 рр.) (її ще називають “великою кризою”).

Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів.

2.     Антикризова політика

Антикризова (кон’юнктурна) політика держави спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз.

Двома основними періодами, які повинні знаходитися під особливим контролем у цьому зв’язку, є періоди депресії і буму.

У макроекономіці відсутня інтегральна теорія економічного циклу, але більшість вчених вважає, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і обсяг виробництва. Сукупні витрати, у свою чергу, визначаються граничною схильність до споживання, заощадження та інвестування. Як наслідок, економічний розвиток завжди пов’язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх витрат.

Графічно зобразити вплив зміни сукупних витрат на економічну кон’юнктуру можна за допомогою короткострокової моделі AD-AS (графік 5.3).

Графік .3. Вплив зміни сукупних витрат на рівень випуску

Нехай економіка знаходиться в стані короткострокової рівноваги у точці Е. У результаті скорочення сукупних витрат (C+I+G+NE) крива AD₀ переміщується вліво, в положення AD₁. в економіці встановлюється нова короткострокова рівновага в точці F. При цьому випуск скорочується на (Y₀ – Y₁), а рівень цін з Р₀ до Р₁ (знижуються темпи інфляції). Скорочення випуску супроводжується зростанням безробіття і недозавантаженістю виробничих потужностей. (Ця ситуація зображується відрізком АВ циклоїди кон’юнктурних коливань на графіку 5.2).

У випадку зростання сукупних витрат (C+I+G+NE) крива AD₀ зміщується вправо в положення AD₂, обсяг випуску збільшується (Y₂ > Y₀), але це може призвести до зростання рівня цін (Р₂ > Р₀). (на графіку 5.2 ця ситуація відповідає відрізку ВС циклоїди кон’юнктурних коливань).

Уряд може активно впливати на величину сукупних витрат і, відповідно, на амплітуду циклічних коливань, згладжуючи глибину криз і стимулюючи темпи зростання під час буму за допомогою таких основних важелів:

1. зміна державних витрат (G) – збільшуючи державні витрати під час економічної кризи (на відрізку АВ графіка 5.2) уряд стримує швидке скорочення сукупних витрат і, таким чином, зменшує глибину падіння економіки, і, навпаки, під час буму, уряд свідомо може йти на скорочення державних витрат з метою стримання темпів зростання сукупного попиту (AD).

2. зміна податкових ставок (T(Y)) – зменшення їх під час кризи впливає на дохід кінцевого використання домашніх господарств та величину нерозподіленого прибутку підприємницького сектору, які скорочуються, за цих умов, повільніше і, навпаки, збільшення ставок оподаткування під час буму стримує темпи економічного зростання і, відповідно, обмежує або і унеможливлює „перегрів” економіки;

3. зміна пропозиції грошей (M^S) – під час кризи уряд за допомогою важелів грошово-кредитної політики збільшує пропозиції грошей, а під час буму його дії протилежні.

Класифікація основних заходів антикризової політики уряду відповідно до їхніх циклічних властивостей подана у таблиці.1.

Найважливіші заходи антикризової політики

3.     Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їхніх циклічних властивостей

Для характеристики стану і динаміки економічної кон’юнктури використовують різні показники. Найважливішими з них є: обсяг ВВП, рівень зайнятості, рівень завантаженості виробничих потужностей, обсяг прибутку підприємницького сектору тощо.

При цьому, в залежності від того, як макроекономічні показники змінюються протягом економічного циклу, їх можна розділити на про циклічні, ациклічні і антициклічні (схема 5.1).

Темпи динаміки різних макроекономічних параметрів, як правило не збігаються: в той час як одні з них набувають найбільшого свого значення, інші в цей час мають тенденцію до зниження, що пояснює досить плавний перехід від фази підйому до фази депресії тощо.

Схема1. Деякі макроекономічні показники та їх властивості відносно циклу