Лекция по теме: Особливість підприємницької діяльності в Україні

Лекция по теме: 

Особливість підприємницької діяльності в Україні

Кожна країна має свої географічні, економічні, демографічні, соціально-політичні умови, які впливають на особливість розвит­ку підприємництва:

—географічні — Україна має різноманітний і потужний при­родно—ресурсний потенціал і сприятливе географічне поло­ження, багата мінеральними, земельними та рекреаційними ре­сурсами;

—економічні — це пропозиція товарів і попит на певні види товарів, обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити на покупки, надлишок або брак робочих місць, робочої сили. На економічну обстановку впливає також обсяг позикових коштів, до яких звертаються підприємці при фінансуванні своїх ділових операцій і які надають їм кредитні установи;

—демографічні— наявність економічно активного населен­ня, трудових ресурсів, його статево—вікових груп, народжува­ність, смертність і т. д.;

—соціальні — пенсійне забезпечення, компенсації, допомоги при народженні дитини й ін. Істотну роль відіграють моральні та релігійні норми, які залежать від соціально-культурного середо­вища. Це має прямий вплив на попит. Соціальні умови вплива­ють на ставлення окремої людини до роботи, що, в свою, чергу впливає на результати праці.

Важливу роль у формуванні підприємництва України відіграє підготовка кадрів: організація навчання сучасних методів підпри­ємницької діяльності, створення мережі консультативних цен­трів. Велике значення має створення правового поля. Це, насам­перед, наявність законів, які регулюють підприємницьку діяль­ність, створюють найбільш сприятливі умови для розвитку під­приємництва, спрощена процедура відкриття та реєстрації під­приємства, захист підприємця від державного бюрократизму, вдосконалення податкового законодавства, розвиток співпраці із зарубіжними країнами. Розглядаючи кожне окреме питання щодо соціально-економічного реформування в Україні, слід перш за все підходити з позицій доцільності впровадження того чи іншо­го світового досвіду саме в нашій країні з її національними, істо­ричними та соціально-психологічними особливостями.

У сучасних економічних дослідженнях виділяють такі елемен­ти підприємницького середовища: економічний стан; політична ситуація; правові, соціально-культурні, технологічні, географічні, інституціональні, організаційно-технічні. Останніми роками вчені-економісти, характеризуючи особливості ситуації в Україні, все частіше вдаються до таких визначень, як «нестабільна еконо­міка» або «економічна криза». Крім кризового забарвлення, спе­цифіка економічної ситуації в Україні має широкий спектр ознак моделі національного господарювання. Серед них історико-економічні традиції, національно-культурні навички праці і під­приємництва, демографічні особливості господарювання в його ретроспективі та інші фактори, врахування котрих обов'язкове як при теоретичному обґрунтуванні національної концепції підпри­ємництва, так і в практиці сталого економічного розвитку України.

У контексті історичного розвитку підприємництва України можна виділити такі етапи:

—   перший етап збігається з еволюційним розвитком капіта­лізму в Росії, коли так зване українське підприємництво висту­пало в якості складової частини загальноросійських ринкових відносин;

—   другий етап також позбавлений української ментальності, пов'язаний із непівським псевдоренесансом ринкових відносин, які стали глобальною провокацією і пасткою для ділових людей того часу;

—   третій етап збігся з початком перебудови і поділяється в Україні на два періоди: радянський і пострадянський. Останній можна назвати національним лише умовно, тому що в його осно­ві лежить не стільки алгоритм національної специфіки ініціатив­ної економічної діяльності, яка поступово відроджується, скільки постсоціалістична ментальність екс-радянської тіньової економі­ки інтернаціонального змісту.

Звичайно, не можна заперечити наявності потужного імпуль­су, якого додала перебудова альтернативним соціалізму формам економічної активності. Водночас, якщо говорити про глибинне коріння сучасного підприємництва, то воно лежить в економіч­них прошарках періоду застою. Саме цей генотип вітчизняного бізнесу визначає сучасні недоліки, які багато в чому зумовлю­ються минулим. У ці роки в міру деградації режиму стали з'явля­тися господарські й правові ареали альтернативної економічної діяльності. У цих нішах стали зароджуватися і набирати обороти напівлегальна та нелегальна підприємницька діяльність. Саме ці радянські корені визначили хиби постсоціалістичного українсь­кого підприємництва.

