Педагогическое мастерство
Оценка 4.6

Педагогическое мастерство

Оценка 4.6
Исследовательские работы
doc
воспитательная работа +1
Взрослым
25.10.2018
Педагогическое мастерство
Публикация является частью публикации:
Магічна сила виш. рушника Разуева.doc
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ АРК «ШУКАЧ» Красноперекопська міська філія                                                             Секція: етнологія           Відділення: історико – географічне МАГІЧНА СИЛА ВИШИТОГО РУШНИКА                                                                                                                                              Роботу виконала:                                          Разуєва Олександра Юріївна,                                                   вихованиця гуртка «Юні етнографи»                                                     еколого­туристичного відділу ЦДЮТ,                                                     учениця 11 класу Красноперекопської                                                             загальноосвітньої школи І­ІІІ ступенів № 5                                                    дійсний член МАН учнівської молоді                                                          Автономної  Республіки Крим  «Шукач»                                                                                Науковий керівник:                                 Рудюк Наталя Сергіївна,                                               керівник гуртка  «Юні етнографи»                                                     еколого­туристичного відділу  ЦДЮТ                               міста Красноперекопська Красноперекопськ ­ 2012 ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………………………..3 РОЗДІЛ 1 Історіко­етнографічні особливості виникнення українського рушника..7 РОЗДІЛ 2 Класифікація українських рушників…….........................................14 2.1 Етапи виготовлення рушника…………………………………………….....14 2.2 Основні мотиви орнаменту українського рушника……………………….18 2.3 Різновиди техніки виготовлення рушника залежно від географії……….22 2.4 Відображення ролі рушника в народній обрядовості і побуті……………26 РОЗДІЛ 3 Сучасні тенденції українського рушника………………………….30 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...32 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….………………………………34 ДОДАТКИ………………………………………………………………………..35 ВСТУП Актуальність   дослідження.  Зараз   –   особливий   час.   Ми   звертаємось   до джерел   народної   творчості,   до   народних   традицій.   І   як   радісно усвідомлювати,   що   вони   сьогодні   оновлюються,   оживають,   і,   мабуть,   чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим. Рушник   –   унікальне   явище   української   матеріальної   та   духовної культури, що поєднує в собі декоративність та глибокий символічний зміст. Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем   Згадаймо   про   утилітарне   призначення. людської   працьовитості. Під   час   будівництва   нового   дому   рушниками   піднімали   сволок,   а   потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який   ставили  молодят,  був  запорукою   вірності.  Рушником   зв'язували   руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.  Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. Рушник дарувала мати сину  в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.   Вишитий рушник на Україні ­ здавна неодмінний атрибут традиційних народних   свят.   Важливі   події   в   житті   народу   ніколи   не   обходились   без рушників.  А ще можна було побачити рушники у самих почесних місцях хати: їх вішали між вікон та дверей, оздоблювали ними покуття та ікони, прикрашали вельми популярні  у  народному  побуті народні  картини «Козак Мамай» та портрети Т.Г. Шевченка.  Степінь   вивченості   проблеми.  Дослідників   народної   культури постійно хвилює цілий ряд проблем вишивального мистецтва. Чому вишивка зазнала такого масового поширення в творчості українського народу?           В процесі роботи над даною темою нами вивчалися відповідні питання історії,   етнографії, фольклору, літератури, образотворчого та декоративно­ прикладного мистецтва, сучасні творчі процеси. Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, культових споруд?   В нас виникло бажання більш глибоко вивчити історію розвитку рушників, адже, як ми зрозуміли, наші пращури вишивали не просто узори, а вишивали долю, бажаючи щастя, здоров'я, добра своїм рідним на довгі роки життя.        Вишивка стає об'єктом дослідження на Україні починаючи з середини ХIХ ст.   Йде   процес   нагромадження   фактологічного   матеріалу,   формування критеріїв   наукової   його   оцінки,   створюються   приватні   колекції   вишивок, комплектуються збірки музеїв, що відкриваються у ряді міст країни.  Одне із перших   видань   про   орнамент   української   народної   вишивки   –   робота О.Косачевої   «Українсьский   народний   орнамент».   Автор   аналізує   вишивки районів   Волинського   Полісся,   акцентуючи   увагу   на   їх   орнаментально­ композиційній системі. Український мистецтвознавець Н.А. Коцюбинська  у 1924—1931   роках   досліджувала   орнаментацію рушників і килимів різних місцевостей України.     В   радянський   період   розпочалося   поглиблене   вивчення   української народної вишивки. Велику  роль  відіграє при  цьому систематична науково­ збиральницька   діяльність   музеїв   України:   художніх,   історико­краєзнавчих, етнографічних,   літературно­меморіальних   ­   як   республіканських,   так   і обласних, районних, сільських.  Опубліковані   також   посібники   з   практичними   рекомендаціями   щодо технічного   виконання,   композиційного   розміщення   вишивок   різного призначення.   Вийшли   каталоги   про   творчість   вишивальниць   Г.Киви, З.Магеровської,   М.Сабадаш   та   ін.   Представляють   інтерес   і   дослідження   з цього питання М.Селівачова. Прекрасна   характеристика   локальних   художньо­мистецьких,   техніко­ технологічних традицій та особливостей виробів вишивкарства різних регіонів України, виконана такими провідними науковцями,                                         як Т.  Кара­Васильєва, І.Гончар, Т.Ніколаєва, Р.Захарчук­Чугай та ін. Але,   як   підкреслював   у   публікаціях   1988   року   заслужений   діяч мистецтв України Іван Гончар: ”Масового збирання і дослідження рушників ніхто по­справжньому, по­науковому не провадив, коли не зважати на деякі поодинокі епізодичні статті з цього приводу та невеличкі колекції рушників, зібрані місцевими ентузіастами і вченими етнографами, знавцями народного мистецтва   –   Яворницьким,   Щербаківським,   Біляшевським   та   деякими музеями. Для української національної культури така неувага, а то й занедбання рушника – велика  втрата, бо нині, коли б ми і захотіли зібрати справжні, самобутні   українські   рушники   й   дослідити   їх   з   наукового   та   мистецького погляду, це нам здебільшого вже не вдалося б зробити, ­ багато чого справді вартісного   уже   зникло   з   побуту,   а   багато   що   переродилося,   втратило самобутній характер...” . Не   завжди   досить   уваги   приділялося   особливостям   символіки українських   рушників,   вмінню   їх   «прочитати».   