МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: визначення маркетингових досліджень; основні принципи та напрями дослідження ринку основні об’єкти дослідження.

ВМІТИ: відрізняти етапи здійснення маркетингових досліджень, характеризувати методи дослідження ринку -  особисте опитування, опитування телефоном, опитування через листування, сематичний диференціал, спостереження,фокусування, експеримент, імітація, моніторинг тощо.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1 Принципи та етапи маркетингових досліджень

2 Методи дослідження ринку

ЛІТЕРАТУРА

1.           Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

2.     Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

3.     Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг. – Київ.: КНЕУ, 1999.

4.     Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга.: Учебное пособие. 3-е изд., перер.и доп. – Донецк: Сталкер, 2002.

1. Принципи та етапи маркетингових досліджень

Щоб розробити оптимальні маркетингові рекомендації, на­самперед потрібно дослідити ринок, тобто зібрати, проаналізувати та систематизувати інформацію. Інформація має бути високоякісною, тобто достовірною, повною, точною, актуальною, цінною та корисною.

Маючи високоякісну інформацію, фірма може одержати конкурентні переваги, знизити рівень фінансового ризику, визначити ставлення спо­живачів, а також стежити за зовнішнім середовищем, зміцнювати інтуї­цію, підвищувати ефективність роботи, вирішувати інші важливі про­блеми. На підприємствах ринкові дослідження є основою для розробки загальної стратегії виходу товару на ринок, обґрунтування господар­ських рішень щодо формування асортименту товарів, обсягів їх вироб­ництва, встановлення термінів та умов їх виходу на ринок, методів збу­ту, вибору каналів руху товарів, методів маркетингових комунікацій.

Маркетингові дослідження можна визначити як систематичне зби­рання, опрацьовування й аналіз інформації та можливостей. Як правило, вони передбачають аналіз продажу та маркетингових можливостей, про­гнозування продажу, ринкових кривих пропозиції та попиту. Результати маркетингових досліджень фірми використовують при плануванні та контролі діяльності. Такі дослідження часто супроводжуються збиран­ням і пошуком первинних даних. А потреба в цьому постає або на за­вершальному етапі дослідження, або коли недостатньо вторинних даних для прийняття адекватного рішення.

Систематичне збирання інформації, її опрацювання, аналіз і розроб­ка рекомендацій на підставі даних аналізу називається маркетинговим дослідженням.

Основні принципи маркетингового дослідження:

•   системність;

•   комплексність;

•   регулярність;

•   об'єктивність;

•   точність;

•   економічність;

•   оперативність.

Будь-які дослідження мають бути систематичними, а не випадкови­ми. Це не одноразові заходи, а сукупність дій або процесів, що передба­чають збирання, записування і аналіз даних. Об'єктивність забезпечу­ється тим, що інформація надходить з різних джерел, які, певна річ, прагнуть, щоб дані були глибокими та змістовними, адже у противному разі можна зробити помилкові висновки. Науковий підхід ґрунтується на об'єктивності, точності й ретельності. Об'єктивність означає, що дослідження здійснюються без жодних змін і враховують усі чинники. Висновки не формуються доти, поки не зібрано і не проаналізовано всі дані. Точність досягається через застосування інструментів досліджен­ня, які розроблюють і використовують дуже скрупульозно.

На маркетингові дослідження фірми витрачають від 300 до 1 млн дол. залежно від обсягу необхідної інформації, точності її опрацювання й цілей дослідження.

Етапи здійснення маркетингового дослідження у класичному вигляді ілюструє рис.1.

Рис 1. Етапи здійснення маркетингового дослідження

Будь-яке маркетингове дослідження починається з визначення його цілей. їх може бути безліч. Проте маркетологи поділяють їх на чотири групи, що легко ідентифікуються:

•   пошукові — збирання додаткової інформації;

•   описові — детальний опис окремих фактів і явищ, а також їх взає­мозв'язок і взаємовплив;

•   експериментальні — перевірка маркетингових гіпотез і форм при-чинно-наслідкових зв'язків між попитом й істотними характерис­тиками товару та споживача;

•   виправдовувальні — підтверджують об'єктивною інформацією
вже сформовану думку, переконання, позицію або точку зору ке­рівника фірми.

