Лекция Організаційно-правові форми підпримництва

1   Організаційні одиниці підприємництва

Якщо ви вирішили заснувати власну справу, то мусите знати, що будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприєм­ницької діяльності залежить від особистих уподобань та сма­ків, але в головному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити пра­вильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індиві­дуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Ці поняття використовуються до будь-якого підприємства. Вони відбивають лише той факт, що підприємства або органі­зації мають права юридичної особи або фізичної (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» не відобра­жає організаційно-правового статусу суб'єкта підприєм­ницької діяльності. Тому крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

< > кількість учасників створюваного господарського суб'єкта;

< > власника використаного капіталу;

< >  джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

< > межі майнової (матеріальної) відповідальності;

< > спосіб розподілу прибутку і збитків;

< > форму управління суб'єктом господарювання.

2 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія. Фірма (компанія) — це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організація ма­ють права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відображає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну органі­заційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану норма­ми права єдність організаційних і економічних засад діяльності гос­подарюючого суб'єкта.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

•кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

•хто є власником використаного капіталу;

•джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

•межі майнової (матеріальної) відповідальності;

•спосіб розподілу прибутку і збитків;

•форма управління суб'єктом господарювання.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

■    відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена ге­нерального партнера і обмежена молодшого партнера);

■    оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподатку­вання у корпораціях);

■    потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

■    управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

■    передбачувана тривалість існування фірми;

■    можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

♦    визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обо­в'язків залежно від поставлених цілей і завдань;

♦    вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);

♦    вибирає форму організаційної побудови підприємства і схе­му управління ним;

♦    погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (пра­вової основи підприємництва).

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння;

2)     партнерство (товариство);

3)     корпорація.

Не має особливого значення, яку форму ви оберете сьо­годні, ви можете змінити її у майбутньому. Багато хто із при­ватних підприємців перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від ступеня економічного зростання. Розглянемо детальніше ці форми (рис. 1).

Рис.1 Основні правові форми підприємницької діяльності

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприєм­цеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосеред­ження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж, прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в ін­ших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію вироб­ництва невеликі. Його управлінські рішення негайно вті­люються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми праців­никами та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується під­приємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках досить лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки, а саме:

1. Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки влас­них фінансових ресурсів одноосібного підприємця для розвитку своєї справи здебільшого не

вистачає.. Через невисо­кий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2.       Повну відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3.      Відсутність спеціалізованого управління, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

4.      Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припи­няється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Переваги та недоліки одноосібного володіння показані на рис. 2.

Рис. 2  Переваги та недоліки одноосібного володіння

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприєм­ництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше

окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризи­ку, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додат­ковою та з обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосіб­ними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внас­лідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господар­ських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства ко­ристуються податковими пільгами, оскільки прибуток кож­ного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте ця форма організації підприємницької діяльності має певні недоліки (див. рис. 3), через що інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випад­ків учасники несуть солідарну відповідальність.

2.       Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управ­ління товариством.

3.       Непередбачуваність процесу і результатів діяльності това­риства, як нестійкої організаційно-правової форми під­приємництва, значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Рис.3 Переваги та недоліки партнерства

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вва­жаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціо­нерів у вигляді дивідендів, друга -  це нерозподілений при­буток, що використовується на подальший розвиток корпо­рації. Функції власності та контролю поділені між акціоне­рами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить вагомі (див. рис. 4).

По-перше, корпорація є найефективнішою формою орга­нізації підприємницької діяльності з огляду на реальну мож­ливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й орга­нізаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше повсяк­час збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає мож­ливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутство фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати тривалий час (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяль­ності, як і всі інші, також має недоліки:

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами
та акціонерами корпорації.

2.       Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на оди­ницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного
оподаткування.

3.       У корпоративній формі бізнесу існують потенційні мож­ливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорацій може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю пев­них структурних ланок.

Викладене вище дозволяє сформулювати такий висновок: кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне воло­діння, товариство, корпорація — акціонерне товариство) має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми. Основні елементи механізму функ­ціонування різних організаційно-правових форм підприємництва по­дані в табл. 1..