Сучасні чинники зовнішнього економічного середовища ви­ступають у якості каталізаторів появи негативного впливу ретропричин і перевершують їх у своєму впливі, який має деформую­чий характер. Серед таких чинників можна виділити:

— перший чинник — відсутність на початковому етапі відро­дження національної економіки послідовної проринкової політи­ки держави, реального ринкового курсу, підтриманого держав­ною владою. Відсутність руху до цивілізованого ринку зумовило відповідну якість та імідж вітчизняного підприємництва. Воно почало ідентифікуватися з напівлегальним і кримінальним секто­рами тіньової економіки й у цій якості визначає стан нашої пост-соціалістичної економіки;

— другий чинник — атмосфера політико-правової нестабіль­ності, відсутність економіко-правового середовища, яке б відпо­відало ринковим стандартам. Мова йде не про законодавчий за­хист підприємців від ризику функціонування в умовах конку­рентного середовища, а про те, що підприємництво може норма­льно розвиватися тільки за наявності юридичних гарантій від не­правомірних зазіхань з боку держави, юридичних і фізичних осіб на приватну власність, вільну конкуренцію, право успадкування та інші права. Іншими словами, існування всіх тих гарантій, що забезпечують економіко-правовий статус підприємця. Такі гаран­тії створюють конституція, господарське законодавство і сукуп­ність чинників, що забезпечують стабільність у країні;

— третій чинник полягає в тому, що становище українського підприємництва визначається існуючим у межах національного інвестиційного поля ризиком — економічним і позаекономічним. У такій обстановці підприємцями намагаються стати не тільки здатні до цієї діяльності люди, а і їхні антиподи, для яких полем діяльності є кримінально-економічне середовище. Важливим чин­ником аномального економічного ризику є дефіцит відповідних правових традицій, поваги до законів. Останнє поряд з іншим означає, що багатьох бажаючих стати підприємцями спиняє ми­нулий досвід, коли можна було відразу позбавитися всього;

— четвертий чинник — полягає в тому, що, незважаючи на офіційно проголошене право на власність, громадяни не мають законодавчого захисту. В цьому зв'язку найважливішим чинни­ком є відсутність реальної приватизації, коли більшість громадян країни не є суб'єктами відношень приватної власності на засоби виробництва. Тому українське підприємництво позбавлене мож­ливості поповнювати свої ряди за рахунок високоморальних і енергійних людей. Знівечена ідея приватизації, проведення її без урахування інтересів як колективу працівників, так і адміністра­ції, відсутність великих національних капіталів, справедливої законодавчої бази для залучення в процес приватизації іноземних інвесторів не дали очікуваних позитивних результатів;

—       п 'ятим чинником є деформації і гальмування розвитку ци­
вілізованого підприємництва та наростання монополістичних
тенденцій у сфері дії підприємницьких (особливо комерційних)
структур, в основі яких лежить протиправне суміщення, зрощу­
вання політичної влади й господарського підприємництва в
умовах перехідної економіки. Аналогічність цих процесів із по­
гляду закономірностей розвитку монополістичних тенденцій у
ринковій економіці послідовного еволюційного типу полягає в
тому, що монополізм у такій економіці є природною реакцією
на загострення конкурентної боротьби і породжується економі­
чно обумовленим бажанням суб'єктів підприємництва піти най­
легшим та найдешевшим шляхом. Становлення цивілізованого
підприємництва в нашій державі можливе тільки за умови лік­
відації впливу всіх вищезазначених чинників і причин, що їх
породжують.

До основних причин можна віднести: недостатню теоретичну базу; відсутність дієвих механізмів реалізації державної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; високий податковий тиск; обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів; недосконалість системи підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності; стихійні, невпорядковані дії підприємців внаслідок інформаційної ізоляції.

Підприємницька діяльність за своєю природою є дуже вразли­вою в умовах нестабільності і різних коливань ринкової кон'ю­нктури. Саме тому підприємництво вимагає формування специ­фічного середовища, яке б сприяло його динамічному розвитку. Підприємницьке середовище інтегрує в собі суспільно-еконо­мічну ситуацію, що охоплює ступінь економічної свободи, наяв­ність підприємницького інституту, домінування економічних зв'я­зків ринкового типу, діапазон можливостей для формування і ви­користання капіталу (фінансових ресурсів).

Таким чином, підприємницька діяльність в Україні здійсню­ється на основі таких принципів:

— вільний вибір діяльності;

— вільний найм працівників;

— самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

— самостійне формування програми діяльності й вибір поста­чальників та споживачів;

— вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

— отримання та використання матеріально-технічних фінан­сів, трудових і природних ресурсів, використання яких не забо­ронене державою;

— самостійне здійснення підприємництва юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності. В умовах становлення і розви­тку ринкових відносин в Україні особливого значення набувають проблеми, пов'язані з функціонуванням основних учасників рин­ку й суб'єктів господарської діяльності. В ході становлення та розвитку ринкових форм господарювання актуальною стає про­блема підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів та відповідно вдосконалення організаційної діяльності у сфері матеріального виробництва, надання послуг і виконання робіт.

