Твір - обрис "Земле Донбасу! Ось твій справжній син, один із багатьох!"

Твір ­ обрис     Земле Донбасу! Ось твій справжній  син,                           один із багатьох!                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Учениці 10б класу Амвросіївської  загальноосвітньої школи І­ІІІ  ступенів № 6  Лихачової А.В.  Науковий керівник  Шаповалова В.В. Знайти себе і свою справу – значить знайти і своє життя  Вступ . Космос сьогодні – це та сфера, де гармонійно злились воєдино відважна мрія та точні науки, мужність і холодний розрахунок, де неможливо жити,  працювати без турботи про людей, що залишилися на Землі, без живого  безперервного зв’язку з рідною планетою, і в той же час і не без величезного  прагнення вивчити й освоїти невідомі світи. Майбутнє людства – у Всесвіті,  сьогодні космонавти ­  небесні розвідники, вартові і...найбільш земні,  виховані історією та культурою люди. Це сьогодні, а більше як півстоліття  тому гриміли овації першому у світі штучному супутнику Землі, потім  з’явилися космічні кораблі, міжпланетні станції. А 12 квітня 1961 року  вперше людина побувала в космосі. Від 108­хвилинного польоту Юрія  Гагаріна до багатомісячних, від одиничного польоту на космічних кораблях  до групових міжнародних екіпажів на космічних комплексах – такий шлях  учених в освоєнні Всесвіту. Космонавт Георгій Тимофійович Береговий вніс  свій внесок у вдячну місію освоєння людиною Всесвіту. Він – це ціла епоха в  авіації та космонавтиці. 23 вересня 1996 року Інститут теоретичної  астрономії Російської академії наук від імені Міжнародної астрономічної  спілки засвідчив, що з цього часу мала планета, зареєстрована під №6319, не  безіменна. Вона має назву «Береговий».  У своїй книзі «Кут атаки» Георгій Тимофійович визначив життєве  кредо як місію людини, яка має віддавати все своє життя всю себе служінню  вибраній справі та своєму народові. І плюс ще 4 дні 4 години 4 хвилини 4  секунди – трошки більше, ніж триває її буття. Його життя – це яскраве тому  підтвердження. Може це і пишномовно зараз звучить, але у випадку з  Береговим є істинною правдою. Без сумніву, незаурядна, великої душі  людина. Таких як я – тисячі, може бути сотні тисяч...                  Біографічні дані Г.Т. Береговий народився 15 квітня 1921 року в с. Федорівка  Карлівського району Полтавської області в сім’ї службовця.  Батько – Береговий Тимофій Миколайович (1888 ­ 1950), мати –  Берегова Марія Семенівна (1896 ­ 1974); брат Віктор репресований у 1938р.,  загинув; брат Михайло – учасник Великої Вітчизняної війни, генерал –  лейтенант – інженер.  1937 рік – закінчив 8 класів Єнакіївської середньої школи Донецької  області, почав трудову діяльність на агломераційній фабриці й одночасно  вчився в аероклубі.  З червня по вересень 1938р. Працював слюсарем на Єнакієвському  металургійному комбінаті.  З 1938 по 13.06.1941 – курсант Ворошиловградської військової  авіаційної школи ім. Пролетаріату Донбасу за спеціальністю «льотчик  бомбардувальної авіації». З 1942 року – учасник Великої Вітчизняної війни: льотчик  розвідувальної авіації 28–ої авіадивізії Центрального фронту; з лютого 1942р. – командир ланки 451–го штурмового авіаційного полку; з 25­го березня  1943р. – заступник командира 671­го штурмового авіаційного полку, далі – 5­ ий штурмовий авіаційний корпус, 5­та Повітряна армія, 2­ий Український  фронт. З 03.06. по 07.11. 1945р. – слухач відділення підготовки командирів  авіаційних ескадриль  Липецької вищої офіцерської школи.  1947 рік – служба в 73­му Гвардійському авіаційному полку  винищувачів на Одещині; екстерном склав іспити за 9­ий клас середньої  школи. З 09.07.1947р. по 23.08.1948р. – слухач командирського факультету  Червонопрапорної військово – повітряної академії (зараз імені Ю.О.  Гагаріна), очне навчання потім заочне. Закінчив 25.12.1956 року.  У період з 1948 року по 1964 рік служив льотчиком – випробувачем,  старшим льотчиком – випробувачем, заступником начальника відділення  льотної частини, головним льотчиком – випробувачем, заступником  командира ескадрильї, командиром 1­ої авіаційної випробувальної  ескадрильї. 14.04.1961р. отримав звання «Заслужений льотчик – випробувач  СРСР». З 1963р. по 1964р. тривало зарахування до загону космонавтів (група  ВПС №2 – додатковий набір).  