Після цього розроблюють програму або визначають завдання, які по­трібно розв'язати для того, щоб досягти поставленої мети (наприклад, дослідити ринок продуктів харчування).

1. Дослідити споживачів певного товару сьогодні й на майбутнє.

2. Визначити потенційних і безпосередніх споживачів.

3. Дослідити наявність конкурентів сьогодні й у майбутньому.

4. Визначити найсильніших конкурентів на ринку.

5.Виявити агресивно налаштованих конкурентів і виробити шляхи
протидії їм.

6.Знайти власну нішу.

7.Дослідити макросередовище і визначити його вплив на діяльність
підприємства.

Під час розробки програми і збирання даних треба враховувати, що досить часто обсяги реалізації продукції у жодному разі не пов'язані з цим процесом. Крім того, необхідно чітко визначити конкурентів. За звичай вважається, що конкурентом виробника молока є інший вироб­ник молока. Хоча насправді ним може бути виробник безалкогольних напоїв або ліків з підвищеним вмістом кальцію.

Іноді вважається, що для видавця конкурентом є інший видавець, хоча насправді конкурентами можуть бути виробники лиж, більярдних столів, гральних карт та ін. Тому досліджуючи ринок, варто враховувати всіх конкурентів: як прямих, так і непрямих.

Нині на ринку України склалася ситуація, коли маркетингові дослід­ження, які здійснюють зарубіжні компанії, не задовольняють українських виробників. Такі дослідження здійснюють щодо ринку загалом з від­сотковим вираженням частки збільшення ринку або зміни величини по­питу у бік того чи іншого товару. На такі дослідження фірми витрачають 12-15 тис. дол. — таку суму український виробник заплатити не може. І, крім того, національного виробника цікавлять насамперед конкретні показники розвитку ринку й попиту, конкретні фінансові показники діяльності клієнтів і конкурентів, тобто їхні баланси, фінансові звіти, рівень ліквідності, прибутковість, рентабельність, а всі ці дані через не­стабільну економічну ситуацію, непосильний для більшості податковий прес і просто через страх є комерційною таємницею. Одержати дані важко, проте можливо, якщо обрати незаконний шлях. Для зарубіжних компаній такий шлях неприйнятний. Для них замовлення маркетинго­вих досліджень у престижній фірмі є елементом іміджу. Українському виробникові залишається сподіватися на формування українських мар­кетингових центрів, які досліджуватимуть ринок з огляду на сформова­ний попит.

Як зазначалося, починати маркетингове дослідження необхідно з ви­значення мети, розробки програми його здійснення й аналізу даних про зовнішнє середовище. З метою якнайбільшої конкретизації інформації слід збирати первинні, вторинні та третинні дані (у разі потреби їх може бути й більше).

Первинні дані — це збирання інформації про стан ринку і всі його елементи з перших уст. Виробниками й носіями первинної маркетинго­вої інформації є споживачі. Маркетологам дуже важливо зберігати ней­тралітет, щоб не нав'язувати респондентам "правильну" відповідь.

Вторинні дані — це збирання інформації з так званих вторинних джерел (статистичні довідники, періодика, теле-, радіопередачі тощо) стосовно одного з елементів ринку, наприклад споживачів.

Третинні дані — це збирання інформації з тих самих вторинних джерел, але стосовно іншого елемента ринку, наприклад виробників або конкурентів.

Первинні дані, як правило, достовірніші, проте дорожчі, до того ж їх важче збирати й опрацьовувати.

Принципові переваги первинних даних:

•   збираються з огляду на цілі дослідження (застарілу інформацію не
збирають і не використовують);

•   методологія збирання даних контролюється і відома компанії;

•   результати доступні для компанії, яка може забезпечити їх таєм­ність для конкурентів;

•   відсутні суперечливі дані з різноманітних джерел;

•   надійність може бути визначена за бажанням;

•   якщо повторна інформація не відповідає на всі запитання, то зби­рання і аналіз первинних даних — єдиний спосіб одержати необ­хідні дані.

Недоліки первинних даних:

•   для збирання інформації потрібно багато часу й коштів;

•   окремі види інформації неможливо отримати (наприклад, дані про
перепис);

•   обмежений характер підходу компанії до збирання первинної
інформації;

•   неспроможність фірми збирати дані.