3 Добровільні об'єднання підприємницьких структур

Різноманітні підприємницькі утворення (структури) мають пра­во на засадах добровільності об'єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий та вітчизняний досвід господарювання свідчить, що підприємницькі структури інституціонального типу можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні об'єднання. В Україні найбільш поширеними і ефектив­но діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги. Стислу характеристику цих об'єднань юридич­них осіб можна подати так:

• асоціація (союз, спілка) — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств та інших підприємницьких структур з ме­тою постійної координації господарської діяльності. Асоціація (союз) не має права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-кого з її учасників (членів). Звичайно за кількістю членів асоціації менші за союзи (спілки). Останні можуть створюва­тися на загальнодержавному рівні й охоплювати сотні або тисячі членів. Наприклад, у нашій країні успішно функціонує Український союз промисловців і підприємців (УСПП), який об'єднує понад 17
тисяч членів і практично в усіх регіонах має свої філії; основна його
мета—сприяти захисту інтересів товаровиробників;

• консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і
банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та
досягнення загальної мети (здійснення спільного значного іннова­ційно-інвестиційного або іншого господарського проекту). Членами
(учасниками) консорціуму можуть бути не лише окремі державні і приватні фірми, а й цілі держави (наприклад, існує Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

• концерн — організаційна форма статутного об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним по­ єднанням власності та контролю; об'єднання відбувається найчас­тіше на основі використання принципу диверсифікації виробництва або інших видів колективної діяльності, коли організаційне утворен­ня у формі концерну інтегрує підприємства й установи (промис­ловість, транспорт, торгівля, організації науки і наукового обслуго­вування, фінансово-кредитної системи). Суб'єкти господарювання, що входять до складу новоствореного концерну, звичайно втрача­ють свою економічну самостійність. У сучасних умовах значно збільшується кількість міжнародних концернів;

Таблиця 1 - Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності

• холдинг— специфічна організаційна форма об'єднання інвести­ційних ресурсів, державницьке утворення, що безпосередньо не зай­мається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти для придбання контрольного пакета акцій інших підприємств (акціонерних товариств), які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю тих підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності. Об'єднані у холдингу суб'єкти підприємництва зберігають свою юридичну самостійність, проте
вирішення ключових питань їхньої діяльності належить холдинговій
компанії.

Становлення й активний розвиток вищезазначених інтегрованих підприємницьких структур сприятимуть зростанню ефективності всієї сучасної системи господарювання.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА 

4 Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу

Не всі фізичні особи можуть бути успішно господарюючими підприємцями. Одні індивіди нездатні займатися бізнесом, другі бо­яться ризикувати, треті не мають власного капіталу тощо. Вони кра­ще сприйматимуть таку форму діяльності, яка спроможна забезпе­чити їм більшу впевненість у господарському успіху.

Саме для таких людей може стати привабливим франчайзинг.

У широкому розумінні слова франчайзинг означає надання пра­ва на виробництво та (або) збут продукції (послуги) з практичною допомогою у справі організації й управління бізнесом. По суті, франчайзинг можна тлумачити як метод ведення бізнесу, що базується на довгострокових відносинах між двома контрагентами: франчайзодавцем і франчайзоотримувачем.

Франчайзодавець — це незалежна фірма, котра виробляє про­дукцію (надає послуги) і делегує право використовувати своє ім'я (торгову марку) і продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі — франчайзоотримувачу. Наприклад, фірма, що виготовляє автомобілі, стає франчайзодавцем, якщо право на збут цієї продукції придбає інша фірма — франчайзоотримувач.

Розрізняють три типи франчайзингу:

1) торговий франчайзинг—торгова фірма (франчайзоотриму­вач) отримує лише право використовувати назву іншої фірми і її товарний знак;

2) франчайзинг розповсюдження продукції— придбання ліцензії на продаж (виробництво) в межах суворо обмеженої території пев­них видів продукції під товарним знаком виробника;

3) чистий франчайзинг—передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача, що охоплює право на використання імені франчайзодавця, ліцензію на продаж товарів (надання послуг), навчання методів оперативного управління придбаним бізнесом тощо.

Світовий досвід підтверджує, що франчайзинг як особлива фор­ма організації бізнесу заслуговує на увагу господарників і велике поширення в Україні.

Лекція № 5 Організаційні форми підприємництва

 1 Організаційні одиниці підприємництва

2 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

3 Добровільні об'єднання підприємницьких структур

4 Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу