ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Конкуренція та її значення. Типи конкуренції

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Конкуренція та її значення. Типи конкуренції

Реальний світ, яким ми його знаємо, ви­ступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесени­ми монополіями.

Пол Самуельсон

  Конкуренція, її суть і економічні основи. Закон конкуренції

Розвиток країн світу однозначно свідчить, що ефективне функціонування ринкової економіки зумовлюється наявністю конкуренції, за якої всі суб'єкти господарювання мають рівні можливості для здійснення господарської діяльності.

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економі­ки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищува­ти ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів, робіт, послуг), приско­рювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, про­водити організаційні та структурні зміни в ході підприємниць­кої діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є од­ним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин.

Що ж таке конкуренція?

Конкуренція (від лат. concurrere — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами госпо­дарської діяльності за кращі умови виробництва і реалі­зації товарів та послуг з метою отримання якомога біль­шого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття еконо­мічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами виникнення та існування конкуренції є:

—наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;

—свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

—абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до рин­ку і такий же вільний вихід із нього;

—певна відповідність між попитом і пропозицією; відсут­ність надвиробництва і дефіциту;

—абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансо­вих та інших ресурсів;

—відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;

—наявність у кожного учасника конкуренції повної інфор­мації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки конкурен­цію визначають як процес використання вже відомих (вищена­званих) умов та відкриття і використання нових умов розвитку.

У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволю­ційний шлях — від простих до складних сучасних форм.

Сучасними факторами розвитку конкуренції можна вва­жати:

—загальноекономічні — загальний рівень і динаміка вироб­ництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та струк­тура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;

—технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних технологій; наявність в економіці техно­логічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;

—інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;

—міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин у постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема, стали демонополізація, приватизаційні процеси, роздержавлення влас­ності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоеконо­мічної діяльності.

Економічний закон конкуренції

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. У процесі конку­ренції між суб'єктами виробництва і реалізації товарів виника­ють істотні та стійкі взаємозв'язки, які свідчать про те, що кон­куренція — не суб'єктивне і не випадкове явище, а об'єктивна економічна сила, яка набирає форми економічного закону конку­ренції.

Закон конкуренції виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві причинно-наслідкові взаємозв'язки між економічними суб'єктами у боротьбі за найвигідніпіі умови виробництва і реа­лізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку.

Закон конкуренції та кожна форма його вияву мають внут­рішні суперечності: між виробниками і споживачами; між різни­ми підприємствами; між різними споживачами; між дрібними, середніми і великими підприємствами за реалізацію своїх по­треб та інтересів. Усі суб'єкти господарювання діють незалеж­но один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій еконо­мічний інтерес — одержати дохід за наявності різних витрат ви­робництва і відмінностей споживчих вартостей товарів. Однак ринок не може створити єдині умови реалізації інтересів всіх виробників, тому що діють закони ринку, і споживачі обирають тільки ті товари, які відповідають їхнім інтересам.

Отже, об'єктивно виникає суперечність між умовами вироб­ництва товарів і можливостями їх реалізації з отриманням ба­жаного прибутку. Ця суперечність розв'язується через закон конкуренції. Саме конкуренція впливає на витрати виробницт­ва товарів, їх ціни, а отже, й на величину прибутку.

Зміст і роль закону конкуренції в ринковій економіці більш повно виявляється через функції, які він виконує (рис. 7).

Функція ціноутворення. Це одна з найважливіших функцій конкуренції. Особливість цієї функції виявляється у тому, що конкуренція впливає на рівень індивідуальних затрат виробниц­тва будь-якого товару, зводячи їх до суспільно необхідних за­трат, які й визначають рівноважну ринкову ціну товару.

Рис. 7 - Функції закону конкуренції

Отже, конкуренція є тим механізмом, який встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага і реалізація товарів.

Функція регулювання. Орієнтуючись на конкурентно визна­чені ринкові ціни, підприємці спрямовують свої капітали з малодохідних галузей у ті галузі, товари яких користуються по­питом і дають більші прибутки. У результаті переливання ка­пітальних ресурсів між галузями досягається відповідна збалан­сованість між виробництвом і потребами, формуються необхідні пропорції в суспільному виробництві. Так, конкурентний ме­ханізм закону виконує регулювальну функцію.

Функція стимулювання. Конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників застосовувати нову тех­ніку і технології, впроваджувати ефективні форми організації праці та виробництва, економніше використовувати ресурси, об­новляти продукцію, підвищувати її якість, знижувати ціни. Все це стимулює науково-технічний прогрес, сприяє пошуку більш ефективних способів виробництва і реалізації товарів, розвит­ку підприємницької ініціативи, підвищенню кваліфікації кадрів тощо. Це, у свою чергу, підвищує ефективність усього суспіль­ного виробництва.

