Внеклассное мероприятие по украинской литературе на тему "Так ніхто не кохав"

Тема. Літературна вітальня «Так ніхто не кохав…» Мета: познайомити учнів з особистим життям поета ­ земляка В.Сосюри,викликати  інтерес до відомих і невідомих сторінок його біографії, допомогти зрозуміти стан   душі закоханої людини на  прикладі  творів Сосюри, розвивати навички висловлювати свої думки, аргументувати їх, виразно читати вірші, розвивати  і формувати творчі  здібності учнів, виховувати духовність, повагу до почуттів, інтерес до літератури  рідного краю. Обладнання: поетичні збірки поета, музичний твір Л.Бетховена «Музична соната». Хід заходу (Святково прикрашена сцена:В центрі ­ портрет В.Сосюри, червоні кульки у вигляді  сердець, на столі – кошик з весняними квітами,висловлювання про кохання.)Лунає  музика, дівчата у білих  сукнях виконують танок, тримаючи серця ­ сувеніри в руках. Учитель. Шановні  друзі!Сьогодні ми з вами зібралися на літературну вітальню  присвячену нашому поету – земляку Володимиру Сосюрі. Ми зустрілися з вами  в  передчутті весни. Вона ще молода, ледь чутним є її дихання, але  саме в ньому –  збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується.  Народжуються перші, як весняні квіти, почуття, народжується кохання, і свій  перший крок назустріч весні воно робить  в День закоханих  ­  в День Святого  Валентина. То що ж це за диво, що ж це за сила – кохання? Яке місце займає воно в  житті нашого поета – земляка Володимира Сосюри? Я закоханий в синь океану, В свіжий дух,що пливе од ріллі, А ще дужче  у зорі рум`яні, Рідні зорі моєї землі. Група дослідників розповість нам про життєвий шлях В.Сосюри. 1­й дослідник (на фоні).6 січня 1898 року на станції Дебальцево народився  Володимир Миколайович Сосюра. Батько ­ Микола Володимирович, виходець із  селян, мав незакінчену освіту. Основна  спеціальність – кресляр. Протягом  свого життя  він часто  міняв місце роботи і професії: був будівничим, шахтарем, писарем.  Добре малював і співав ,пробував писати вірші українською і російською мовами. «Батько мій був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими   ковалериськими  ногами;  ходив він ледь сутулячись. Він був спокійний,  мовчазний, чудесно малював, особливо аквареллю. Грав на гітарі, співав  задушевні українські пісні», ­ писав В.Сосюра на сторінках повісті «Третя Рота». 2­й дослідник. Мати ­  Антоніна Дмитрівна Локотош – сербка, із робітниць міста  Луганська. «Моя мати, як контраст до мого русявого татка, була чорна, мов  циганка. Вона була красуня…Мама була чудесно збудована. У неї було чорне аж до сивини волосся. І вся  вона була, як  зоряна і пристрасна пісня»,з гадує поет –  земляк. 3­й дослідник. У 1908 році родина Володимира Сосюри переїхала в село Черкасівку, де хлопець навчається в початковій школі . А в 1909 році Володимир разом з  родиною переїхав у робітниче селище Третя Рота(нині   м. Лисичанськ  Луганської   області). Саме тут розпочинається трудова діяльність: учень бондарного содового  заводу,телефоніст, «чорноробочий». 1­й декламатор Лисиче над Дінцем…де висне дим заводу, Музика у садку та потяг в сім годин… Вас не  забуть  мені, як рідну Третю Роту… Про вас мої пісні під сивий біг хвилин… На щебінь часто ми до Сущенка  ходоли, За це платили нам щоденно четвертак , Так по ночах дівчат в половниках любили… О свіжий дух степів, о поцілунків смак!.. Учитель. У нашому шахтарському краї  зустрічає Володимир  перше кохання,  розчарування, зраду, але й багато хвилин щасливої насолоди. Подивіться один на одного. Ви дуже схожі? Ні. Всі ми з вами різні зовні, бо ми не  родичі. Але у нас багато спільних рис характеру, почуттів . Майже, усіх поєднує  почуття, яке відчула, відчуває і відчуватиме кожна людина на Землі, ­ це кохання. Любов,кохання…Таке знайоме і таке хвилююче слово. Любов – єдине слово,а скільки навіює спогадів,переживань. Як би не змінювалось наше життя, але кохання завжди  залишається коханням. Діти, як ви розумієте слово «кохання»? (Висловлювання учнів) Учитель. Так. Багато видатних людей висловлювали свої думки, розкриваючи зміст  слова кохання, але однакових немає. Наприклад, О.Бальзак вважав, що в одній  хвилині кохання вміститься все життя. Але, всіх нас цікавить, а звідки з`явилося    кохання? ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ Коли Бог створив світ, він навчив істоти продовжувати свій рід – народжувати дітей.  Поселив Господь жінку й чоловіка в полі, навчив їх будувати курінь, дав чоловіку в  руки лопату, а жінці – жменю зерна. - Живіть, продовжуйте свій рід, ­ сказав Бог,­ а я піду. Прийду через рік.  Приходить Бог до  людей через  рік з архангелом Гавриїлом. Приходять рано –  вранці до  сходу сонця бачать: сидять чоловік і жінка біля куреня, перед ними  стоїть колиска з дитиною, а в полі дозріває хліб. Чоловік та жінка дивляться то на  рожевий схід,то в очі один одному. І в ту мить, коли їх очі зустрілися Бог побачив у них якусь невідому силу, красу. Ця  краса була прекраснішою за небо і сонце, землю і зірки. Бог подумав: ­ Звідкіля взялася ця краса і що воно таке? ­ Це кохання,­ відповів Гавриїл. ­ Що таке кохання? – спитав Бог. Потім підійшов до чоловіка, торкнувся його плеча своєю рукою і сказав: - Навчи мене кохати, чоловіче. Але чоловік навіть не помітив дотику Господньої руки, дивлячись в очі дружини. Тоді Господь розгнівався і сказав: - Значить не хочеш навчити мене кохати? З цієї хвилини, старий, кожен рік  життя нехай забирає по краплині  твою молодість і силу. Нехай всихає твій  розум, нехай рогожнім робиться серце. А я прийду через 50 років. Минуло 50 років. Прийшов Господь знову . Дивиться – стоїть біленька хата, на  пустирі виріс сад, колоситься пшениця, а біля хати сидять дідусь і бабуся й  дивляться в очі один одному. І побачив Бог в їхніх очах ще більш могутнішу силу –  це вірність. - Мало тобі старості,чоловіче? Так помирай, помирай, сумуючи за життям  та  коханням, іди в землю. А я прийду подивлюся, що зробиться з твоєю любов`ю. Прийшов Бог через три роки і бачить сидить дідусь біля маленької могили, очі в  нього засмучені, але в них не тільки любов і вірність, але й пам`ять серця. Підійшов він до чоловіка і сказав: - Дай мені красу, що хочеш за неї проси. - Не можу,­ відповів чоловік.  Ця краса дісталася  мені дорогою ціною. Ціна їй  смерть, а ти – безсмертний. Ніщо не може зрівнятися з коханням ­ ні вічна  молодість, ні безсмертя. Отже, найдавніше почуття людей ­ це кохання. А які  почуття ви можете   поставити поруч? (Вірність, пам`ять, щастя, радість,ніжність,доброта, лагідність,… страждання) Учитель. Володимир Сосюра – дитя першого кохання, як він сам писав про себе, з  дитинства  знаходив  спільну мову з жінками. Зустрічаючи на своєму шляху  жінок,  Володимир Михайлович  неодмінно в них закохувався. Але  першим  коханням поета  стала Дуся Фоменко. 4­й дослідник. У повісті «Третя Рота» він пише: «Коли я переступив поріг хати, то побачив дівчину з червоним трояндами на щоках,  тонкими рисами обличчя і чорними бровами, що як птиця влетіли в мою душу, а моє  серце стиснулося від щастя. Три роки я любив її так, як ніколи і нікого не любив до  неї. Це був квітень 1917 року, коли  прийшла ніч, що стала золотим повним квітом і  радості  днем». Потім були миттєвості кохання:Тетяна, Юля, Констанція, Ольга. Його  серце  розривалося від страждань і розлук, саме тоді  з`являються  вірші ­ спогади.   2­й декламатор Пам`таю, вишні  доспівали, Наливались сонцем у саду. На прощання ти мені сказала: «Де б не був, а я тебе знайду…» І у тьмі, од муки, то утоми, де зустрілися і любов до дна, часто бачив профіль твій знайомий я на фоні жовтого вікна. 3­й декламатор Тільки сниться огненне минуле… І не знаю, чому я живий… Чому злився з орудійним  гулом Голос свіжий і наївний твій… І сьогодні вишні доспівають У саду од сонця і тепла. Як і завжди, я тебе шукаю, та мене  ти і досі  не знайшла. 5­й дослідник. Першою дружиною поета стала  Віра Берзіна, з якою вони зустрілися  у Харкові в 1922 році. У них  народилося двоє синів: Олег та Микола. Одного разу, як згадує Віра Каспарівна, прокинувшись вночі, побачила Володимира,  який ходив туди ­ сюди, повторюючи рядки якихось віршів. А з очей текли сльози. - Послухай , я написав для тебе вірш,­ сказав він. 4­й декламатор Так ніхто не кохав. Через тисячу літ Лиш приходить подібне кохання. Вдень такий розцвітає весна на землі. І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить від солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, Що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече Ароматом весни молодої… Гей, ви, зорі ясні…тихий місяцю мій… Де ви бачили більше кохання? Я для неї зірву Оріон  золотий. Я­ поет робітничої  рані. Так ніхто не кохав. Через тисячу літ Лиш приходить  подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі. І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий  на землі розцвітає весна.  