ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Підприємство як суб’єкт ринкової економіки 

Сутність, функції і форми підприємства

Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і вод­ночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є това­ровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостій­ності та самоокупності.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користують­ся правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції: організаційну — забезпе­чення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох сторін: 1) організа­ційно-технічної — як певну єдність технічного комплексу (систем машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічної — як суб'єкта виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, ха­рактер яких визначається власністю на засоби виробництва.

Форми і види підприємств

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарю­вання), їх можна класифікувати за різними критеріями: (1) форма­ми власності; (2) формами організації; (3) розмірами; (4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

■      індивідуальне, засноване на особистій власності, де використо­вується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

■      сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

■      приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

■      колективне, засноване на власності трудового колектив підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

■      державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

■      комунальне (муніципальне), засноване на власності адмініст­ративно-територіальних одиниць;

■      спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

■      орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування тру­довим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

партнерство, або товариство — форма організації підпри­ємства, що базується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості ЇЇ членів. Дохід між членами товариства розподіляється про­порційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відпові­дальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; зміша­не (командитне) товариство;

■      асоціації — об'єднання, створені з метою постійної коорди­нації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);

■       корпорації (акціонерні товариства) — об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відпові­дальністю, їх особливість полягає в тому, що їхній капітал ут­ворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють кон­трольним пакетом акцій (50% +1 акція — в Україні). Особли­вим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які висту­пають власниками контрольних пакетів акцій низки підпри­ємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі;

■       консорціуми  —  об'єднання   промислового  та  банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;  

■       концерни — об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Функціонування ринкових відносин пов'язане з виникненням цілого ряду фірм, які обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування пев­ними об'єктами. Найпоширенішими об'єктами лізингу є транс­портні засоби, обладнання, технології, ліцензії, "ноу-хау", про­грамне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують ви­находи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науко­во-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з вищим за середній рівнем ризику. Брокерські (маклерські) фірми виступають як по­середники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрах­тування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові по­слуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Ауди­торські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіря­ють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають реко­мендації щодо поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійсню­ють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного цент­ру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.

Класифікація підприємств за розмірами

Виробництво в ринковій економіці здійснюють у різних формах ділової організації: від мініатюрних майстерень, що перебувають в одноосібній власності, до гігантських акціонерних товариств, що панують у ринковій економіці. У промисловості України в 2010 р. діяло понад 47 тис. підприємств, більшість з яких — малі.

За розміром підприємства розподіляють на малі, середні та ве­ликі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, ко­мерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підпри­ємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роб­лять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забез­печують насичення ринку товарами, послугами, сприяють послаб­ленню монополізму. Особливо важливе значення цих підприємств — у розвитку сфери послуг і торгівлі. Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль­ного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів. Вони існують з багатьох причин, але найважливіші полягають у тому, щоб використати пе­реваги, зумовлені зростанням масштабів виробництва. Ефективне виробництво потребує спеціалізованого устаткування, потужних складальних ліній, великих фабрик і заводів, поділу праці на вели­чезну кількість вузьких операцій. Дослідження показують, що ефективне виробництво автомобілів передбачає продуктивність підприємства принаймні 300 000 штук на рік. Зараз ще не існує та­ких технологій, щоб кожен міг виробляти власну електроенергію, телевізори або комп'ютери у своєму дворі. До великих, як прави­ло, відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.

Спорідненою функцією великих підприємств є мобілізація ре­сурсів для виробництва. Будівництво сталепрокатного стану кош­тує понад 1 млрд. грн., витрати в літакобудуванні можуть бути ще більшими. Звідки надходять такі кошти? За радянської соціалістичної системи підприємства часто фінансувалися з дер­жавного бюджету; на державному утриманні були наука і науково-конструкторські розробки. Сьогодні у приватнопідприємницькій українській економіці більшість коштів для виробництва фінан­сується з власних прибутків підприємств або використовуються гроші, позичені у фінансово-кредитних посередників.

Проте майже в усіх галузях поряд з великими підприємствами є технологічні й економічні можливості для існування середніх, ма­лих і навіть мініатюрних підприємств.

Підприємства класифікують також за сферою, видом госпо­дарської діяльності. Зумовлене це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогос­подарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торго­вельні, наукові, сфери обслуговування. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяль­ності на виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.