Перспективність   нашого дослідження зумовлена підвищеним інтересом урбанізованого суспільства до виробів ручної праці, до тих його видів, які зуміли в бурхливий вік науково­ технічного прогресу зберегтися, протистояти промисловим виробам, зазнали радісного життєвого оновлення на основі традицій минулого. Мета   роботи   – та популяризація знань про нього.  всебічне   дослідження   українського   рушника Об’єкт роботи – український рушник як вид народного мистецтва Предмет роботи ­   етнічно –  обрядові  особливості  виготовлення та побутування українського рушника Зазначеній цілі підпорядковані наступні завдання:  1. Здійснити   аналіз   стану   розробки   даної   проблеми   у   науковій літературі. 2. Дослідити історію виникнення українського рушника. 3. Висвітлити особливості символіки українського рушника. 4. Прослідкувати роль рушника в народній обрядовості і побуті. 5. Проаналізувати особливості символіки та орнаменту рушників, які знаходяться у фондах етнографічних музеїв учбових закладів нашого міста.   Практична   значимість   дослідження.  .Комплексне   дослідження дозволило проаналізувати рушники як видатне мистецьке явище, що посідає гідне місце в етнічній культурі. Особлива цінність роботи у висвітленні та науковому обґрунтуванні сенсового значення рушника і його орнаментального оздоблення. Ілюстративний та теоретичний матеріал дослідження може залучатись для   подальшого   дослідження   народного   мистецтва   у   загальноукраїнському контексті.  Результати дослідження можуть бути використані на позакласних заходах в роботі шкільного музею, на уроках з народознавства, «Я і Україна», «Мій край». При написані роботи були використані наступні методи: літературно­ аналітичний, метод бесіди та практичний метод. Загальний   обсяг   роботи:  53   сторінки,   основний   зміст   31,   список використаних джерел  нараховує 8, робота містить 6 додатків. Історіко­етнографічні особливості виникнення українського рушника Розділ 1 Українці, котрі належать до слов'ян, акумулювали у надрах традиційної матеріальної   і   духовної   культури   значний   масив   інформації   у   тканих   та вишитих рушниках, яка становила цим значний інтерес для всього світу. Адже   орнаменти,   символи,   знаки,   котрі   наносилися   на   рушники, передають   інформацію   не   конкретно   про   історію   якогось   народу,   хоча, безумовно,  вона   там   присутня.  А   про   планетарну   та   космічну   генезу,  про створення Людини та інших форм Життя. Ці  полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки, як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом   Життя,   котрий   безперечно   є   центральним   символом,   сповненим надзвичайно глибокого змісту. Починаючи від народження  і  до самої смерті, рушник супроводжував все   життя   українця.   На   чистий   білий   рушник,   або   лише   полотно,   котре називалось   крижмо,   приймали   малу   дитину,   що   символізувало   чистоту новонародженої  душі.  Довгий  прямокутний  шмат  тканини  завжди  у  наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в   далеку   путь   проводжали   душу,   спускаючи   тіло   небіжчика   до   ями   на рушниках чи полотні. Як і у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали у саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах. Протягом   усього   життя   людину   супроводжували   рушники.   Вони допомагали під час календарно­обрядового річного циклу у різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та   вишиті   рушники   у   священних   гаях   та   дібровах,   де   відбувалося   їхнє спілкування з Творцем. Адже вся Природа ­ його творіння, і в кожній живій і "неживій"   формі   Він   перебуває.   Рушники   були   своєрідними   медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що наносилися на рушники,   завдяки   лініям   та   кольорам,   допомагали   людям   спілкуватися   зі світом   невидимим,   який   населений   різноманітними   духами.   Ці   духи,   що належать до чотирьох стихій ­ Вогню, Повітря, Землі і Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про   це   була   відома   нашим   предкам,   і   вони   спілкувалися   з   духами, приваблюючи світлих, або "добрих" для життя і відлякуючи "злих". Філософ   і   математик   Платон   говорив,   що   Бог   діє   по   геометричних лініях. І дійсно, орнаменти, що наносилися на рушники, так само, як і на одяг, структурували   навколишній   простір   у   бажаний,   комфортний   для   життя людини стан. Тільки у першому випадку структурувався простір помешкання, чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому ­ простір довкола людини або її аура. Ми часто вживаємо поняття "атмосфера дому". Вона   може   бути   тепла,   приязна,   а   може   бути   холодна,   чужа.   От   власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдами. Рушники   використовувалися,   враховуючи   їх   велику   силу,   магію,   чи, виражаючись   сучасною   мовою,   дію,   у   різноманітних   життєвих   ситуаціях. Старі рушники ХХІІ­ХVІІІ століть, котрі знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший ­ виступала   його   сакральна,  ритуальна  функція.  Тобто   в  першу   чергу   треба було   нанести   певну   символіку,   орнамент,   дотримуючись   при   цьому   також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче. Уже   в   XIX   сторіччі,   коли   починається   руйнація   світогляду   та світосприйняття,   коли   цивілізація   почала   наступати   з   усіма   "благами", спрощуючи   не   в   кращий­бік   життя   людини,   це   позначилось   і   на   вигляді рушників. Вони ставали дедалі пишнішими, вишиття заповнювало весь простір полотна,   аж   поки   взагалі   не   сталася   підміна   старих   сюжетів   новітніми, чужими ­ натуралістичними зображеннями квітів, барокових форм, вишитих хрестиком,   котрі   науковці   у   багатьох   країнах   одностайно   визначають,   як "брокарівські". Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося   зафіксувати   етнологам   протягом   2­ї   половини   XIX   та   всього XX   століття,   вимальовується   панорама   широкого   застосування   рушників окрім   вище   перерахованих   обрядів.   Відомі   "обиденні"   рушники,   котрі ткалися, вишивалися за одну ніч ­ від заходу до сходу Сонця. Такі рушники виготовлялися жінками з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось з родичів, якого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували в цей час на війні. Виготовляли рушники під час епідемій різних хвороб, як серед людей, так і серед домашніх тварин. Як правило, такий рушник виготовлявся в одній хаті, куди   збирались   жінки   у   непарній   кількості.   