ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

відносини власності

1. Власність як економічна категорія:

а) поняття власності;

б) суб’єкти і об’єкти власності;

в) її ознаки;

г) підходи щодо структури відносин власності.

2. Економічний зміст і юридична форма власності.

3. Структура власності за її типами, видами і формами, еволюція відносин власності.

Власність – найфундаментальніша економічна категорія. Це поняття є одним із центральних, його можна розглядати у 3 аспектах:

–        матеріально-натуральний (расовий) – все, що оточує;

–        юридичний – правове оформлення володіння, розпорядження та використання об’єкта власності;

–        політекономічний – відображає реальне привласнення умов виробництва і результатів.

Власність є основоположною економічною категорією, разом з тим вона одна з найбільш складних категорій, бо має багато ознак, форм прояву і систем функціонування. Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні визначають їх як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основне економічне відношення, треті – вихідне чи первинне.

Зрозуміло, що всі підходи відбивають певну сторону функціонування власності і визначають цю категорію з тієї чи іншої сторони.

Поняття власності виникло у людей в результаті виробництва матеріальних благ і їх привласнення, це поняття виникає тоді, коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів. Власність – це не річ, а відношення між людьми з приводу виробництва і присвоєння благ – продуктів праці і природи, це відношення суб’єктів один до одного відповідно до їх відношення до матеріалів, предметів, знарядь.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність є відношенням між людьми по відчуженню чи привласненню діяльності чи результатів.

Генетичну структурну побудову слід визначати через взаємодію відносин привласнення і відчуження, оскільки власність є результуючою хоча і полярних, але зустрічних відносин привласнення, відчуження. Привласнення – економічний процес, спосіб перетворення предметів і явищ діяльності, їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту. Розпорядження – здійснюване власником чи делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої праці (індивідуальної чи суспільної) з перетворенням власності суб’єктів та об’єктів економічних відносин.

Відносини власності виникають за наявності принаймні 2 суб’єктів. Для їх виникнення потрібно, щоб були контрагенти цих відносин (суб’єкти), споживчі блага, з приводу яких можуть виникати відносини власності (об’єкти). Відносини власності характеризуються суб’єктами і об’єктами. Суб’єкти – фізичні і юридичні  особи, які в процесі відчуження – привласнення благ і послуг – вступають між собою у ці відносини.

З точки зору форм власності виступають індивіди, домашні господарстві, колективи, держава. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб’єктів за цими ознаками.

Систему суб’єктів можна  розглядати за поділом на вітчизняні та іноземні.

Об’єктами є все розмаїття національного багатства, включаючи землю з надрами, водний і повітряний простір, засоби виробництва, робочу силу і результати її діяльності (гроші, споживчі блага, цінні папери).

Категорія власності як і будь-яка інша має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До характерних ознак можна віднести:

– власність – соціально-економічне, виробниче відношення між людьми, а не відношення до речей;

– власність – результат суспільного розвитку, а не окремої людини;

– власність – відношення по  присвоєнню благ і послуг;

– оскільки блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то провідними пріоритетними є відношення по присвоєнню засобів виробництва;

– у певних умовах засоби виробництва можуть відчужуватись від безпосереднього виробництва , тому власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і визначає історичний тип даного способу присвоєння;

– у реальній дійсності власність виступає у конкретній історичній формі;

– на поверхні суспільного життя відносини власності виступають як право власності.

Характеристика економічних відносин щодо фаз відтворення

–        відносини у процесі виробництва як процесі створення матеріальних благ (послуг);

–        відносини у процесі розподілу (в результаті отримує свою частку у виробленому національному продукті);

–        в обміні (отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування);

–        споживання – вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, тим самим дається поштовх до нового виробничого циклу.

Виробництво – розподіл – обмін – споживання

Виробництво може включати в себе розподіл, обмін, споживання.

Еволюція форм власності

Як відомо, людське суспільство зрештою організовується у різні форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини, у тому числі й економічні. Воно відбувається законодавчими актами. Власність як економічні відносини теж регулюється юридичними актами, перш за все економічним правом. На відміну від власності як економічної категорії, яка відбиває відносини "людина–людина", в юридичному розумінні відтворюється системою "людина–річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини – свідомі вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплені системою прав власності:

–        право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

–        право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

–        право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

–        право на дохід (право мати результати від використання благ);

–        право суверена (право на відчуження, споживання, зміну блага);

–        право на безпеку (право на захист від експропріації благ);

–        право на передачу благ у спадщину;

–        право на безстроковість володіння благом;

–        заборона на користування благом, що завдає шкоди середовищу;

–        право на відповідальність у вигляді стягнень;

–        право на залишковий характер, право на впровадження процедур, які забезпечують відповідні порушення повноважень.

Існує й інше трактування юридичної форми відносин власності, коли вони виступають у формі права власності, що реалізується у дії 3 атрибутів: володіння, розпорядження, користування. Їх співвідношення визначає реальні форми власності як складових частин її структури.

Типи, види і форми власності

Скачано с www.znanio.ru