Незалежно від того, чи вистачає вторинної інформації для прийняття рішення, первинні дані слід збирати лише після того, як зібрано вторин­ну інформацію. Щоб оцінити загальну цінність вторинної інформації, дослідник має порівняти її переваги та недоліки.

Переваги вторинної інформації:

•   багато її видів значно дешевші, оскільки не потрібно збирати нові
дані (це стосується, зокрема, матеріалів фірм, галузевих публі­кацій, урядових видань, періодичної преси);

•   інформацію зазвичай збирають й аналізують швидко (матеріали
фірм, галузеві й урядові видання, монографії, періодичні публі­кації, що зберігаються в бібліотеках);

•   часто існує кілька джерел інформації, що дає змогу виявляти
різноманітні підходи, одержувати великі обсяги інформації і порів­нювати одержані дані. Скориставшись лише первинною інформа­цією, фірма отримає обмежений обсяг даних;

•   джерела інформації (наприклад, урядові) можуть містити дані, які
фірма не може одержати;

інформація, узята з незалежних джерел, як правило, достовірна;
вона стає у пригоді тоді, коли потрібний попередній аналіз. Пошук
вторинної інформації також часто допомагає дослідникові конкретизувати завдання перед збиранням первинних даних. Крім того, завдяки вторинній інформації можна отримати різнобічне уявлен­ня про досліджувані проблеми. Недоліки вторинної інформації:

•   інформація може не відповідати цілям дослідження через непов­ноту та надто загальний характер;

•   застарілість даних;

•   методологія збирання даних (наприклад, розмір вибірки, термін
виконання досліджень) може бути невідомою. Ступінь достовір­ності зібраної, проаналізованої та рекомендованої інформації може бути недостатнім; тому слід самостійно визначати, чи збира­лися дані об'єктивно, без перекручувань. Це особливо важливо, коли дослідник зацікавлений у результатах. Тому варто вивчати не лише кінцеві результати, а й фактичні дані;

•   опубліковано не всі результати досліджень, що часто пов'язано
з небажанням фірми надати інформацію конкурентам;

•   отримано суперечливі дані, тому, можливо, постане потреба у зби­ранні нової (первинної) інформації;

•   оскільки більшість досліджень неможливо повторити, надійність
отриманої інформації в окремих випадках викликає сумнів.

Існують два види вторинної інформації:

•   внутрішня;

•   зовнішня.

Внутрішню вторинну інформацію можна одержати в документаційному забезпеченні підприємства.

Внутрішня вторинна інформація. Перш ніж витрачати час і кошти на пошук зовнішньої вторинної інформації або на збирання первинних даних, дослідник повинен вивчити інформацію, яку може надати безпо­середньо компанія: бюджет; дані про збут, прибуток і збитки; рахунки клієнтів; дані про запаси; результати попередніх досліджень і висновки. На початку року фірми розроблюють бюджет на наступні 12 місяців, що грунтується на прогнозах збуту. Після цього визначають планові вит­рати на кожний товар або послуги протягом року. Бюджет і дані про до­сягнення фірмою бюджетних цілей (відповідність розробленому плану витрат) є надійним джерелом вторинної інформації.

Дані про збут часто вважають показником успішної діяльності фірми. Аналізуючи обсяги продажу за відділами, асортиментними гру­пами, окремими продуктами, географічними регіонами тощо і порів­нюючи їх з попередніми даними, маркетолог може визначити результа­тивність діяльності підприємства. Однак якщо брати до уваги лише дані про збут, можна отримати недостовірну інформацію, оскільки збільшен­ня обсягів продажу не завжди відбиває рівень збільшення прибутку. Ці дані мають бути узгоджені зі статистикою прибутку та збитків.

За досягнутим запланованим обсягом прибутку можна оцінити ре­альні результати діяльності фірми, виявити тимчасові тенденції успіш­ної діяльності компанії, проаналізувати рівень прибутку за окремими підрозділами, продавцями та товарами, виявити сильні й слабкі сторони маркетингової програми фірми на основі детального аналізу прибутку та збитків.

На рахунках клієнтів відбито дані про рух запасів, обсяги продажу за регіонами, про максимальні періоди збуту, обсяги збуту і продажу за ка­тегоріями споживачів. Наприклад, клієнтів, які купують товар у кредит, можна проаналізувати щодо географічних регіонів, наявних зобов'язань, періодів погашення, товарів, що купуються, статі, віку тощо.

Дані про запаси відбивають обсяги придбаної продукції, виробницт­ва, запасів, відвантажень і продажу протягом року. Процес планування запасів можна поліпшити, якщо відомо термін виконання замовлення і визначено належний рівень страхових запасів.

Дані попередніх досліджень, що ґрунтуються на результатах мину­лих маркетингових розробок, часто зберігаються з метою подальшого використання. Оцінюючи значущість дослідження, доцільно враховува­ти термін його підготовки.

Письмові повідомлення (поточна інформація, яку компанія зберігає) можуть збирати керівництво, особи, які займаються маркетингом, торго­вий персонал та ін. Серед інформації, отриманої з письмових повідом­лень, можна назвати стандарти для визначення результативності марке­тингу і скарги споживачів.

Зовнішня вторинна інформація. Якщо дослідницьку проблему не розв'язано за допомогою внутрішньої вторинної інформації, фірма може скористатися зовнішніми джерелами — урядовими та неурядовими.

Уряд збирає і розсилає великий обсяг статистичного й описового ма­теріалу з таких питань: надання франшиз, ціноутворення, кредит, га­рантії продукції та нечесні методи торгівлі. Цей матеріал розповсюд­жується безкоштовно або продається за номінальною ціною. У разі ви­користання такого матеріалу, особливо результатів переписів, доцільно зважати на те, наскільки "свіжі" наведені в ньому дані. Адже досить ча­сто цей матеріал публікують із запізненням.

Існує три джерела вторинної неурядової інформації: періодичні ви­дання; книги, монографії й інші неперіодичні публікації; дані, отримані комерційними дослідницькими організаціями.

У періодичних виданнях міститься інформація з різноманітних ас­пектів маркетингу; такі видання готують фахові організації.

Книги, монографії та інші нерегулярні видання публікують багато організацій.

Комерційні дослідницькі організації здійснюють періодичні й одно­разові дослідження і надають їх результати клієнтам за плату. Ціна може бути досить низькою або надто високою залежно від обсягу інформації.

Напрямки маркетингового дослідження ринку ілюструє табл.  .2

Закінчення табл. 2

2. Методи    дослідження ринку

Існує багато методів збирання первинної та вторинної інформації. Первинну інформацію збирають за допомогою таких ме­тодів: опитування, спостереження, фокусування, експеримент, імітація. Під час опитування інформацію збирають, контактуючи з людьми особисто, телефоном або через листування. За допомогою цього методу можна довідатися про ставлення споживачів до фірми чи товару, отри­мати дані про минулі покупки й характеристику їх споживачів. Проте точність опитування залежить від щирості відповідей опитуваних. Усі відповіді заносять до анкети.

Особисте опитування відбувається віч-на-віч; цей метод гнучкий, орієнтований на одержання великої кількості відповідей, знижує невиз­наченість. Водночас він дорогий; до того ж інтерв'юер може нав'язати опитуваним своє ставлення до товару або створити певну обстановку під час опитування, а це може позначитися на правильності відповідей. На опитування телефоном витрачається менше часу і коштів. Відпо­віді стислі, проте досить часто респонденти відмовляються відповідати. Окрім того інтерв'юер повинен бути впевнений, що розмовляє саме з тим, хто йому потрібний. Окремі люди не мають телефону або їхні но­мери не зазначені в довіднику. Цю проблему можна розв'язати за допо­могою пристроїв, що набирають випадкові номери.

Опитуванням через листування можна охопити велику кількість рес­пондентів; воно не залежить від особистості інтерв'юера і дешеве. Ос­новні проблеми — відмова від відповідей або їх затримка, а також участь в опитуванні сторонніх осіб.

Вибір методу дослідження ринку залежить від цілей і потреб дослід­ницького проекту.

Опитування може бути відкритим або прихованим. У першому ви­падку опитуваним пояснюється реальна мета дослідження, у другому — ні. У такий спосіб можна одержати щиріші відповіді, уникнути того, щоб опитуваний говорив те, що, на його думку, хоче почути інтерв'юер або дослідник.