26­30 жовтня 1968 року – космічний політ на космічному кораблі  «Союз – 3» (тривав 3 доби 22год. 50хв. 45сек.). 1968 року присвоєно звання «Льотчик – космонавт СРСР,  генерал ­ лейтенант».  З 09.04.1969 року – старший інструктор – космонавт, заступник  начальника Першого науково – дослідного інституту ЦПК.  1972 – 1988рр. – начальник центру підготовки космонавтів СРСР. 08.04.1975р. в Державному інституті фізичної культури ім. Лесгафа  захистив дисертацію й отримав ступінь кандидата психологічних наук. 30.06.1978 року отримав вчене звання «старший науковий  співробітник».  1987 рік у званні генерал – лейтенанта пішов у відставку за віком.  30.06.1995 року помер у Москві, похований на Новодівочому  кладовищі.  Людина має не тільки вміти працювати, але й любити працювати... Громадська робота 1974 – 1989 роки – депутат Верховної Ради СРСР. 1969 – 1991 роки – член Спілки журналістів СРСР. Голова Міжреспубліканської спілки ветеранів і воїнів запасу, Голова  Товариства радянсько­угорської дружби, член Президентської ради  товариства «СРСР ­ Франція», Голова Товариства радянсько­польської  дружби, член Радянського комітету за Європейську безпеку. Командуючий Всесоюзної комсомольської військово – спортивної гри  «Орльонок» і Всесоюзного юнармійського руху, начальник штабу єдиного  молодіжного військово – патріотичного руху. Залишу у спадок нащадкам своїм Творчість                Книги: Кут атаки. 1971 рік. Земля – стратосфера – космос. Грань мужності. Небо починається на землі 1976р. За покликом серця 1981р.  Про час і про себе 1982р. Космос – землянам – 1983р.  Три висоти 1986р. У збірнику документальних і художніх творів «Космос – моя робота»,  М., 1989р. – «Забуттю не підлягає», ст. 5 – 31.  Співавтор книг «Оптичні явища в атмосфері за спостереженнями з  пілотованих космічних кораблів» (1972р.) і «Космічна академія» (1987р.). Як кандидат психологічних наук відомий своїми дослідженнями в  галузях інженерної психології, автор робіт у сфері космонавтики.  Грань мужності Нагороди Медаль «Золота Зірка», звання Героя Радянського Союзу (16.10.1944р.)  Медаль «Золота Зірка», звання Героя Радянського Союзу  (01.11.1968р.)    2   ордени   Леніна,   2   ордени   Червоного   Прапора,   орден   Олександра Невського,   орден   Богдана   Хмельницького  III  ступеня,   2   ордени   Червоної Зірки, 2 ордени Вітчизняної війни І ступеня, орден за службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР ІІІ ступеня.  Медалі:   «За   бойові   заслуги»,   «За   перемогу   над   Німеччиною»,   «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», 11 ювілейних. Герой   Соціалістичної   Праці,   орден   Георгія   Димитрова,   медалі:   «25 років народної влади», «100­річчя падіння Османського іга», «100 років з дня народження Гергія Димитрова» ­ Болгарія.  Орден Державного прапора, орден Червоного прапора з діамантами, Золота медаль «за бойову співдружність» ­ Угорщина. Хрест Грюнвальда ІІІ ступеня – Польща. Орден Тудора Владимиреску V ступеня – СРР. Орден народного героя – Югославія.  Лауреат Державної премії СРСР, Золота медаль  ім. К.Е. Ціолковського АН СРСР, Золота медаль ім. Ю.О. Гагаріна (FAI). Почесний   громадянин   міст   Калуга   (Росія),   Луганськ,   Єнакієве (Україна), Плевен, Сливен (Болгарія). Вимогливий суддя – людська пам’ять... Пам’ять У м. Єнакієво встановлені бронзовий бюст і пам’ятна стела Почесному  громадянину міста Г.Т. Береговому; на будинку, де жив  (с. Чкаловський), встановлена меморіальна дошка. Національним банком випущена срібна монета з портретом Г.Т.  Берегового з номіналом у 5 гривень тиражем 5 тисяч екземплярів (серія  «Видатні постаті України»). Громадська організація «Грандів, рейтингів і номінацій» заснувала  ювілейну медаль присвячену льотчику – космонавту Г.Т. Береговому. Міністерство інфраструктури і державна служба зв’язку 15 квітня 2011 року введуть в обіг ювілейну поштову марку, урочисте погашення якої  відбудеться в місті Єнакієво.  Присвоєно ім’я льотчика – космонавта Г.Т. Берегового:  Луганській спеціалізованій школі І­ІІІ ступенів №29 з  поглибленим  вивченням окремих предметів і курсів. Луганському кадетському корпусу (на базі льотного училища). Сімферопольському навчально – виховному комплексу «Відкритий  космічний ліцей». Міждержавному потягу №92/31 «Полтава – Москва» (південна  залізниця) Проспекту і скверу у місті Єнакієво. Три висоти: льотчик – штурман льотчик – випробувач, льотчик – космонавт  У   передмові   до   книги   «Три   висоти»   Г.