Контрольна функція. Конкуренція контролює конкуренто­спроможність кожного виробника за двома основними показни­ками його діяльності:

 - по-перше, за відповідністю індивідуальних затрат вироб­ництва його товарів

—суспільно необхідним витратам виробницт­ва подібних товарів;

—по-друге, за відповідністю споживчої вартості його товарів (асортименту) суспільним потребам, тобто його корисності для суспільства.

Якщо товар проданий на ринку за ціною, встановленою на основі конкуренції, яка відшкодовує витрати виробництва і дає прибуток, то це свідчить, що товаровиробник працює згідно з суспільно нормальними умовами виробництва. Отже, конкуренто встановлена ринкова ціна є для них нормативом раціональ­ного господарювання.

Вказані функції закон конкуренції здійснює через його взає­мозв'язок із законом вартості, законом попиту і пропозиції, за­коном зростання продуктивності праці та іншими законами рин­кової економіки.

Слід зазначити, що закон конкуренції визначає не тільки взаємовідносини між товаровиробниками, та їх інтереси, а й захищає інтереси споживачів, забезпечуючи їм широкий вибір товарів і послуг за доступними конкурентними цінами.

Функція диференціації товаровиробників. Товаровиробни­ки як суб'єкти конкурентних ринкових відносин за рівних стар­тових економічних можливостей можуть мати різні кінцеві ре­зультати своєї діяльності. Бажаних результатів товаровиробни­ки можуть досягти лише за умови цивілізованої конкуренції, коли кожен із учасників ринку може конкурувати та перемага­ти конкурентів завдяки власним перевагам.

Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійно­го підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні затрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. І навпаки, конкуренція заохочує і створює умови для подальшого розвитку і процвітання тих товаровиробників, які най­більш ефективно використовують ресурси виробництва для одер­жання найкращих кінцевих результатів.

Відповідно відбувається і диференціація розподілу доходів між товаровиробниками. Це відповідає панівному в конку­рентній боротьбі принципу: "Різні винагороди за різні резуль­тати".

Кількісне вираження закону конкуренції можна здійснити за допомогою вимірювання стану конкурентоспроможності еко­номічного суб'єкта.

Конкурентоспроможність (у загальному вигляді) — це володіння властивостями, що створюють певні переваги для су­б'єкта економічної конкуренції.

Конкурентні переваги підприємства визначаються за допо­могою коефіцієнта конкурентоспроможності, який визна­чається відношенням ринкової вартості продукції до затрат ви­робництва, тобто:

де КК — коефіцієнт конкурентоспроможності;

ВП — ринкова вар­тість продукції;

ВВ — затрати виробництва.

Коефіцієнт конкурентоспроможності не повинен досягати одиниці, бо це свідчитиме, що підприємство працює без прибут­ку. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим успішні­ше діє суб'єкт конкуренції, тим міцніша його позиція на ринку.

Підсумовуючи, можна констатувати, що конкуренція —до­сить складна і суперечлива категорія. Вона одночасно має як по­зитивні (розглянуто вище), так і негативні наслідки.

Негативні наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою протилежність — монополію; призводить до ро­зорення та банкрутства малих і середніх підприємств; посилює зростання рівня безробіття, інфляції, майнове і соціальне роз­шарування населення; породжує комерційну таємницю, нечесні форми боротьби та ін.

Однак у цілому конкуренція має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Крім того, з метою обмеження негативних наслідків конкурентної боротьби і посилення її позитивних резуль­татів у розвинених країнах здійснюється державна конкурентна політика, спрямована на створення сприятливих умов розвитку конкуренції й недопущення недобросовісних дій у боротьбі. Зага­лом, конкуренція була і є найважливішим елементом механізму ринкової економіки, рушійною силою її ефективного розвитку.

Види економічної конкуренції

Конкуренція, як відомо з попереднього параграфа, є складною і багатогранною категорією ринкової економіки. Пізнати її без гли­бокого аналізу структури, тобто видів, з яких вона складається і які взаємодіють між собою, дуже важко. Для цього слід розпо­ділити конкуренцію на види за певними критеріями (рис.8).

Рис. 8 -  Класифікація видів конкуренції

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між то­варовиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробниц­тва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення інди­відуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів. За такого суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок використання досконалішої техніки, техно­логії та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість, що дає змогу одержувати їм над­прибуток. За сучасним неокласичним підходом цей надприбу­ток є економічним прибутком, що виникає як різниця між су­купним

доходом фірми від реалізації продукції та вміненими затратами, що включають нормальний середній прибуток. На­слідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження до­сягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підви­щення якості продукції.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаро­виробниками різних галузей економіки за найвигідніші умо­ви (сфери) застосування капіталу.

Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з га­лузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. В ре­зультаті цього формується середня норма прибутку в масшта­бах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом: "Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал".

Переміщуючи капітали до більш ефективних галузей і сфер виробництва, міжгалузева конкуренція сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів суспільства. Одночасно вона встановлює необхідні пропорції в економіці.

У сучасній практиці можна зустрітись із ситуацією, коли в окремих галузях висока прибутковість застосування капіталу, порівняно з іншими, зберігається протягом досить тривалого часу. Головною причиною такого явища є перешкоди на шляху проникнення до цих галузей нових капіталів. Тому в сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломе­ратів.

Економічні суб'єкти — учасники внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції, залежно від ринкових умов і завдань, які вони перед собою ставлять, можуть здійснювати такі типи конкурентної поведінки: креативну, пристосувальну, гаранту-вальну.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забез­печення переваг суперникам шляхом введення нових компо­нентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т. ін.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до інновацій, до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка — це попереджен­ня дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона за­стосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інно­ваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопію­вати у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантувальна конкурентна політика покликана забезпе­чити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку та підвищення їх за рахунок поліпшення якості про­дукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов'я­заних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки має місце, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програ­ми і має слабку інноваційну базу.

З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція.

Міжнародна конкуренція — це конкуренція національ­них і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми конкуренції. Вона сприяє переливанню ка­піталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансо­ваний розвиток світового ринку і світового господарства. На світовому ринку домінують національні й транснаціональні ком­панії найрозвинутіших країн світу.

Досконала (вільна) конкуренція — це така ринкова си­туація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники прода­ють ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контро­лювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

—наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

—кожний виробник випускає однорідний (стандартизова­ний) продукт, що не відрізняється від продукту інших про­давців;

—бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

—немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, пе­реміщення ресурсів;

—кожний продавець і покупець володіє повною інформа­цією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкрет­ним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок пов­ністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чи­ном, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни за­гальних ринкових умов.

Ринок досконалої конкуренції це, швидше, ідеальна модель ринку, до якої наближалися ринки класичного капіталізму XVIII—XIX ст., коли їх суб'єктами були розпорошені і порівня­но невеликі підприємства. Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді май­же не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака не­досконалої конкуренції — здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додат­ковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конку­ренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. mono — один і polo — продаю) — це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необ­хідний товар за запропонованою ціною.

В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представ­ляє всю галузь. Продукція не диференційована і не має близь­ких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання мо­нопольного прибутку.

Аналогічна ситуація, але коли в ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста "монопсонія". Тоб­то, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли монополіст-продавець стика­ється з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатер-ною, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

Однак ринок абсолютної монополії трапляється дуже рідко. Він, як і ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки. За даними американських економістів, у США приблизно 6 % валового внутрішнього прибутку (ВВП) здійснюється за умов, близьких до чистої монополії.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на ди­ференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси доскона­лої конкуренції та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

—велика кількість продавців і покупців;

—вхід на ринок і вихід із нього — практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістич­ної — диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркам і знакам, кращим умовам продажу і після продажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює по­купців, які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Концепцію монополістичної конкуренції в першій третині XX ст. одночасно розробили незалежно один від одного Е. Чемберлін та Дж. Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів призводить до того, що замість єдиного ринку складаєть­ся мережа частково відокремлених один від одного, але взаємо­пов'язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така ди­ференціація спричиняє певну монополістичну поведінку.

Найбільш поширеними ринками монополістичної конку­ренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчуван­ня, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. oligos — мало) — це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси то­варів.

Для олігополії характерними є такі риси:

—       мала кількість підприємств у галузі, які можуть контро­лювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, так і диференційовану продукцію;

—високі бар'єри для входження в галузь;

—висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

—контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій кон­куруючих підприємств.

Залежно від кількості суб'єктів розрізняють "жорстку" олігополію, коли на ринку головну роль відіграють 3—5 підпри­ємств, і "м'яку" олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуополії, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як олігопсонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізову­вати свій надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумовленості та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийнят­тя рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Вони готові іти або за олігополістом — "лідером в цінах", або приєднатися до загального курсу на ринку і узго­джувати свою поведінку з іншими підприємствами. Усвідомлен­ня залежності поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають "олігополістичною розум­ністю".

Олігополія — провідна ринкова структура сучасної економі­ки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша час­тина виробленої продукції.

У західній економічній літературі стверджується, що в су­часних олігополіях основною силою, яка змушує продавців прислуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем затрат, є не конкуренція між ними, а певна протидія з боку сильних покупців-олігополістів.