— Протягом усього періоду існування України як самостійної держави безперервно ведуться дискусії щодо шляхів економіч­ної перебудови в країні та заходів для вдосконалення механізмів функціонування соціально-економічного середовища. Висува­ється багато пропозицій ученими різних фахових напрямів, представниками певних наукових шкіл, ідеологами, політиками. Але провідне місце серед них посідає проблема підприємництва як комплексу особливих функцій, спрямованих на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення ін­новаційного поля діяльності. Саме цей напрям соціально-економічного розвитку стає предметом дослідження не тільки науковців, а й тих, кого цікавить можливість практичного впро­вадження ідей, пов'язаних із різними аспектами підприємницт­ва. В цьому аспекті заслуговують на увагу дослідження та прак­тичний досвід В. Василенка, який працював на Полтавщині. Саме йому належить розвиток професійної діяльності з викори­станням: традицій і регіональних особливостей, які дали початок розвитку підприємництва в регіоні. Як підкреслює А. В. Буси-гін, у реальному житті зустрічаються не тільки

професійно зорі­єнтовані підприємці, тобто люди, які зробили усвідомлений ви­бір, але й ті, хто приймає подібне рішення вимушено. Усвідомлю­ючи ситуацію, в якій вони опинилися, вони шукають джерела індивідуального доходу або більших, ніж вони мають, індивіду­альних доходів. До цього вони звертаються не тому, що це від­повідає їхньому життєвому устрою, а тому що іншого рівноцін­ного джерела вони не бачать.

Необхідність звернення до підприємницької активності харак­теризує цей тип економічної діяльності як вуличне підприємництво. Вуличне підприємництво, як правило, не передбачає попере­днього отримання спеціальних знань, професійної підготовки. Людина, яка займається тією чи іншою формою вуличного під­приємництва, робить спробу поєднувати свої можливості з по­требами навколишнього середовища.

До більш поширених типів вуличного підприємництва можна віднести такі:

• перепродаж — придбання товарів для його подальшого про­дажу за більш високою ціною за умов відсутності у підприємця стаціонарного торговельного приміщення;

• виробництво кустарним способом товарів народного споживання і реалізація їх у місцях масового скупчення спо­живачів.

Немало українських учених розглядають підприємництво як, перш за все, організацію економічної діяльності, а потім уже отримання прибутку. У ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво визначається як самостійна, ініціати­вна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Якщо порівняти визначення підприємни­цької діяльності, що подане у Господарському кодексі Украї­ни, з визначенням у Законі України «Про підприємництво», то незмінним залишилось виділення таких рис підприємницької діяльності, як самостійність, ініціативність, систематичність і наявність власного ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

На відміну від визначення підприємницької діяльності в Зако­ні України «Про підприємництво», де вказана спрямованість та­кої діяльності на виробництво продукції, виконання робіт, надан­ня послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку, в Господарському кодексі України ця спрямованість більш уза­гальнена й позначена як діяльність, що здійснюється для досяг­нення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку.

Господарський кодекс України є нормативною базою для здійснення підприємницької діяльності. Саме він регламентує ступінь свободи підприємницької діяльності, її основні прин­ципи, організаційні форми підприємництва, права найму пра­цівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці, зага­льні гарантії для підприємців, державну підтримку підпри­ємства, відповідальність суб'єктів підприємництва, діяльність

іноземних підприємців в Україні, припинення підприємницької діяльності.

Для підприємницької діяльності провідне значення має характери­стика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є:

— наявність необмеженої кількості товаровиробників;

— надання сервісних послуг;

— «човникова» діяльність, яка пов'язана з переміщенням то­варів: купуючи їх в одному місці, «човник» продає їх в іншому.

Таким чином, під вуличним підприємством розуміється доці­льна діяльність з продажу товарів та надання певних послуг в обмеженому асортименті й обсязі або кустарне виробництво то­варів із метою отримання індивідуального доходу.

Згідно із Господарським кодексом України, який набув чинності з 1 січня 2004 року, підприємництво розглядається як комерційна господарська діяльність. Незважаючи на те що офіційна статистика не дає повної картини про стан розвитку малого підприємництва в Україні і при його оцінюванні необхідно робити деякі поправки (у тому числі — на наявність тіньового малого бізнесу), разом із тим можна скласти загальне уявлення щодо масштабності для України завдання формування нового сектора економіки.

Результати досліджень основних показників розвитку малого підприємництва свідчать про те, що за багатьма з них Україна набагато відстає від розвинутих країн.

Наведемо деякі з таких показників:

•  за численністю і обсягом власності частка малих підпри­ємств та кооперативів становила 10—15 %, тоді як у розвинутих країнах — від 50 до 80 %;

•  частка працюючих у малому підприємництві становить бли­зько 8 % від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах із ри­нковою економікою — не менше ніж 50 %;

•  внесок малого бізнесу у створення ВНП— 10—15 % порів­няно з 60—80 % у розвинутих країнах.

Протягом останніх років зберігається тенденція нерівномірно­го розподілу суб'єктів малого підприємництва на території України, майже половина малих підприємств зосереджена в Киє­ві, Донецькій, Львівській, Дніпропетровській та Харківській об­ластях (табл. 1.2).

За офіційними даними, впродовж останніх років простежуєть­ся тенденція збільшення кількості малих підприємств. Результати аналізу динаміки зростання малих підприємств в Україні за останні десять років свідчать про те, що їх чисельність у 2004 ро­ці порівняно з 1994 роком зросла більше ніж у 2,5 раза.