Сематичний диференціал — перелік протилежних визначень. За такого методу опитування використовують шкали порівняння замість за­питань або на додаток до них. Він може бути відкритий або прихований залежно від того, чи повідомлено респондентові про реальну мету опи­тування. Кожне визначення оцінюють за біполярною шкалою і розрахо­вують середнє значення за всіма опитаними. Потім розроблюють загаль­ний профіль компанії або товару, який можна порівняти з профілями конкурентів та ідеальними оцінками споживачів.

Багатовимірне шкалування — ще один поширений метод опитування, що має прихований або відкритий характер. За його допомогою фіксу­ють ставлення опитуваних до багатьох характеристик товару і компанії. Подальший комп'ютерний аналіз допомагає узагальнити індивідуальні характеристики й оцінити окремий товар або компанію.

Спостереження — один із можливих методів збирання первинних даних, коли дослідник безпосередньо спостерігає за людьми й обстанов­кою. Це аналітичний метод, за допомогою якого фіксують нинішню й результат минулої поведінки, часто в реальних ситуаціях. Людей не опитують, їхнє співробітництво необов'язкове. Похибки, що породжу­ються інтерв'юерами й запитаннями, мінімальні. Основні недоліки спо­стереження пов'язані з тим, що неможливо визначити ставлення, і спо­стерігачі можуть неправильно витлумачити поведінку людини. У разі прихованого спостереження споживач може не знати, що за ним спосте­рігають. У цьому разі використовують спеціальні дзеркала або прихо­вані камери. Метод спостереження найдешевший, однак його можли­вості надто обмежені. За його допомогою можна оцінити приблизний статево -  віковий склад відвідувачів магазину, ресторану або театру, а та­кож приблизну частоту й асортимент покупок.

Фокусування полягає в цілеспрямованому доборі так званої фокус-групи (6—9 опитуваних), з членами якої всебічно обговорюються про­блеми, які цікавлять дослідників. Фокусування має проводити фаховий "медіатор", бажано психолог.

Фокус-група може складатися з реальних або потенційних спожи­вачів товару, представників певної соціальної групи, "лідерів думок" або експертів. Метод фокусування застосовують у пошукових дослідженнях, у разі тестування продукції та проведення рекламної кампанії.

Експеримент — це дослідження, під час якого в контрольованих умовах змінюють один або кілька параметрів (наприклад, певний еле­мент маркетингу — від конструкції упаковки до засобів реклами). Екс­периментальні дослідження потребують добору порівнянних груп суб'єктів, створення для них різної обстановки, контролю за змінювани­ми параметрами і встановлення значущості наявних розбіжностей. Мета дослідження — розкрити причинно-наслідкові зв'язки, відкинувши су­перечливі пояснення результатів спостереження. Основна перевага екс­перименту — дає змогу побачити причину й наслідок (наприклад, нова упаковка збільшує обсяг збуту), його структура і процес систематизо­вані. Основні недоліки — високі витрати, надумані умови і нездатність контролювати всі параметри плану маркетингу або всі чинники, що на нього впливають. Експерименти в маркетингу, як правило, коштують дуже дорого.

Імітація — метод, що ґрунтується на застосуванні комп'ютерної техніки і відтворює використання різних маркетингових чинників на па­пері, а не в реальних умовах. Спочатку будується модель контрольова­них і неконтрольованих чинників, з якими стикається фірма. Потім різні поєднання умов закладають у комп'ютер з тим, щоб визначити їх вплив на загальну стратегію маркетингу. Для імітації не потрібно співпрацю­вати зі споживачами, і вона може враховувати велику кількість взаємозалежних чинників. Проте імітувати дуже важко, до того ж імітація знач­ною мірою залежить від покладеної в її основу моделі припущень.

Моніторинг — це постійне відслідковування чіткого кола вторинної інформації та її систематизація. Цей метод часто застосовують у дослід­женні засобів масової інформації, для відслідковування відвідування те­атрів, виставок, магазинів, спортивних і політичних заходів. Спосіб спо­стереження, коли дослідник стає частиною досліджуваної групи (фірми, курсу), не повідомляючи про це інших членів колективу, називається включеним.