За   всю   ніч   між   ними   не промовлялося жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку  думками  кожна  жінка  вирішувала   і  вкладала   свою  частку   енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, робили такий рушник унікальним по силі свого впливу. Рушники   завжди   висіли   на   покуті,   святому   місці,   де   збирається   вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. Із запровадженням  християнства вони не зникли, а разом почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно відтоді   стало   применшуватись   значення   рушника,   зводячись   лише   до   його декоративної функції. Якнайкраще, найширше використовувався рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на 3венигородщині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Дійсно, весілля ­ це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина наперед вишивала для цього посаг, в тому числі і рушники, маючи вдосталь часу. Тому саме   весільні   рушники,   що   представлені   по   музейних   збірках,   найбільше   і найбагатше вишиті. На   жаль   в   минулому   етнологи   мало   звертали   увагу   на   семантику рушників у певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через той факт, що рушникові якби відводилась роль прикраси. Найбагатшу   культуру   вишиваних   рушників   ми   бачимо   на   Середній Наддніпрянщині ­ регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. В першу чергу ­ це прядіння ниток та ткання полотна для рушників. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою   повагою.   Про   це   свідчить   той   факт,   що   для   вишивання   бралось найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купувались дуже дорогі   червоні   нитки.   Ми   бачимо   на   старих   полтавських,   київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, вживали червоні нитки набагато менше. Саме   полотно,   навіть   без   вишиття,   за   висловом   відомого   сучасного дослідника   народної   культури   Сергія   Верговського,   має   декілька   рівнів святості. Перший рівень святості ­ це прядіння ниток з конопель чи льону, скручування їх. Ниточка по всій своїй довжині має контакт з енергетикою людини,   насичуючись   нею   від   трьох   основних   енергетичних   меридіанів пальців, якими зрештою християни наносять хресне знамення. Скручена за допомогою   спіралі,   звита   у   клубок­сферу,   нитка   сама   по   собі   є самодостатньою І знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів усього світу. Згадайте лишень богинь­пряль, котрі тримають нитку життя кожного із смертних. Після того як достатньо напрядено ниток, до роботи приступає ткач. Ця професія здавен асоціюється з іпостассю Творця, котрий тче канву Життя. При цьому полотно дійсно уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво,   то   вправо,   створює   дорогу.  Сама   прямокутна   форма   полотна,   що відрізається   від   сувою   для   рушника,   становить   другий   рівень   святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло ­ належить до сакральних геометричних фігур. Третій рівень святості складає хрещате переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість, полотно так шанувалось і використовувалось як крижмо та саван. Водночас, окрім хрестиків, полотно складається з безлічі квадратиків, віконечок, які також, як ми тільки що зауважили, належать до священних знаків світу. Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручується готове полотно, рушник. Це спіраль ­ одна з найпоширеніших форм існування Живої Матерії. Рушник­сувій постає моделлю Світу. До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Процес вибілювання   полотна,   який   проходить   на   відкритому   просторі   в   природі, являв собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, висушували на Вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вибілюванні, допомагаючи Людині. Білий колір ­ це колір Світу, колір Бога­ Отця,  священний   колір   наших   предків  ­   аріїв,   котрі   завжди   обожнювали   і поклонялись   Сонцю,   Вогню,   добре   білили   свої   хати   ззовні   і   всередині,   і любили одягатись у біле вбрання. Звичайно,   пройшовши   такі   етапи   створення,   полотно   набувало унікальних властивостей, і могло слугувати рушником навіть без нанесеного на нього вишиття. Про це красномовно говорить той факт, що на теренах Західної  України  під  час  весільного  обряду  батьки  проводять   молодих  по чистому   вибіленому   полотну,   яке   символізує   чисте,   нічим   не   заплямоване майбутнє спільне життя подружжя. Також чисто біле полотно має ту перевагу перед вишитим чи тканим рушником, що воно не несе ніякої програми на майбутнє, яке повністю ввіряється в руки Бога. Для вишивання рушника ретельно готували і вишивальні нитки та голки. Ці  речі,   як   вдалося   зафіксувати   в   етнографічних   експедиціях   науковцям, мають неабияке значення. Про широке  застосування голок відомо також з різних джерел, не тільки етнологічних. Так як і всі металеві предмети, голки здатні   притягувати   та   проводити   енергії   навколишнього   простору.   Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходить   через   сталевий   дріт   аналогічного   розміру   та   якості.   Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки. Голка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості голки відомі людству з давніх часів і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер можете   собі   уявити   енергетичну   картину   вишитого   виробу,   коли   голка торкалась   тканини   тисячі   разів.   Все,   про   що   думала   людина   в   цей   час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання ­ все це залишалось голкою в узорі вишиття навічно. Тому, незважаючи на орнамент, який можуть виконати   одночасно   кілька   людей,   вишиття   має   різний   характер,   який вловлюється більшістю на підсвідомому рівні ­ езотеричному, духовному. Це те, що не можна описати словами. Голки, які вживались у вишиванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо це мало місце в той час, коли вишивалась річ. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток вживається в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок, або самому використовувати їх з іншою метою. Існує навіть повір'я, що голки варто  купувати  в  понеділок, щоб вони  допомагали  щасливому  вишиванню. Напевно в цьому с свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок ­ день Місяця, а це планета жіноча. Планета, що впливає на інтуїцію, емоції, сердечні ритми, що   дуже   важливо   для   творчості.   Для   чоловіків,   але   напевно   й   для   всіх, підійшов   би   четвер   ­   день   Перуна,   Юпітера,   Верховного   Бога.   Він   може називатись у різних народів по­різному, проте є іпостассю Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності людини у тижні. Нитки для вишивання, як ми сказали вище, також ретельно добиралися. Серед старих жінок у селах Південного Поділля на Одещині збереглась така інформація   (польові   матеріали   Т.Приходченко).   Найкращі   нитки   для вишивання   ­   шовкові.   Тому   що   ниточка   складається   з   павутинок   кокона шовкопряда, які є завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині. Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як і шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб'яних волокон. "А найгірші нитки   з   вати   (бавовняні),   бо   це   ­   пух".   З   сучасних   наукових   позицій   це пояснюється   таким   чином.   Тваринні   волокна,   які   складаються   з   білка кератину,   на   відміну   від   рослинних,   мають   значний   резерв   "пам'яті"   ­ накопичення   електромагнітних   коливальних   імпульсів,   тобто   інформації. Згадайте, як тріщить електричними іскрами плетений з вовни светр, коли ви його   скидаєте   з   себе.   