ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ.

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ

І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА.

ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ.

1. Виробництво і його основні фактори. Виробничі можливості.

2. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

3. Корисність продукції, його гранична корисність.

4. Економічний інтерес, його суть і функції.

Виробництво представляє взаємодію факторів виробництва.

Радянська схема:

Предмети праці – це речі, які людина видозмінює за допомогою засобів праці, те, на що спрямована діяльність людини.

Засоби праці – те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці. До складу засобів праці входять природні умови праці (водоспади, припливи) і техніка – штучні, створені людиною засоби праці.

Знаряддя праці відіграють провідну роль (інструменти, машини).

Загальні умови праці – споруди, канали, дороги, водопостачання.

В західній економічній літературі інша класифікація факторів виробництва:

–        праця;

–        земля;

–        капітал;

–        здатність до підприємництва (за Маршалом).

Праця – процес доцільної корисної діяльності людини, спрямованої на виробництво споживчих благ.

Капітал – кошти, вкладені у придбання інвестиційних товарів. Він охоплює всі засоби виробництва та кошти для поставлення їх споживачеві.

Земля – включає в себе всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі, ліси, родовища, водні ресурси.

Підприємницький талант – особливий людський ресурс, що виконує функції:

–        бере на себе ініціативу з’єднання ресурсів в єдиний процес виробництва;

–        приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу;

–        підприємець – це особа, новатор, що намагається впровадити нові продукти, технології, форми організації;

–        це людина, яка ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, а й своїм капіталом.

Людські ресурси – праця, підприємницький талант.

Матеріальні ресурси – земля, капітал.

Інформаційний і економічний ресурси.

Виробництво можливе при введенні усіх виробничих факторів. При цьому всі фактори є взаємозамінювані, вона зумовлена різними причинами:

–обмеженість ресурсів;

ефективність їх використання.

Підприємець вибирає технологію, за якої дефіцитний чи дорогий фактор використовується в меншій мірі. Усі економічні ресурси мають спільну рису – вони рідкісні, існують в обмеженій кількості. Внаслідок цього сам обсяг виробництва продуктів у даний момент часу є певним чином обмежений. На основі економічних ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі, підприємництва. Виробничий потенціал суспільства – сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня і якості. Він характеризує можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання усіх факторів виробництва.

Крива виробничих спроможностей ілюструє той факт, що національна економіка повністю використовує наявний потенціал, не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого. Функціонування економіки на межі свідчить про її ефективність. Межа показує максимальну кількість продукції, що її можна виробити економікою за даного рівня розвитку і наявних факторів. Результатом виробництва є продукт чи споживче благо. Під споживчим благом розуміється будь-який засіб для задоволення економічних потреб споживача.

Суспільне виробництво функціонує задля реалізації кінцевої мети – задоволення потреб людини.

Потреба – бажання людини у будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її. Потреби людини – це відчуття браку чогось, без чого важко, а іноді неможливо обійтися. Це протиріччя між необхідним і існуючим.

Потреба – категорія, що відбиває ставлення людей і їх поведінку до умов їх життєдіяльності. Існують різні види потреб.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, котрі доставляють їм вдоволення, насолоду, втіху, які спонукають людину до діяльності, щоб мати їх і володіти ними.

Класифікація (за Маслоу):

–        за суб’єктами: особисті, групові, колективні, загальнолюдські, суспільні;

–        за об’єктами: породжені розвитком цивілізації, базові, духовні, матеріальні, фізіологічні;

–        за ступенем реалізації – абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Система економічних наук і місце політичної економії в ній

Політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що об’єктом її вивчення є суспільство. А основою кожного суспільства є економіка, тобто матеріальний базис суспільства. Економічна система, точніше кажучи, той чи інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною детермінантою розвитку будь-якого суспільства в будь-який період його історичного розвитку. Тому результати її реформування найбільшою мірою відбиваються на характері функціонування та реформування суспільства в цілому.

Отже, політекономія як суспільна наука відноситься саме до тих наук, які формують систему знань про господарчу діяльність, тобто це одна з економічних наук. яка саме? Теоретичні науки – це науки, що вивчають прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання.

Отже, політекономія як наука теоретична – система наукових знань, що дає цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній діяльності.

Політекономія та обґрунтування економічної політики

Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва. Отже, управління – це діяльність для досягнення певної мети за допомогою системи методів. Мета й методи управління визначаються економічною політикою.

Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто, це – розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратись на концепції і рекомендації, що розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів, обертаються значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою.