І тремтить від солодкої муки… 6­й дослідник. Віра  Каспарівна  покинула поета  і з синами перейшла жити в  іншу квартиру. Полишила в час найбільшої  напруги душі і серця, коли над ним  нависла смертельна небезпека. А як розлука з дружиною пролунав вірш «Тебе  любив». 5­й декламатор Тебе любив, як вітер – небо, в огні сумнівів і образ. Нащо ж коханую із себе Ти удавала кожний раз?.. Тебе любив, як вітер­рожу, В солодкій тузі, у журбі… Але нещирості не можу  Простити навіть і тобі. Ти не любила…Час останній… Який же біль, який же біль!.. Та за ілюзію кохання Навіки вдячний я тобі. 7­й дослідник. Але зовсім інша жінка чекала поета на життєвому шляху, «моє  синьооке щастя і горе», як ніжно він її називав. Це була Марія. 6­й декламатор Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що є й що потім буде, то буде ніч. Моя ж любов ­ як день, не знають ще чуття такого люди. Якби зібрати з неба всі зірки І всі сонця з усіх небес на світі,­ Моя любов горітиме яркіш  За всі сонця, на тисячі століттів. Якби зірвати квітки з усіх планет, Що вітер їх під зорями колише,­ моя любов пахтітиме міцніше над квітами всіма, крізь вічний лід. 7­й декламатор Якби зібрати красунь усіх віків, Повз мене хай ідуть вони без краю,­ Марії я на них не проміняю, Ні одній з них не вклониться мій спів. Хай очі  їх зіллються в зір один, І в серце  зір цей буде хай світити,­ зачарувать  мене не зможе він ­ твоїх очей йому не замінити. З яких зірок злетіла ти сюди, така ясна, що  спів про  тебе лине? Світи ж мені, світи мені завжди, Над зорі всі, зоря моя моя єдина!.. 8­й дослідник. З Марією Гаврилівною Даниловою Володимир Миколайович       прожив усе життя. Їхнє життя сповнене радості та турбот, саме їй він читав  вірші, які складав. 8­й декламатор На трави перлами роси  Зоря упала. Поле мріє.. Оскільки щастя і краси  В твоєму імені: Маріє… По квітах золотом пройшов  Останній промінь. Легіт віє Мої надії і любов В твоєму імені: Маріє… Дивлюсь в очей твоїх  блакить, і серце трепетно так мліє… Все, чим живу,чим буду жить, В твоєму імені: Марія… Учитель. Їх кохання зазнало тяжких випробувань. Довго розлука, без надії  зустрітися, не зломила їх почуттів. Одного разу Марія вийшла й не  повернулася, але вона попередила сина, що її викликали до комітету  держбезпеки. Мабуть, тому вона не зникла назавжди. А віра Володимира  Миколайовича народжувала все нові рядки. 9­й декламатор Я хочу, мов лагідний вітер, до грудей припасти твоїх і місяцем тихим зоріти в криниці очей дорогих… Пахучі схиляючи віти, Залиті цвітінням рясним, Хотів би я садом шуміти Над сном безтурботним твоїм. Як неба розкрилені шати, Казки навіть голубі, І сонцем хотів би я стати, Щоб вічно сіяти тобі. Учитель. П`ять таборів  пройшла Марія, коли настала свобода, боялася повернутися додому, боялася, що Володя не захоче кохати ту замучену,  постарілу  жінку. Але помилилася… Ось так кохають наші земляки,  загартовані та виколисані  вітром Донбасу, омиті хвилями Дінця, які мріють  повернутися в рідний край, як мріяв про це В.Сосюра. А Луганська земля продовжує народжувати юних поетів, яких надихає на  творчість лірика поета – земляка. 1­й творець Сила кохання Можливо,так справді ніхто не кохав, Щоб серце співало отак, І жоден коханню пісень не співав Таких, як писав наш земляк. І справді, лиш тисячі літ пролетять, Коли на Землі відродиться Людина така, яка здатна віддать  Свого почуття невичерпну криницю. Минають роки, та час не зітре Сліди неземного кохання… До наших людей він у серце прийде ­ Поет робітничої рані. (Звучить «Місячна соната. Л.Бетховена)    Учитель. Сьогодні ви почули чудові слова, дивовижні вірші, які, я бачу, не  залишили нікого байдужими, щоб зрозуміти ті істини, які не тільки вчать, а й   перевертають все життя. І я хочу, щоб ваше життя було прекрасним і радісним.  Живить довго і щасливо! І  я хочу, щоб вашому житті завжди поруч буде кохання і  любов до батьків, до землі, де ви виросли, любов до ближнього. (Лірична пісня про кохання)