Зрозуміло,   що   чим   довші   волокна,   тим   краща провідність. Шовкові   вишивальні   нитки,  як   і   тканини,  дуже   цінувалися,   оскільки були  привізними.  Вживалися   виключно  для  виконання  найдорожчих  речей. Вовняні   нитки   для   вишивання   найбільше   використовувалися   на Правобережній Україні ­ Поділлі, Буковині, Бессарабії, Карпатському районі. Це   територія   Карпато­Балканської   культури,   яка   асимілювала   в   себе   все найкраще, що було в землеробських культурах, в тому числі і Трипільській цивілізації.   Традиція   вишивати   вовною   рушники,   сорочки   зберігалась   до середини XX сторіччя. Однак, простіше вживання бавовняних, крамних ниток ­ "пуху" все­таки витіснило у вишиванні та тканні вовняні нитки.                                                          РОЗДІЛ 2 Класифікація українських рушників                    2.1. Етапи виготовлення рушника   Коли вишивалися рушники з рослинним узором, то брали шмат цілого полотна,   ні   в   якому   разі   не   зшитого   (що   означає   перерубану   дорогу),   і накладали   на   старе   вишиття.   Олов'яною   ложкою,   вуглинкою,   або   іншим способом перетирали, переносили узор на новий рушник. Полотна на рушники по   довжині   брали   стільки,   щоб   було   кратне   людському   зростові.   Дійсно, подільські   рушники   найчастіше   короткі   ­   150­180   см,   київські,   черкаські, деякі полтавські ­ 300­350 см, окремі рушники сягають довжини 450­550 см. Тепер,   коли   у   нас   є   готовими   полотно,   нитки,   голки,   настає   час підготуватися самим до вишивання. З описів та свідчень старших людей це виглядало так. Ніколи   не   приступали   до   вишивання   зопалу.   Спочатку   про   це роздумували,   заспокоювались,   молились.   Рушники   весільні,   та   напевно   і багато інших, починали вишивати в четвер ­ Перунів день, щоб мати найвище покровительство. Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали вишивати коло вікна, то так, щоб сісти до світла   передом,  або  боком,  але   не  задом.  Далі,  взявши   голку   з  засиленою вишивальною ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. Ці  молитви, побажання спрацьовували, як програма, що накладалась,   та   вшивалась   у   рушник.   Завжди,   після   перерви,   перед продовженням роботи їх повторювали. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як­небудь полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім'ятим, то і доля так поведеться, що не буде порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи не втикали голку саму у полотно. Треба було засилити нову нитку, і лише тоді вколоти її у полотно. Роботу ніколи не клали на ті місця, де сплять і сидять. Навіть краще було покласти на землю, якщо   не  було   в  той   момент  куди.  Складену   акуратно  роботу  загортали   у тканину, не залишали відкритою. У   багатьох   місцевостях   жінки   вишивали   у   цілковитій   тиші,   спокої, таємно,   щоб   ніхто   не   бачив   їхньої   роботи,   на   противагу   існуючому   у літературі описі вечорниць, де збирались дівчата  вишивати. Можливо таке спільне вишивання й було, проте не рушників. Рушник ­ річ глибоко сакральна і через те інтимна. Кожен кінець рушника починав вишиватись знизу угору, за таким же принципом,   як   виготовлялись   ткані   рушники.   Ніколи   не   перестрибували   з одного кінця до іншого, щоб вишивати окремі елементи. Чим   старіші   рушники   ми   бачимо   по   музейних   збірках,   тим   більше переконуємось,  що   в  першу   чергу   вишиття   наносилось   не   заради   краси,  а завдяки   сакральному   наповненню,   ритуальному   призначенню.   Такі   старі рушники часто мають асиметрію у виконанні кінців. Вона не кидається у вічі на перший погляд, але при детальнішому розгляді розбіжності часом просто вражають. Це говорить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали. Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала виконання таких моментів: По­перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Ті "помилки", що   ставалися   на   полотні   при   їх   "виправлянні"   вносили   деструкцію   в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі. Рушники, котрі вишивались з піснею   і   молитвою,   з   асиметрією   і   різними   мітками,   вражають   нас   своєю "живістю",   а   ті,   які   технічно   бездоганно   виконані   ­   нецікаві,   холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом). По­друге,   рушники   у   минулому   виготовлялись   так,   що   обидва   боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі для людей, а невидимий ­ думки та бажання. Останні для людей невидимі, і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима   наша   сторона   повинна   бути   у   цілковитій   гармонії   з  видимою,  в цьому полягає сенс Буття. Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон ­ все це наукові та народні назви центрального символу в українському вишитті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами.   Сягаючи   своїм   коренем   неосяжних   глибин   витоків,   воно розвивається   в   могутній   прямий   стовбур   (вісь   Всесвіту)   з   кроною, спрямованою   вгору.   Дерево   являє   собою   безсмертя,   нескінченість   Життя, його   розмаїття.   Воно   стоїть   понад   часом   (об'єднуючи   минуле,   сучасне  і майбутнє) та простором (будучи центром Світу, включаючи всі плани Буття). Умовно Древо можна поділити на три частини ­ коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долинним (підземним), земним та горішнім (небо). В той же час на цьому образі відображено дуальність, полярність Світу ­  поєднання  Духа   і  Матерії.  Матерія  являє   собою  коріння,  стовбур,  гілки (статична форма), як скелет дерева взимку. А Дух ­ це молоді гілки з листям, квіти, плоди, бруньки (динамічна субстанція), ­ дерево весною та влітку. Іконографічно   Дерево   Життя   зображується   квітучим.   Квіти символізують   людські   життя   сьогодення,   бруньки   ­   зародки   майбутніх поколінь,   а   плоди   ­  людські   діяння,   різноманітні   у   своїй   значимості   для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображується багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонструють собою загальну життєву силу ­ ефір,   який   наповнює   собою   простір.   Древо   завжди   має   яскраво   виражену центральну верхню квітку. Вона символізує собою Вогонь Життя, який палає постійно,   не   згасає,   повний   енергії.   Цей   Вогонь   оберігається   двома світлосяйними духами ­ ангелами (у християнській традиції), або пташками (в народній інтерпретації). Такими ангелами­хранителями виступають  також і предки, котрі відійшли з цього Світу, але їхні душі пильно стежать, аби ніщо не зашкодило Родовому Древу. Найчастіше Дерево вишивається проростаючим із "вазона", горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка, культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Рода ­ прабатька всіх богів. Рода часто подають у супроводі Рожаниць ­ богинь, котрі відповідають за будь­яке народження. Отак стародавня назва бога і його символ перейшли на означення багатьох поколінь, що походять від одного предка. Вище говорилось про семантику чисел. У зображенні Дерева вона має велике   значення.   Як   правило,   Древо   має   непарну   кількість   гілок,   завдяки двобічній   симетрії   та   єдиній   центральній   квітці.   