ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Причини виникнення капіталу. Альтернативні теорії

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Причини виникнення капіталу. Альтернативні теорії

Причини виникнення та сутність капіталу. Поява капіталу зумовлена, по-перше, перетворенням феодальної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, переростанням суперечності між цими двома сторонами суспільного способу виробництва у конфлікт. По-друге, дією законів концентрації та централізації власності та ін.

Першу спробу з'ясувати сутність капіталу зробив Аристотель, про що уже зазначалося.

Класики політичної економії зробили крок назад порівняно з Аристотелем у визначенні сутності капіталу, оскільки ототожнювали його із нагромадженою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей та ін.), виокремили в капіталі лише речовий зміст (певну суму матеріальних благ) без соціальної форми.

Цей недолік був усунений К. Марксом. Він, по-перше, обґрунтував положення, що за обсягом відображуваних процесів капі тал охоплює домінуючу підсистему виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, до якої не входить лише дрібно товарний сектор економіки. По-друге, глибинна внутрішня сутність капіталу з урахуванням об'єктно-суб'єктних відносин полягає в антагоністичній суперечності між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва тощо і безпосередніми працівниками, які продають свою робочу силу. Капітал взагалі є ант агонічною суспільною формою продуктивних сил, оскільки йому на зміну приходить досконаліша (гуманістична).

Конкретні види і форми, по-третє, мають свої специфічні якості, властивості, завдяки яким вони уособлюються, розвиваються лише за власними законами, вступають у гостру конкурентну боротьбу.

У процесі еволюції капіталістичного виробництва здійснюється перехід від менш до більш розвинених форм капіталу (на приклад, від індивідуального до акціонерного), що зумовлює роз виток глибинної внутрішньої сутності капіталу та діалектичне заперечення більш розвиненою формою попередньої, менш розвиненої.

Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. В їхній діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. Тому капітал —не просто засоби виробництва, блага, гроші тощо, а виробниче відно­шення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці. У єдності двох сторін капіталу — його речового змісту та суспільної форми — визначальна роль пізнання сутності цієї категорії належить характеристиці суспільної форми, відноси­нам економічної власності. Саме тому капітал — це, за словами К. Маркса, не річ, а суспільне, належне певній суспільно-істо­ричній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфічного суспільного характеру.

Залежно від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня усу­спільнення виробництва і праці, організованості найманої праці, соціально-економічної політики держави, соціальної спрямова­ності дій капіталу антагоністична суперечність може послаблю­ватися, еволюціонувати шляхом послаблення антагоністичності, конфліктності. Крім того, ця суперечність частково долається через залучення найманих працівників до управління капіталіс­тичною власністю (а отже, й капіталом), впровадження такої форми заробітної плати, як "участь у прибутках" та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграє розвиток державного капіталу (влас­ності), в якому поєднуються загальнонаціональні, колективні ка­піталістичні та олігополістичні інтереси.

Альтернативні теорії капіталу. Переважна більшість сучас­них західних економістів при визначенні сутності капіталу до­тримується поглядів А. Сміта і Д. Рікардо на цю категорію. Відмінність між класиками політекономії та сучасними захід­ними економістами полягає, по-перше, в тому, що західні еконо­місти значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ (у з'ясуванні сутності капіталу). До них відно­сять дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо.

По-друге, отримання доходу пов'язується не лише із зазначе­ними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором. Якщо перші отримали назву "фізичний капітал", то другі — "людський капітал", до якого належать знання, навички, енергія людей, а інвестиціями у "людський капітал" є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров'я, на виховання дітей тощо.

По-третє, деякі західні науковці ототожнюють капітал, насам­перед, із грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал із часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Таким чином, сучасні західні науковці навіть повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з благами, з часом.

Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речовий аспект категорії "капітал" характеристикою його суспільно економічної форми, дію певного фактора не розглядають в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми, що означає мета фізичний, а не діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Певною мірою це й поза історичний підхід, який полягає в тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, що лук і стріла в руках мисливця за первісного ладу були капіталом.