ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

   Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багато­гранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна еконо­мічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Еко­номічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама пе­ребуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її досліджен­ня змінюється й уточнюється. Еволюцію уявлень про предмет економічної теорії наведено на рис. 1.

Такий далеко неповний перелік визначень предмета еко­номічної теорії.

Як бачимо, формування предмета економічної теорії пред­ставники традиційних шкіл пов'язували з примноженням ба­гатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти — з проблемами "рід­кісності", "обмеженості ресурсів та ефективності використання їх", "альтернативності вибору" тощо. Таке розмаїття визначень предмета економічної теорії не можна вважати недоліком чи слабкістю цієї науки. Воно є природним явищем, оскільки відоб­ражає еволюцію вивчення такого складного і суперечливого соціа­льного об'єкта, як економічна система. При цьому ні одне з на­ведених визначень не може претендувати на повне, вичерпне роз­криття сутності досліджуваного об'єкта. Кожна теорія відбиває певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується, і, отже, робить певний вклад в економічну науку. З цього приводу П. Самуельсон, автор відомого на Заході підручника "Економікс" за­значає, що визначення теоретичної економіки як науки розкри­вають її предмет із різних сторін, оскільки беруться до уваги різноманітні аспекти життєдіяльності людства, в тому числі й економічний, а це не дає змоги сформулювати стисле і в той же час всеохоплююче його визначення. Тому всілякі спроби абсо­лютизувати якусь одну концепцію, один підхід до визначення предмета економічної теорії є неприйнятними і непродуктивни­ми, оскільки суперечать сутності економічного життя і сутності самої науки — вона втрачає науковість.

Економічна теорія — творча наука, яка постійно збагачуєть­ся новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. В сучасних умовах гуманізації, інтелектуалізації, соціалізації суспільного життя та глобалізації економічних про­цесів її предметна сфера еволюціонує в напрямку розширення й ускладнення її проблематики, залучення до наукового дослі­дження додаткових пластів соціально-економічних відносин, врахування багатомірності їх взаємодії і визначення людини як центру економічної системи.

Сучасний розвиток економічної теорії характеризується та­кими рисами:

 -  різновекторністю наукової творчості, структури й методів пізнання, що допускає множинність і синтез теоретичних кон­цепцій та наукових ідей;

-        відмовою від загальнообов'язкових критеріїв істинності та від теорій, що претендують на універсальність;

-       взаємовпливом і толерантним змаганням ідей та пізна­вальних підходів, що розширює можливості бачення взаємодо­повнюючих істин у суперечливих міркуваннях;

 -   розширенням традиційної проблематики та понятійного апарату економічної науки на основі складних і динамічних процесів, породжених  глобальністю проблем та завдань, що виникають у ході соціально-економічних перетворень;

-      впровадженням в економічних дослідженнях нової пер­спективної методології аналізу, заснованої на синергетичному підході, який відкриває широкі можливості багатоаспектного
висвітлення сутності економічних процесів і явищ.

Парадигма сучасної вітчизняної економічної теорії повинна мати ще й національно-історичну складову, яка передбачає вра­хування трансформаційної специфічності національної економіки, її інституціональних і відтворювальних особливостей, а також національного економічного менталітету народу, історич­них, культурних, демографічних і інших особливостей країни. Врахування національно-економічної компоненти є важливою умовою глибокого розуміння сучасних соціально-економічних процесів, які відбуваються в країні, і наукового прогнозування тенденцій їх розвитку в перспективі.

Отже, розвиток сучасної економічної теорії відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенден­цією до інтеграції її різноманітних напрямів і шкіл, з превалю­ванням синтезованих і комплексних підходів до дослідження соціально-економічних процесів. Не в протиставленні, а у взає­мозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій і полягає демократизм і синергізм ефекту спільної праці вчених-економістів, який дає змогу глибше розкрити предмет економічної теорії в усій його багатогранності.

Узагальнюючи сказане, можна так визначити предмет еко­номічної теорії в політ економічному аспекті.

Економічна теорія — це суспільна наука, яка вивчає за­кони розвитку економічних систем, діяльність економіч­них суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх без­межних потреб.

Термін економія (від гр. oikonomia) ввели в обіг давньо­грецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грець­кої він буквально означає "мистецтво ведення домашнього гос­подарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господар­ство; "номос" • — вчення, закон).

Термін "політична економія" був уперше застосований фран­цузьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійсько­го економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економіко — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших — як "економічна теорія" або як "полі­тична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої еко­номічної науки, що постійно розвивається та досліджує еко­номічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів "економія", "політична економія", "еко­номікс", "економічна теорія" об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її дослідження — економіч­ної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розді­ли: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаеконотіка (рис. 3).

Основи економічної теорії (політекономія) — це фунда­ментальна, методологічна частина економічної науки, яка роз­криває сутність економічних категорій, законів та закономірно­стей функціонування і розвитку економічних систем у різні істо­ричні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку еко­номічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витра­ти на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і про­позицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, на­ціональний дохід, національне багатство, рівень життя населен­ня, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська систе­ма та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми націо­нальної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони таін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-плане­тарному рівні.

Рис. 1. Еволюція визначення предмета економічної теорії

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки (рис. 2).

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної систе­ми, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поді­ляється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємо­зв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дій­сністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, еко­номічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні про­цеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, ця наука, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічній системі, з іншого, — давати рекомендації щодо її вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досяг­нення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних по­треб. Таким чином, економічна теорія виконує не тільки пізна­вальну, а й прикладну функцію.

Рис. 3. Структура загальної економічної теорії