Переваги включеного спостереження перед зовнішнім полягають у тому, що члени групи не відчувають дискомфорту від присутності сто­роннього, а отже, не змінюють своєї поведінки.

Для того щоб вторинну інформацію можна було проаналізувати, не­обхідно чітко визначити її етапи. Вони аналогічні етапам одержання первинної інформації: спочатку визначають мету дослідження, потім складають анкету з переліком запитань, на які доцільно відповісти, потім дані групуються в блоки для порівняння. Зібрана та згрупована вторинна інформація піддається статистичному, кореляційному та віро­гідному аналізу. Зокрема, для аналізу рекламних, аналітичних, публіци­стичних матеріалів використовують спеціальні методи, насамперед контент-аналіз, тобто аналіз тексту в загальному культурному й історично­му контексті подій. Існує спеціальна наука — герменевтика, що займається розробкою методів вивчення текстів у широкому розумінні цього слова.

Крім законних методів збирання інформації застосовують так звані протизаконні методи. До них належить промислове шпигунство, під яким розуміють незаконне, як правило, таємне, вилучення комерційно цінної інформації в її власників. Об'єктом дослідження стають техно­логії (креслення, формули, зразки, програми, ідеї), іноді — фінансова документація (рахунки, кошториси, договори, звіти тощо).

 ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Багиев Г. Л. Маркетинг. — М.: Экономика, 1999.

2. Березин И. Маркетинг и исследование рынков. — М.: Рус. и деловая
лит., 1999.

3. Балабанова Л. В. Оптовая торговля: маркетинг и коммерция. — М.:
Экономика, 1990.

4. Войчак А. В. Маркетинг: Навч.-метод, посіб. для самостійного вив­
чення дисципліни. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

5. Герасимчук В. Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. — К.:
Вища шк., 1994.

6. Гермогенова Л. Ю. Эффективная реклама в России. — М.: Рус.
Партнер Лтд, 1997.

7. Герчшова И. Н. Международное коммерческое дело. — М.: Между-
нар. коммерческие отношения, 1996.

8. Голубков Е. П. Маркетинг: стратегии, планы, структуры. — М.:
Дело, 1995.

9.Дегтяренко В. Г. Основы логистики и маркетинга. — М.: Гардарика,

1996. 10. Дейан А. Реклама: Пер. с фр. / Под общ. ред. В. С. Загашвили. — М.:

Прогресс, 1993. И. Дихтлъ Е., Хермген X. Практический маркетинг: Учеб. пособие:

Пер. с нем. А. М. Макарова / Под ред. И. С. Минко. — М.: Высш.

шк., 1995.

12.Долішній М. /., Вачевський М. В., Скотний В. I. Маркетинг для ме­
неджера. — Стрий: Просвіта, 1993.

13.Карлоф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы:
Пер. с англ. — М.: Экономика, 1992.

14.Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедре­
ние и контроль. — СПб.: Питер, 1998.

15.Ламбен Ж. Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива:
Пер. с фр. — СПб.: Наука, 1996.

16.Лиходій В. Г. Маркетинг: Навч.-практ. посіб. — К.: Вид-во НАУ,
1998.

17.Лудченко О. А., Лудченко Я. О., Примак Т. А. Планирование техни­
ческой подготовки автомобилей: Учеб. пособие. — К., 1999.

18.Портер М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяль­
ності конкурентів: Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. — К.:
Основи, 1998.

19.Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. —
М.: Рефл-бук, 1999.

20.Прауде В. Р., Білий О. Б. Маркетинг: Навч. посіб. — К.: Вища шк.,
1994.

21.Примак Т. А. Планирование деятельности предприятий: Конспект
лекций. — К.: МАУП, 1998.

22.Примак Т. А. Руководство по планированию деятельности пред­
приятия. — К.: Влад и Влада, 1998.

23.Примак Т. О. Економіка підприємств: Навч. посіб. — К.: МАУП,
1999.

24.Ромат Е, Реклама в системе маркетинга: Учеб. пособие. — Харьков,

1995.

25.Чарлдини Р. Психология влияния. — СПб.: Наука, 1999.

26. ЭвансДж. Р., Берман Б. Маркетинг: Сокр. пер. с англ. — М.: Эконо­
мика, 1990.