Але   є   винятки,   коли вишиваються   Дерева   з   парою   квіток   угорі.   Найпростішим   є   зображення Дерева з трьох гілок. Воно вщоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури. Значення його, як і Трійці (Три Суті, але не тризуб), ­ троїстість Світу   в   процесах   творення   (Брама),   руйнування   (Шива),   над   якими   панує Всевишній (Вішну), або Абсолют. Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти, чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж таки впізнаються, і навіть спеціально так вишиваються, що   кожному   зрозуміло.   До   таких   рослин,   що   дуже   часто   супроводжують рушникові   композиції,   належать   виноград,   дуб,   лілея   та   інші.   До   слова сказати, вони також є улюбленими в орнаментах сорочок. 2.2.  Основні мотиви орнаменту українського рушника Ще   100   років   тому,   досліджуючи   вишивку,   В.   Стасов   зазначав: «У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії,  кожна   рисочка   мала   тут   своє   певне   значення...  Це  —  складна   мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів». Коли подивитися  на чудові  замислуваті  узори народних вишивок, то побачимо гармонійно поєднані між собою трикутники, ромби, круги, прямі чи ламані лінії. Ці елементи узорів сприймаються нами як звичайні геометричні форми.   Але   для   наших   давніх   пращурів   вони   були   символічними зображеннями людей, землі, води, птахів. На   вишивці   не   було   жодного   зайвого   елемента.   Кожен   мав   певне значення.   Люди   не   лише   зображували   ці   знаки,   а   й   уміли   їх   читати.   Так, наприклад,   древні   слов'яни   зображували   поле   у   вигляді   ромба,   а   сонце   у вигляді круга. Свої символи мали також земля (пряма лінія), вода (хвиляста або ламана лінія), людина тощо. За народними віруваннями, вишиті на одязі та інших предметах побуту символи оберігали людину від поганого ока, злих духів. Поступово магічний зміст орнаменту змінювався, доповнювався новими знаками, оберегами (Додаток 1). Для української народної вишивки найхарактернішими є геометричні, рослинні,   зооморфні   (зображення   тварин)   та   антропоморфні   (зображення людини) мотиви. Окремі мотиви поєднуються в орнамент. Найменша частина орнаменту, яка ритмічно повторюється, називається рапортом.       З   усіх   геометричних   форм   найпоширеніше   застосування   у   вишивці зазнав ромб. Ромби у вишивці супроводжувались зображенням круга, розетки –   цими   графічними   символами   Сонця.   Значне   місце   в   геометричному орнаменті   вишивок   займають   розетки   –   хрестоподібні,   чотири­, восьмипелюсткові, дещо наближені до квіткових мотивів. Крім цих мотивів у традиційному геометричному орнаменті поширені зубці, хрести, трикутники, есовидні   мотиви,   півкруги   ­«місяці»,   «підківки»,   тощо,   які   символічно відображали уявлення наших предків про світобудову.  Рослинні орнаменти з'явилися   в   українській   вишивці   значно   пізніше   геометричних.   Вони   тісно пов'язані   з   природою   рідного   краю.   У   різних   регіонах   України найхарактернішими   були   такі   рослинні   мотиви:   виноград   (символ   сімейної радості), калина (символ невмирущого роду), барвінок (символ немеркнучого життя),   хміль   (символ   кохання)   та   ін.   Конкретні   форми   рослин   і   плодів завжди   передавалися   не   в   реальному   зображенні,   а   перетворювалися   в стилізовані узори.        Виноград У народній культурі винограду притаманні ознаки святості: сад­ виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка повинна ростити і плекати дерево їхнього роду.  Калина  Калина, як і дуб, є втіленням сили і краси, але сили незвичайної, а  краси безсмертної. У   вишивках   з   рослинним   орнаментом   популярні   також   стилізовані зображення   Берегині.   Вазон,   горщик,   корзина   або   збанок   –   композиційна основа, з якої виростає центральна галузка, пишно розростаючись уверх по вертикалі. Берегиня Берегиня   –   це   важливий   символ,   що   зустрічається   в   багатьох орнаментах вишивки. Її створив народ загадковою, багатоликою та могутньою квіткою, що символізує материнську силу жінки.       Кінець   XIX­   початок   XX   ст.   –   період   особливого   розвитку рослинного орнаменту, масовому його поширенню в усіх областях України. Серед розмаїття орнаментальних мотивів рослинного орнаменту виділяється художнім   рішенням   мотив   дерева.   Цей   давній   мотив,   що   мав   культове значення,   згодом   перетворився   в   чисто   декоративний   елемент,   став найпопулярнішим узором вишивок. Упродовж віків виробилась чітка система його   побудови.   Аналіз   складних   схем   зображення   дерева   дає   можливість виділити   основні   групи:   дерева   одно­   і   тристовбурні,   дерева   з   дво­,   три­, п'ятиярусним розміщенням бокових гілок з різного виду квітами, листочками, пуп'янками, галузками та ін.       В орнаментиці мотив «світового дерева» має стійкий набір елементів, що його супроводять. Дерево являється центром композиції, до нього звернені тварини,   птахи,   вершники.   В   зображені   дерева   трикутну   основу   можна розглядати як узагальнений показ коріння.       Масового поширення зазнав мотив хвилястого бігунця, який у своїх вгинках   і   виступах   заповнюється   розетками,   ромбами,   квітами,   ягідками, пуп'янками, жолудями тощо. Упродовж століття проходять активні процеси його розвитку. То він створює основну частину узору, займає провідне місце в декорі   вишивок,   то   розміщується   поряд   з   основним   мотивом,   виступаючи рівноправним акцентом в композиції узорів, то розміщений як доповнення.       Виділяється   у   вишивках   і   зображення   дволисника,   трилисника, чотирилисника.   В   різних   узорах   він   нагадує   зображення   то   квітки,   то дзвіночків, то листочків, то гілочок. з розмаїття провідних рослинних мотивів виділяються квіти. Квіти Ι умовні, фантастичні,  химерні  і  гранично  наближені  до  реально  існуючих  в природі форм в безлічі варіантів. Поширені зображення квітів то з  радіально витягнутими пелюстками, то з серцевинними. Лілія Таємницю життя приховує в   собі квітка лілії. Крім квітки, невід’ємн ою частиною орнаменту є листок і пуп’янок складають нерозривн у триєдину композиці ю. Мак З давніх­давен мак святили і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що він має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Троянда Троянда – улюблена квітка українців, її дбайливо вирощували під вікнами   домівок   і   вишивали   на   сорочках   та   рушниках,   адже   ця квітка нагадує Сонце.       У   вишивках   зооморфних   орнаментів   зустрічаються   зображення зайця, коня, риби, півня, голуба, зозулі, метелика, павука та інші. Голуб У народній  уяві голуб – свята, жертвенна, «божа пташка» (як ластівка,   жайворонок,   соловей),   символ   чистоти,   очищення   та весільно­ритуальних обрядів. Зозуля Зозуля – одна з «найміфічніших» птахів. Зозуля­ворожка сповіщає про весну і пророкує людині, як довго вона буде жити.   Ластівка Ластівка – «чиста пташка», якій притаманна жіноча символіка. Вона несе на своїх крилах радість­весну. Образ людини в народній вишивці відтворювався або у вигляді людини­ дерева,   або   ж   наближувався   до   реальної   дійсності.   