ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Причини виникнення і сутність глобальних проблем

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

 Причини виникнення і сутність глобальних проблем

Головною рушійною силою розвитку світового гос­подарства на межі XX—XXI ст. є глобалізація — об'єктивний процес формування єдиних принципів світового устрою. Термін «глобалізація» походить від англ. global (світовий, загальний), який запровадили в науку в 60-х pp. XX ст. теоретики «Рим­ського клубу» Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Месарович та ін. Єдиного, завершеного, загальноприйнятого визначення цього поняття на сьогодні не вироблено.

Глобалізація охоплює всі сфери життя сучасного суспіль­ства — економічну, політичну, соціальну. В економічній сфері глобалізація посилила взаємозалежність країн і призвела до фор­мування єдиного економічного простору. Національні господарства країн світу тепер настільки тісно переплелися, що навіть важко провести між ними кордони.

Глобалізація сьогодні є реальним аспектом сучасної сві­тової системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший перебіг розвитку нашої планети. Вона зачіпає всі галузі громадського життя, включаючи економіку, політи­ку, соціальну сферу, культуру, екологію тощо. Основні види економічної діяльності, такі як виробництво та споживання товарів і послуг, а також їх складові (капітал, управління, інформація, технологія, ринки і т. п.), організуються тепер у глобальному масштабі.

Розглянемо найбільш принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу.

Глобалізація — складний, багатогранний процес, який охоплює всі аспекти суспільного розвитку та втілюється у зростаю­чій взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму.

Однією з особливостей сучасного етапу глобалізації є те, що вона формується й виявляється в планетарних масштабах шляхом розвитку різних форм економічної організації:

- формування глобального світового виробництва на основі інтенсифікації діяльності транснаціональних корпорацій та розвитку довгострокових виробничих зв'язків; - кардинальна зміна змісту світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові операції перевищують об­сяги експорту товарів та послуг;

- зміна спрямованості та структури міжнародної торгівлі, зрос­тання товарообміну наукоємною, високотехнологічною про­дукцією між розвиненими країнами;

- зростання орієнтації розвинених економік на активізацію людського чинника, здатність генерувати нові знання, швид­ко їх застосовувати за допомогою сучасних методів обробки інформації;

- інтенсифікація пошуку світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Унаслідок зазначених процесів формується глобальна еко­номіка — якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею тощо.

Процес глобалізації спричинений та розгортається під впли­вом багатьох чинників, серед яких головними вважають:

- науково-технічний прогрес, революція в інформаційних тех­нологіях;

- розвиток міжнародної інфраструктури, нових поколінь тран­спорту та зв'язку;

- поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток інтернаціоналізації виробництва;

- геоекономічні та геополітичні трансформації, пов'язані з роз­падом соціалістичної системи та посиленням ринкової уніфі­кації сучасного світу;

- послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв, ін­тернаціоналізація освіти, культурного простору тощо.

 Головні причини виникнення глобальних проблем. Понят­тя "глобальні проблеми" походить від французького слова global, що означає "всезагальний", "той, що охоплює всю земну кулю". До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енер­гетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональ­не використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспек­тиви забезпечення її гідного майбутнього.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя XX ст., або демографічний вибух, який, до того ж, супроводжується нерівно­мірністю зростання населення в різних країнах та регіонах.

Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробниц­тво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшу­вати обсяг видобування корисних копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, забруднюється навколишнє середовище, підвищується середня температура Землі тощо.

Оскільки демографічний вибух супроводжується нерівномір­ністю зростання населення у різних країнах та регіонах, то у країнах із найвищим приростом населення продуктивні сили розвинуті недостатньо, панують масовий голод, злидні. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2,5 % за рік, то у розвинутих країнах вони не перевищували 1 %. Це призвело до того, що в Азії, Аф­риці та Латинській Америці майже 1 млрд осіб живе за умов абсолютної злиденності, приблизно 250 млн дітей хронічно недо­їдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн осіб.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобаль­них проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетич­на. Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речового змісту, є такі.

1.         Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із за­гального обсягу природної речовини, що залучається у процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5 %, а решта йде у відходи.

Всього на території України наприкінці 90-х років XX ст. на­копичено понад 25 млрд т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Якщо у 1980 р. на одного жителя припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р. — 400 т.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу призвело до того, що вміст вугле­кислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років зріс на 25 %, причому на 12 % — за останні ЗО років. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищи­лася на 0,6 %.

2.         Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, бурхливою автомобілізацією. Загалом на 0,3 % території планети сконцентровано 40 % всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями.  Нині у світі їх налічується понад 700 млн. У країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах 60 %  викидів припадає на автомобільний транспорт. Через нижчу якість автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи.

Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10 % її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70 % загальної земельної площі набли­жається до такого стану. Лише 1 % території України — еколо­гічно чисті ареали. Такий стан довкілля спричинений надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв. Так, загальна площа України становила лише 2 % території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25 % всього промислового потенціалу, на частку України припадало 25 % забруднення природного се­редовища колишнього Радянського Союзу.

