МЕНЕДЖМЕНТ – НАУКА, МИСТЕЦТВО ТА ПРАКТИКА. ФУНКЦІЇ ТА РІВНІ УПРАВЛІННЯ

МЕНЕДЖМЕНТ – НАУКА, МИСТЕЦТВО ТА ПРАКТИКА. ФУНКЦІЇ ТА РІВНІ УПРАВЛІННЯ

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні поняття менеджменту; методи та форми управління виробництвом; переваги та недоліки основних структур управління побудованих як за організаційними, так і за горизонтальними ознаками.

ВМІТИ: відрізняти та характеризувати рівні управління – інституційний, функціональний, операційний; визначати організаційні та горизонтальні структури управління.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

Рівні управління:

        1  Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

2  Рівні управління

3        Основні моделі менеджменту

ЛІТЕРАТУРА

1 Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент. – Львів, 2004.

2 Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.- 191 с.

3 Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 280 с.

4  Іванова І.В. Менеджмент – професійний керівник: Навч.посіб. –К.,2001.

5  Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебник. – Минск.: ЗАО «Экономпресс, НПЖ, ФУА», 1998 – 284 с.

6  Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. – М., 1992.

1 Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Ознайомлення з сучасними поглядами на сутність менедж­менту дозволяє зробити висновок, що даний термін має декілька значень.

По-перше, термін менеджмент (англ. management — управ­ління, організація) вживається для визначення сукупності методів і форм управління виробництвом з метою одержання прибутку як основної цілі підприємницької діяльності. Це діяль­ність з координації зусиль у процесі спільної роботи людей.

По-друге, менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємства, що уособлює його керів­ництво. Мета його полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення, узгоджувати для цього дії людей. Нарешті, менеджмент пов'язаний з утворенням об'єднання менеджерів для вирішення управлінських та інших питань.

Менеджмент підприємства безпосередньо співвідноситься з формами організації господарської діяльності, розмірами фірми, особливостями сфери бізнесу. Наприклад, якщо в малих і в частині середніх підприємств управління здебільшого вико­нує власник, то в корпораціях його здійснює менеджер-професіонал.

Які ж особливості має підприємницьке управління? Насамперед, це короткочасність і не повторюваність управлін­ських рішень. Зміни ринкового середовища, структурні зру­шення у попиті викликають необхідність відповідних дій у менеджменті. Різноманітність здійснюваної діяльності та її фрагментарність зумовлюють виконання кожним менеджером кількох функцій управління.

Крім того, для забезпечення дієздатності системи управ­ління потрібно вибрати відповідно до масштабів та специфіки діяльності фірми організаційну структуру управління. Саме вона зумовлює узгодженість дій управлінців, розмежовує їх права та обов'язки, визначає відповідальність за прийняті рішення.

Організаційна структура управління має суттєві відмінності для кожної з фірм. Вона може бути побудована за вертикаль­ним або за горизонтальним принципами. В окремих випадках зустрічається одночасне використання обох принципів органі­зації структури управління. Так, у великих компаніях вико­ристовують вертикальний принцип побудови організаційної структури. Така структура управління передбачає виділення рівнів управління, на кожному з котрих управлінці мають певні повноваження.

2 Рівні управління

Вищий рівень управління (інституційний) ТОР — вирішує питання стратегічного менеджменту — управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства.

Середній рівень управління (функціональний) MIDDLE — ви­рішує питання оперативного (поточного) управління відпо­відно до функцій менеджменту.

Нижній рівень управління (технічний або операційний) LOWER — менеджери знаходяться у безпосередньому контакті з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання. Виший рівень управління розробляє довгострокові плани, формулює завдання для середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління займає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між підприєм­ством та зовнішнім середовищем. Вища керівна ланка може бути представлена президентом, генеральним директором, ін­шими членами правління.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших управлінців. Вони визначають проблеми виробничого, організаційного, фінансового характеру, розроб­ляють творчі пропозиції, готують інформацію для управлінських рішень, що приймаються менеджерами вищої ланки. Це — керівники окремих підрозділів, служб, відділів підприємства.

Нижній рівень управління підпорядкований середньому. До управлінців нижнього рівня належать виробничі майстри, бригадири, керівники груп. Це вузькоспеціалізовані професійні менеджери, котрі виконують чітко регламентовані обов'язки з виробництва, збуту, маркетингу, управління матеріальним постачанням тощо. Вони відповідальні за раціональне вико­ристання виділених їм матеріальних ресурсів, робітників,

обладнання.

Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спе­ціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визна­чення внеску кожного менеджера в загальний результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.

На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому та середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.

Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом.

Характерною рисою горизонтальної структури управління є зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирі­шенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи. Це означає, що в малому та середньому підприємництві може не існувати суворого розмежування між управлінцями за рівнем їх повноважень та відповідальності. Лише декілька менеджерів вищої ланки мають у розпорядженні фінансові й трудові ресурси. Інші працюють спільно над вирішенням кардиналь­них питань. Завдяки цьому стає можливим досягнення таких переваг:

<$> зниження витрат на управління;

<S> скорочення виробничого циклу;

<$> підвищення ступеня реагування на вимоги споживачів і ринкові потреби.

Окремі групи управлінців можуть нести відповідальність за певні напрямки діяльності. У межах цих груп особистий успіх визначається вмінням працювати на стику різних функ­ціональних процесів, із фахівцями різних профілів. Це озна­чає, що підприємницьке управління має між функціональний характер.

3 Основні моделі менеджменту

Як загальносвітове явище менеджмент поєднує спільні риси із регіональними та національними особливостями. Згідно з таким поділом розрізняють три основні моделі: американ­ську, західноєвропейську та японську. Визначимо характерні риси кожної з цих моделей.

Американська — спрямована на особистий успіх у досяг­ненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику, практицизму.

Західноєвропейська — цінується вміння використовувати інституційні основи побудови системи управління, індивідуа­лізм, обмежений певними структурними ланками.

Японська — спирається на індивідуальний успіх, що ба­зується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.

Початковий період ринкових перетворень в Україні свід­чить, що діяльність менеджерів у підприємницьких структурах характеризується як позитивними рисами, так і негативними. Спостерігається демократизм взаємин між партнерами з управління, взаємодопомога. Водночас відчувається брак гли­боких знань із сучасного менеджменту, слабка соціальна від повідальність за стан справ не лише в окремій фірмі, а й у суспільстві в цілому.

Слід звернути увагу на відмінність менеджера від під­приємця. Якщо підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нової справи або розробкою нової ідеї, техно­логії, продукції чи нового виду послуг, то менеджер передусім вирішує, чи буде досягнутий запланований результат. Він визначає, що необхідно для досягнення успіху, який шлях є найбільш оптимальним для реалізації підприємницької ідеї.

Мистецтво управління в підприємництві знаходить свій прояв у творчому відношенні до справи, здатності менеджера до аналізу, оцінки, прийняття ефективних рішень. Вміння досягати поставлених цілей залежить від знань конкретних форм впливу керівника на об'єкт управління.

Отже, менеджмент у підприємництві має складний, багато­плановий характер, пов'язаний із виконанням окремими менед­жерами певних обов'язків з управління. Ці визначені сфери і напрямки зосередження зусиль менеджерів на виконанні поставленої мети чи запобіганні певній непередбачуваній ситуації мають назву функції управління.