Голову   людини   часто зображували   у   вигляді   ромба,   трикутника   або   кола,   обрамленого   квітами. Найчастіше у вишивках зустрічається жіноча постать, що символізує богиню життя. Прикрашаючи   сучасний   одяг   чи   інші   елементи   побуту   (подушки, серветки, доріжки тощо), широко використовують чудові традиції української народної вишивки (Додаток 2). 2.3. Різновиди техніки виготовлення рушника залежно від географії За переважаючими в декорі рушника способами (техніками) вишивання рушники   можна   поділити   на:   рушники,   вишиті   гладдю;   рушники,   вишиті рушниковими   швами;   хрестикові   рушники;   мережані   рушники;   гаптовані,   низзю, лиштв’яно­вирізувані;   рушники   низані   низанкою,   (вишиті занизуванням);   рушники,   вишиті   рядовими   поверхневими   техніками,   та   ін. У   рушникарстві   досить   широко   використовуються   чисельні   різновиди гладьових, рахунково­нашивних, рахунково­вирізних та інших вишивальних технік, а також різноманітних видів хрестикових, мережаних,       швів та розшивок регіонального та локального застосування. Так, гладь може бути   одно­   і   двобічна,   з   настилом   (підкладом)   і   без   нього,   художня,   біла (шовкова),   коса,   пряма,   київська,   полтавська,   махрова   (оксамитова)   тощо. Хрестик буває прямим і косим, рівно­ і різнобічним, простим і подвійним (болгарським), ретязевим, грецьким та ін. Мережані техніки поділяються на вільні,   художні   (типу   рішельє)   та   рахункові   (прутикові,   затяганка). До прутикових технік належать одно­, дво­ і багаторядні; чисні і безчисні; виконані ажуром і настилуванням. Кожний вид вишивальних технік можна поділити на підвиди, причому спеціалісти   засвідчують   до   150   традиційно   українських   вишивальних   швів. Але в більшості випадків рушник вишивається поєднанням декількох технік – часом до 20.  Деякі притаманні тільки окремим регіонам, інші зустрічаються по всюди (Додаток 3). Найдавнішою   технікою   вважається   складна   за   виконанням   «низь» («занизування») та її різновиди. Вона була найбільше поширена на Поділлі та Волині.   Також   досить   давньою   є   техніка   «заволікання»,   що,   як   і «занизування»,   імітує   ткацтво;   її   використовували   вишивальниці   Полісся   і Карпат. Ще  одна  старовинна  техніка  вишивання – «набирування» ­  схожа  на бісерні вишивки геометричних орнаментів. Вона була поширена на Київщині та Чернігівщині. Поступово техніки, що імітували ткання, витіснялися менш складними у виконанні «хрестиком», «гаптуванням» тощо. С початку двадцятого сторіччя «хрестик»  стає   панівною   технікою.  Українській  вишивці  притаманні   також інші   шви,   які   часто   поєднуються   в   одному   узорі,   складаючи   неповторний мистецькій витвір. «Лиштва»,   та   «мережка»,   «стібнівка»   та   «вирізування»,   «кучері»   та «верхоплут»   стали   складовою   частиною   надбань   українських   майстринь. Техніка «вирізування» у поєднанні з «лиштвою», яка виконується білими та сірими нитками (інколи кольоровими), була відома по всій Україні. Чернігівщина   –   рослинний   графічний   монохромний   орнамент   у горизонтальній смузі, переважно чорного кольору їз додаванням червоного, виконаний швом «хрестик». Також поширеними техніками цього регіону були «лиштва»,   «вирізування»,   «занизування»,   «набирування».   Розповсюджені мотиви дерева та різноманітні птахи. Полтавщина – вишивка виконана білими нитками у техніці «лиштва». Вишивальниці   Полтавщини   використовували   також   шви   «хрестик», «мережка», «вирізування», «верхоплут», «пухлики» та інші (Додаток 4) . Інколи   узори   виконувались   окремим   швом,   іноді   кілька   швів поєднувались. Окрім шиття «білим по білому» регіону властиві і поліхромні орнаменти. Закарпаття   –   багатоколірний   геометричним   орнамент   з   елементами рослинного, виконаний у техніці «хрестик». Взагалі кольорова гама вишивок Закарпаття є дуже широкою. З вишивальних технік переважають «хрестик» та «заволікання»,   але   використовуються   й   «гаптування»,   «вирізування»   тощо (Додаток 5). Івано­Франківськ   –   різноманітність   геометричних   та   рослинних орнаментів,   багатство   кольорів   та   їх   відтінків.   Вишивка   густо   заповнює орнаментальну площину стрічкової побудови. Малюнок чіткий, наповнений стилізованими   рослинними   мотивами.   У   гуцульських   вишивках   типовим   є використання багатьох відтінків живого, що надає витвору золотий відблиск. Буковина   –   геометричний   орнамент,   вишитий   дрібним   «хрестиком», візерунок має тонкі просвіти, що надає малюнку легкості. Кольорова гама включає чорний, червоний, жовтий, зелений. Окрім «хрестика» на Буковині вишивають   «штапівкою»,   «білою   гладдю»   та   «крученим   швом»,   додаючи окрім шовку та вовни срібні і золоті нитки,  бісер та металеві паєтки. Полісся   –   вишивка   «хрестиком»   червоною   ниткою   із   додаванням чорного   кольору,   графічно   чітка   за   композицією,   геометричний   мотив повторюються кілька разів. Розповсюдженою технікою на Поліссі колись було «занизування». Слобожанщина   –   рослинний   і   зооморфічний   орнамент,   виконаний «хрестиком»,   «півхрестиком»   та   «гладдю».   Рослинні   елементи   завжди розтягнуті,   легкі,   мають   багато   не   вишитого   тла.   Характерною   рисою слобожанських рушників є в’язані гачком завершальні деталі. Кольорова гама дуже різноманітна (Додаток 5). Південь   України   –   орнамент   рослинний,   прозорий,   різнокольоровий. Вишивки Півдня поєднують у собі орнаменти і техніки різних місцевостей, що пояснюється багато національністю населення регіону. Центральна   Україна   –   мотиви   «вазон»,   «дерево»,   «птахи»,   виконані різноманітними   техніками   від   «низі»   до   «хрестика»   із   додаванням «вирізування» і «лиштви». Інколи вишивки виконуються «технікою вільного малюнку», де шиття йде не за рахунок ниток, а за попередньо нанесеним на тканину малюнком. Поділля   –   барвистість   і   різноманітність   швів   «хрестик»,   «низь», «качалочка» утворюють на рушнику орнаментальні мотиви давньої вишивки. Кольорова гама переважна чорна із вкрапленням червоного, синього жовтого і зеленого. Останніми роками мистецтво вишивання рушників, що деякий час було у занепаді, активно відроджуються. Усе частіше можна побачити нові роботи митців на великих виставках, на фольклорних святах і просто в побуті. Навіть у міських квартирах де­не­де з’являються зараз вишиті рушники. 2.4 Відображення ролі рушника в народній обрядовості і побуті       Рушники, як ніякий інший вид тканини, використовувались для різних потреб і дуже різноманітних нагод. За   функціональним   призначенням   всі   рушники   можна   поділити   на побутово­ужиткові,   декоративно­інтер’єрні,   обрядові,   гостинні   (вітальні), подарункові, пам’ятні (ювілейні), оберегові.     Під   побутово­ужитковими   слід   розуміти   рушники­утиральники і   рушники­серветки   та   господарські   рушники.   Рушники­утиральники в домашніх умовах не виготовляються. Але до початку ХХст. їх виготовляли практично   в   кожній   родині.   