У середині 90-х років промислові підприємства України і транспорт щороку викидали у повітря майже 6 млн т шкідли­вих речовин, що в розрахунку на кожного жителя становило до 150 кг. Внаслідок цього (минулого і сьогодення) з 68 великих міст СНД з найвищим рівнем забруднення повітря кожне п'яте було українським.

3. Варварське ставлення людини до природи. Це найбільше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природ­них річок, створенні штучних водойм, забрудненні шкідливими речовинами питної води. Щороку у світі знищують 15 млн га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, щосекун­ди вирубують ліси площею футбольного поля. В Україні за 1955— 1998 pp. понад обґрунтовану норму вирубано понад 20 млн кубо­метрів лісу, здебільшого, з метою експорту комерційними струк­турами за кордон.

Від початку XX ст. споживання питної води зросло більше ніж у 7 разів. Протягом найближчих десятиліть споживання води зростатиме. Водночас, за даними Всесвітньої організації охо­рони здоров'я, майже 80 % всіх випадків захворювань пов'язані зі споживанням неякісної води. До водного басейну України що­річно скидають понад 14 млрд кубометрів стічних вод (майже 300 тис. літрів на одного жителя). Хоча споживання прісної води з 1990 по 1998 р. скоротилося в Україні внаслідок кризи на 24 % , викиди забруднених стічних вод у поверхневі води зросли в 1,25 рази. Забруднення Дніпра в 4—5 разів перевищує гранич­но допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн жи­телів України.

Нераціональне ставлення до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн км² землі. За 90-ті роки втрати світовим сільським господарством верхнього шару ґрунту дорівнювали майже 240 млрд т, що становить, приблизно, половину орних зе­мель США. В Україні за останні 20 років кількість еродованих земель збільшилася з 13 млн до 18 млн га, а 2 млн га так захімізовані, що їх рекультивація економічно нерентабельна. Загалом техногенний тиск на території України у 6—7 разів вищий, ніж у розвинутих країнах Європи

З погляду суспільної форми загальними причинами загост­рення більшості глобальних проблем є:

1)   відносини капіталістичної власності, насамперед, хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, Світового океану тощо;

2)  деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна полі­тика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи.

Ці дві соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу "Саєнс", щорічно припадало приблизно чверть світового обсягу двоокису вуглецю, на колишній СРСР і Китай — приблизно 33 %, а на частку За­хідної Європи і Японії — 23 %. Загалом США — країна, в якій проживає 5 % населення світу — дає 40 % світового забруднен­ня. З огляду на це надмірно егоїстичною є відмова США дотри­муватися вимог Кіотського протоколу про зниження до 2008— 2012 pp. викидів парникових газів на 5 % порівняно з 1990 р.

Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політи­ки "холодної війни", війн у різних регіонах планети. Так, після Другої світової війни, зокрема, у 130 конфліктах загинуло май­же 20 млн осіб.

Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли міліта­ристські акції сталінського керівництва, встановлення тоталітар­ної системи у країнах колишнього СРСР, його зовнішня політи­ка, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Нині на військові цілі щорічно витрачають у світі майже 800 млрд дол. Водночас на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно лише 1,2 млрд дол. США, тобто менше, ніж на військові витрати на один день.

Соціальними причинами загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економіч­ного суверенітету республік у колишньому СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність глобальних проблем. Сут­ність проблеми — це комплекс зв'язків і відносин між держа­вами та соціальними системами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані їхніми спільними зусиллями.

З'ясовуючи сутність глобальних проблем, по-різному тракту­ють причини їх загострення і природу цих явищ.

Так, американські науковці (В. Войскопер, Д. Блейні та ін.) головними причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку люди­ни, її психологію, прагнення до насильства. Причину кризи довкіл­ля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

Такі тлумачення, по-перше, ігнорують соціальну сутність лю­дини, є ознакою однобічного підходу до неї лише як до біологіч­ної істоти. По-друге, пояснювати загострення екологічних про­блем лише розгортанням НТР, зростанням промислового ви­робництва, означає перебувати на позиціях технологічного детер­мінізму. Суто біологізаторське пояснення таких причин харак­терне для тих науковців, які вбачають загострення глобальних проблем тільки у зростанні народонаселення.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобаль­них проблем людства відносин власності, системи виробничих відносин. Так, внаслідок глобалізації економіки, зокрема поси­лення ролі ТНК та нееквівалентного обліку, розрив між багати­ми і бідними країнами за показниками виробництва ВВП на душу населення з 1960 по 1999 р. збільшився у 3 рази. Мета таких концепцій — вину, передусім, капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети, його зростання.

Такий аналіз причин загострення глобальних проблем з точ­ки зору речового змісту необхідно доповнити характеристикою відносин власності у різних соціальних системах, аналізом со­ціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбудовчих відносин.