Ієрархія потреб за А.Маслоу

Абсолютні потреби – це потреби в благах, і послугах, що породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких починає освоюватись. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і послуг та можуть бути задоволені.

Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до доходів та рівня цін.

Безмежність потреб – одне з фундаментальних положень і полягає в тому, що потреби є безмежними, а виробничі ресурси, що необхідні для виробництва потреб, є обмежені.

Безмежність і обмеженість породжують дію 2 економічних законів: закон зростання потреб і закон розвитку продуктивних сил. Сутність І закону полягає у тому, що потреби людей зростають поступово в міру розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу, пізнання законів природи.

ІІ закон – це закон, згідно з яким внаслідок з технічних і науково-технічного прогресу, розвитку людини і суспільства відбувається неухильний поступовий розвиток продуктивних сил (засоби виробництва, люди). Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових. Поява нових потреб приводить до того, що виробництво спочатку не спроможне їх задовольнити, але з часом виробництво нових благ внаслідок розвитку їх виробництва приводить до усунення суперечностей між потребами (попитом) і їх виробництвом (пропозицією). Забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою виробництва.

В_р = f(П_ц)

В_р – розвиток суспільного виробництва;

П_ц – створення умов для безперервного розвитку потреб.

Будь-який засіб для задоволення потреб споживача називається споживчим благом. Носіїв споживчих благ є багато:

Споживче благо може задовольнити потреби внаслідок його корисності. Тобто корисність – це його здатність задовольнити ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох благ знаходиться у прямій залежності від їх природних властивостей. В сучасних умовах корисність основної частки благ формується людьми в процесі самого виробництва. З іншої сторони, корисність блага є фактором суб’єктивного характеру, саме це пояснює, чому в загальному плані потреби безмежні, а в конкретній ситуації вони можуть бути повністю задоволеними. Теорія корисності являє одну з найважливіших течій економічної думки, пропорції в яких товар обмінюється на інший, на думку деяких вчених, залежать від того, як учасники обміну оцінюють їх корисність (Ж.Б.Сей). Оцінка корисності блага виступає як цінність. Цінність блага ставиться в залежність від індивідуальних оцінок учасників обміну. Буває суб’єктивна і об’єктивна. Подальший свій розвиток теорія корисності одержала в теорії граничної корисності чи в корисності, що розглядається по відношенню до кожного додаткового блага. Кожен споживач володіє тією чи іншою кількістю якогось блага, оцінює її корисність по спадній лінії, відображаючи тим самим спадаючий характер функції корисності. Вперше ця тенденція була помічена німецьким ученим Г.Госсеном і сформульована як закон спадної корисності. Згідно цього закону корисність і таким чином цінність кожної наступної одиниці блага падає і досягає нуля у точці повного насичення. Гранична корисність – корисність останньої одиниці у даному ряду споживчого блага. Економічна концепція, що базується на дослідженні граничних величин, одержала назву маржиналізму. Необхідно розрізняти загальну та граничну корисність. У міру зростання обсягу споживання загальна зростає, тоді як гранична – спадає.

Закон граничної корисності має велике значення як при організації виробництва блага, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадаючу граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту.

З потребами людей та їхньою діяльністю в процесі виробництва тісно пов’язана економічна категорія – інтерес. Слід зазначити, що інтерес є похідним від потреби, є проявом економічних відносин людей. Інтерес можна розглядати як форму прояву потреби – матеріальної основи інтересу. Деякі вчені вважають, що інтерес – це усвідомлена потреба. Можна сказати, що якщо потреби мають об’єктивний характер, то інтерес – об’єктивно-суб’єктивний. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами мотив і стимул діяльності щодо задоволення потреб. Він є породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням, але реалізується через трудову господарчу діяльність людей, їх економічні відносини.

потреба → інтерес → мотив → діяльність → результат задоволення потреби

Для економіки важливий зв’язок між економічними потребами, інтересами і господарською діяльністю людей. Економічні інтереси утворюють складну і різноманітну систему, яку можна класифікувати за різними критеріями.

Класифікація економічних інтересів

1. За ознакою суб’єктивності (особисті, групові, колективні, національні, регіональні, загальнолюдські, суспільні)

2. За  ознакою об’єктивності (морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, грошово-фінансові, майнові).

3. З погляду часових аспектів (поточні і перспективні).

4. З позиції усвідомлення (істинні, помилкові, неправильні, фальшиві).

Скачано с www.znanio.ru