Вони   декорувались   і   засобами   ткання, і вишивкою, були простими (буденними) і святковими. Рушники­утиральники мали персонально­статеве призначенння і певне місце розташування   в кожній оселі.   Їх   кількість   і   якість   залежали   від   ступеня   заможності   родини.   В обстановці міщанських і багатших селянських хат такі рушники вішали над умивальниками скоріш як прикрасу.     Господарські рушники, як і рушники­утиральники, були буденними і святковими.   Рушниками­стирками   витирали   посуд   та   інше   господарське начиння.   Господарськими   рушниками   накривали   діжу,   замішуючи   тісто. Свіжоспечений   хліб   клали   на   рушник,   накриваючи   його   іншим   рушником зверху. Ними також покривали усі цінні продукти на столі та в коморі.     На   свята   та   під   час   визначних   родинних   подій   господарськими рушниками святкового виконання накривали столи (поверх ряден, скатерок) вздовж та навхрест, на них викладалися посвячені в церкві харчові продукти. На таких рушниках продукти і святились. Найбільший   ужиток   рушника   у   весільних   обрядах:   на   знак   заручин перев'язують   сватів   рушниками,   батьки   благословляють   перед   шлюбом іконою, а молоді стають навколішки на рушнику. З притвору церкви священик провадить   молодих   перед   тетрапод,   а   під   час   присяги   молодята   стають навколішки на рушнику. По присязі священик зв'язує молодим руки рушником і обводить їх тричі кругом тетрапода, також по виході з церкви й вході у хату, батьки   вітають   молоду   пару   хлібом   і   сіллю,   та   по   простеленім   рушнику провадять їх на почесне місце при столі. Ніхто, крім молодих, не може стати на цей рушник. Дружби приносять коровай, обведений рушником і ставлять його на столі перед молодими.     Використання   рушників   у   процесі   заручин   –   вінчання   –   весілля найбільш   широко   висвітлено   у   роботах   етнографів,   фольклористів, мистецтвознавців та інших учених. Відомі деякі спеціальні назви рушників цього   класу:   “плечові”,   “вітальні”,   “перев’язи”,   “дорога”,   “шлюбний”, “подарунковий”,   “коровайний”   тощо.   Часто   подібні   обрядові   рушники використовують   і   в   сучасному   весільному   дійстві,   особливо   в   сільській місцевості.     Весільний рушник – це символ довгої дороги життя в подружжі. Був він великим (3 – 4 м), дуже гарним. На кінцях вишивалися дерево­квітка, квіти,   птахи.   Кожна   квітка   тут   символізувала   дітей,   онуків   –   родину   в майбутньому. Птахи – янголи­охоронці – будуть оберігати сім’ю від усього злого. Два вишиті кінці об’єднувало чисте поле.  Висіли рушники і над головами молодих. Там були вишиті барвінок, голуби, дубові, березові листочки – на дітей міцних, хлопчиків і дівчаток. По краях – колосся, щоб життя було з хлібом і колосилося.   вишивала їх лише молода у великий піст, коли душа очищається від гріха, а тіло від зайвої ваги. Ι     Весільні   рушники   для   хресних   були   символом   пошани.   Їх   хресні вішали   в   хаті   над   вікнами   і   вони   свідчили,   скільки   кого   приймали, запрошували, бо непорядних не запрошували, щоб гріх і зло не падали на дитину   чи   нову   сім'ю.   А   також   ці   рушники   мали   нагадувати   господарям повсякчас про  велику їхню місію, взяту перед Богом, ­ навертати на добро малу дитину чи молоду родину у її життєвій дорозі .     Отже,   декорування   обрядових   рушників   весільного   призначення святкове,   багате.   До   весільної   орнаментальної   символіки   належать   мотиви дуба, калини, суниць, ягідно­квіткових віночків, вінця­корони, пташок тощо. Ще до появи християнства українці виготовляли спеціальні обрядові рушники для релігійних ритуалів. Так, наприклад, під час весняно­літнього циклу   веснянок­гаївок   використовували   рушники,   якими   обв’язували священні дерева: раніше ­  справжні, живі; пізніше – зрубані і встановлені на галявині за селом, на місці громадських зібрань; ще пізніше, аж до наших днів – символи таких дерев – уквітчані стовпи, “деревця”.     Рушники, які називають гостинними або вітальними, призначені для традиційних   зустрічей   дорогих,   очікуваних,   шанованих   костей.   На   них підносять хліб­сіль. Декорування вітальних рушників багате, святкове.     До подарункових належать рушники. Які виготовлялися спеціально з метою винагороди, прояву подяки одній людині чи групі людей. Декорування подібних рушників було абсолютно вільним. З початком ХХ ст. практично по всій   Україні   подарункові   рушники   поступово   витіснилися   хустками   ­ переважно фабричного виробництва.     Окрім вищезгаданих рушників, широко використовувалися оберегові рушники   для   відведення   сил   зла,   якими   “вінчали”   двері   і  вікна   оселі. Оберегова символіка проводиться шляхом введення в орнамент спеціальних елементів   предметно­речового,   природного   чи   абстрактного   характеру.   В одних випадках обрядовий рушник відганяє зло, хвороби, в інших – вбирає їх у себе, але так чи інакше, виступає оберегом і запорукою чистоти. Наприклад, рушник­пояс був оберегом у козаків.     Рушниками прикрашаються ікони в церкві, ними обв'язували хрести і хоругви під час хресних ходів. Кращими рушниками обв'язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. Їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди. У великі свята, під час хвороб або просто як посвяту,   церкві   дарували   рушники.   Коли   кількість   подарованих   рушників перевищувала потреби церкви, то їх могли продавати, і гроші йшли на потреби храмів. Ці рушники купували бідні дівчата, які не мали свого поля чи не мали можливості виткати в такій кількості, як того вимагав звичай.     Рушниками,   вузькими   й   довгими,   так   званими   «намітками»   чи «перемітками»,   старші   жінки   обв'язували   голови,   йдучи   до   церкви.  Їх рушники мали прикраси лишень на кінцях, які звисали на плечах.     Рушники   в   українських   обрядах,   побуті   та   звичаях   утермінували певні сфери суспільного життя, узаконювали мистецькі уподобання народу, були своєрідними посвідками. Проте, все ж найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником, збереглося у весільному церемоніалі.     На   жаль,  тепер   рушник   втрачає   повноту   своїх   функцій   Хоча  його використовують на весіллях і похоронах, проводжають з ним хлопців до армії й  зустрічають  дорогих  гостей, прикрашають   сільське, а подекуди  й міське житло, усе ж таки рушник втрачає значення родинної реліквії. Зараз головне призначення рушника – естетичне. РОЗДІЛ 3 Сучасні тенденції українського рушника Крим   багатонаціональний.   Склалось   так,   що   у   Красноперекопському районі традиційно селяться представники українського етносу. Приїхали сюди люди   з   різних   областей   України,   разом   з   ними   у   наше   життя   увійшли   їх традиції, звичаї. Але треба відмітити і те, що традиції представників інших народів   (росіян,   білорусів,   кримських   татар)   сказується   на   традиціях, творчості українських майстрів. У Красноперекопську живе і вражає своїм умінням майстриня родом із Закарпаття  Надія Перехіян. Вишивкою захопилася вона ще в дитинстві. Але по­справжньому стала вишивати  пізніше, пізнаючи не тільки секрети самої вишивки,   але   й   значення   візерунків.   Досконало   вивчила   зміст,   значення кожного стібка на вишитих рушниках, хустинах. Вона створила цілу теорію українського   рушника.   Надія   Михайлівна   вишиває   сорочки,   скатертини. Захоплюється   вишиванням   картин   та   ікон,   але   особливої   цінності   завжди надавала рідному рушникові. Дуже   цікавим   виявилось   знайомство   з   творчістю   Руденко   Тетяни Андріївни родом з Полтавської області. Вишивати вчилась у своєї матері – Руденко Галини Іванівни. Починала вишивати полтавську гладь та мережки. Пізніше,   мешкаючи   в   Івано   –   Франківській   області,   взяла   від   місцевих майстринь узори для весільних рушників. Багато рушників вишила Макова Ольга. У її сім’ї вишивкою нікто не займався.   Їй   було   лише   13     років,   коли   вона   познайомилась   з   майстрами художньої вишивки, які працювали на дому. В них вона й навчилась вишивати. Зараз вона вишиває сорочки, рушники, скатертини. Перевагу віддає вишивці хрестиком, використовуючи червоні та чорні нитки. У її роботах переважає рослинний орнамент.  Провівши бесіди з майстрами української вишивки  нашого району, я прийшла   до   висновку,   що   традиції   української   вишивки   надали   вплив сучасному життю і оточенню майстрів. Зараз застосовують більш різнобарвну кольорову палітру, в орнаменті застосовується різноманітні техніки вишивки. Ми     вияснили,   що   найбільш   розповсюдженими   техніками   вишивок   є полтавська гладь, мережка, косий хрест. Не дивлячись на те, що ця гладь, називається   полтавською   вона   розповсюджена   по   всій   території   України. Вишивають   її   кольоровими   нитками   муліне   або   крученим   шовком.   Шов застосовують   в основному у узорах рослинного орнаменту. Стежки гладдю вишивають   зліва   направо   і   дуже   щільно,   щоб   не   продивлявся     фон тканини.Зручна гладь тим, що можна робити стежок від 1 до 3 см, заповнює великі поверхні елементів узору. Гладь буде красивою, якщо у всіх стежках допоміжні стежки роблять на одному рівні. Самим розповсюдженим швом у сучасних українських вишивках є косий хрест. Він складається з двох косих стіжків, перехрещуючи по діагоналі.  Серед   традиційних   технік   української   вишивки   існують   більша кількість мережок. Ажурні малюнки мережок виконують переважно нитками в тон тканині, але в нас використовують і кольорові, що надає ажурній вишивці особливу   легкість   і   живописність.   Мережками   прикрашають   самі   різні витвори – від рушників до предметів одягу. У   дослідженні     проаналізували   особливості   символіки   та орнаменту рушників, які знаходяться у фондах етнографічних музеїв учбових закладів нашого міста.    Ми відвідали етнографічний музей КНВК «школа – ліцей»   №2,   «Українську   світлицю»   школи   №   5,   етнографічну   кімнату дошкільного   закладу   №   13   «Казка»,   де   зібрана   багато   численна   кількість українських   рушників,   які   становлять   собою   неабияку   цінність,   як   в історичній,   так   і   у   культурній   галузі   народного   мистецтва.  Побачивши   у етнографічних музеях  виставку  рушників ми наче потрапили в інший вимір, де   панують   краса,   спокій,   рівновага   і   забувається   вся   суєта   щоденності (Додаток 6).   Ми дізнались чимало цікавого, про що досі й не могли здогадуватись більшість із нас.                                                 ВИСНОВКИ Рушник   –   це   символ   України,   відбиття   культурної   пам’яті   нашого талановитого   народу.   І   цінність   його   полягає   не   лише   в   можливості використання   в   сучасному   побуті.   Спілкування   з   істинно   народним мистецтвом збагачує духовний світ людини, пробуджує її творчі можливості, виховує почуття гордісті й поваги до національної культури Батьківщини. Вишитий   рушник   ­   матеріальний   об’єкт,   який   складається   з   різних орнаментів,   розташованих   відповідним   чином.   Їх   візерунок   показує   думки свого   творця,   його   картину   бачення   світу.   Під   час   виконання   роботи відбувається взаємозв’язок між минулим і теперішнім. Рушник,  можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на  полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження,  одруження людини, ювiлейнi   урочистостi.   Рушником   накривали   дiжу   пiсля  випiкання   хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими  рушниками перев'язували кумiв   i   гостей,   хлiбом­сiллю   на   рушнику  зустрiчали   i   зустрiчають   зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле  гуртом­родом.  Попереду  батько  нiс  на  рушнику  хлiб­сiль;  у  кошику, накритому   рушником,   несла   рiзне  частування   мати.   На   зеленому   полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив,  господар зустрiчав женцiв з хлiбом­сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.  Рушник   кожним   знаком   промовляє   та   благословляє   Україну. А   помножений   на   енергію   рук   людських   –   він   буде   абсолютно   живим предметом. Вишивка сама по собі – це добра магія, тому що енергія думки майстра сходить че рез три пальчика, що як у хрестопокладені, тримають голочку, і через її тіло й вістря ця енергія входить рухом вишивання в рушник, де й залишається.   Думки і   вишивальниці мають бути чисті, добрі, радісні. Тоді й у рушнику буде чарівна сила. Та й ниточки вовняні обрані не випадково –   вони   довго   зберігають   інформацію.   Тим   паче   –   фарбовані   природними барвинками. Отже, це буде живий діючий оберіг. Відтак,  я  переконалась  в  тому, що  рушник  – це  історія  самобутньої української культури. Для багатьох сімей він є родинною цінністю, реліквією. Значення рушника в українській обрядовості неоціненне. Недбала байдужість до   цього   сприяла   тому,   що   ми   втратили   багато   таких   шедеврів   народної творчості.   Я   ж,   спираючись   на   величезну   значущість   «полотняного   дива», роз’яснила   для   себе   символічність,   обрядовість   рушника.   Познайомилась   і поспілкувалась   з   людьми,   для   яких   вишитий   український   рушник   став частиною всього життя. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами. Ці українські обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної   любові   до   своїх   дітей,   до   всіх,   хто   не   черствіє   душею. «Хай   стелиться   вам   доля   рушниками!»   ­   кажуть,   бажаючи   людям   щастя, добра, миру, злагоди і любові. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Андрєєва А. – Вишивала я узори – К. :Освіта; 995р.­с.45­48; 2. Гинчук К. – Орнамент у вишивці – Харків :Просвіта 1998;96­97 3. Жимринська О. – Наша вишиванка – К.:Школярик; 1999 4. Лисик Г., Нечаєва Р. – Славянская вишивка – М.: Просвещение ­; 5. Мирончук Р. – Вишита Україна ­ // Україна ­ №86 – 1989; 6. Харитоненко Р. – Про рушник­ // Україна ­ №96 – 1996; с.56­57; 7. Бесіда з керівниками етнографічного музею і українських світлиць:  Коваль А.М., Буюклійська Л.В., Черниш С.Н., Новікова Л.В. 8. Бесіда з майстрами української народної  вишивки: Перехіян Н.М.,  Василенко Я.Є. Шендельова В.Д.,  Маковая О.Д., Коляда А.Н. ДОДАТОК 1 Мотиви українських народних вишивок

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство

Педагогическое мастерство
Скачать файл
Бесплатно учителям.
Свидетельство СМИ.
Приз 150 000 руб. ежемесячно.
10 документов.