Т.   Береговий   зазначив:   «Я   – льотчик. Людина професії. Саме в якості льотчика, в якості рядового своєї професії мені довелось воювати у Вітчизняну, випробовувати в післявоєнні роки нові літаки, брати участь в освоєнні космосу». Ці слова свідчили про здійснення  мрій людини, яка марила  небом. Де  ж, якщо не в авіації та в космонавтиці,   з   такою   повнотою   проявляються   індивідуальні   якості   та здібності? Де, як не тут,   можливість для вияву характеру? Та й ім’я ж у нього таке: Георгій – переможець! Сьогодні я розумію, що зовсім нелегко далися йому ці три висоти.    Ось далекий 1961 рік. Через два дні після того, як світ почув ім’я Ю.О. Гагаріна,   великій   групі   льотчиків   було   присвоєно   почесне   звання «Заслужений льотчик – випробувач СРСР».   ­ Полковник Береговий Георгій Тимофійович!               Із­за столу встав високого зросту військовий. На грудях – Золота Зірка Героя Радянського Союзу, бойові ордени та медалі. Обличчя мужнє, гарне, широкі брови, темне волосся. Такого раз побачиш – не забудеш! Увесь процес   вручення   тривав   не   більше   двох   хвилин.   Звучали   слова   вітання. Фоторепортери, кінооператори. Звідки ж їм усім було знати, що перед ними майбутній космонавт, коли Георгій сам про це не відав.  Дитинство наш герой провів у м. Єнакієво – «невеликому, тихому в ту пору містечку на Донбасі, де...виріс...» і батьківщиною своєю вважав Донбас. Був   романтичним   хлопцем,   який   любив   Єсеніна,   Джека   Лондона,   Жюля Верна,  мріяв  про  підводні  подорожі,  польоти на Місяць,  про фантастичні пригоди. Але з чого почати? Поговорив з братом Віктором і зупинився на авіації. Став читати книги про льотчиків, займався у планерному та льотному гуртках   в   аероклубі.   Тут   Георгій   вперше   почув     про   знаменитих   людей. Сікорський,   Юр’єв,   Григорович…Уточкін,   Єфімов,   Попов,   Нестеров… Чкалов і Байдуков…Громов, Юмашев і штурман Данилін – 10148 кілометрів за 62 години 17 хвилин! Вони його кумири, наставники, учителі. Повагу до таланту   цих   людей   Береговий   збереже   на   все   життя.   Гаряче   бажання оволодіти, підкорити, завоювати велике небо рветься з грудей юнака. Було все:   страх,   невпевненість. І ось він, перший політ: зліт, одне­два кола над аеродромом, посадка. І все. Ні, не все. Той, хто хоч раз взяв у свої руки штурвал, хто відчув особливе почуття захоплення від підкореної висоти, той уже сам ніколи з небом не розлучиться. І все ж десь у куточку серця була тривога:   чи   зуміє   він   оволодіти   складною   технікою   і   стати   справжнім пілотом? На допомогу прийшов інструктор аероклубу. Інформація журналу «Самольот» про розвиток авіації у світі перемогла всі страхи.  У   17   років   закінчив   аероклуб.   Професія   льотчика   стала   для   нього сенсом життя. Відчув таке щастя, що навіть вилилось воно в поетичні рядки про   своїх   кумирів.  Далі   тільки   в  школу   військових   льотчиків!  Немає  18? Чекати   рік?   Нізащо!   Ринувся   переконувати   у   своїх   знаннях   і   вміннях, погодився   на   незаконну   пропозицію   контрольного   польоту.   Його   він запам’ятає на  все життя.  Робив у повітрі, що міг, чого навчився, і те, чого не міг, як його не вчили, навіть «мертву петлю». Переміг.  Із   грудня   1938   року   вже   вчився   в   Луганській   школі   військових льотчиків. Він уже знав, що в кінці XIX століття на земній кулі народилася нова людина. Вона розгледіла те, чого не підозрювала решта,­ можливість вирватися   за   межі   тяжіння,   полетіти   з   кулі,   оволодіти   нескінченним міжпланетним   світом.   Вона   мала   гучне   прізвище   Ціолковський   і   прожила скромне,   сповнене   злигоднів   життя,   незрозуміла   і   навіть   осміяна сучасниками, які не могли уявити, що його «безумні» ідеї стануть проривом у майбутнє цивілізації. Я не засуджую їх. Людині взагалі властиво не бачити геніїв поряд із собою. Ніхто з оточення Берегового й не здогадувався, що один із тих, хто буде втілювати мрії видатного вченого, вже поряд із ними. Просто йому виповнилося тільки 20 років.  Георгій   з   нетерпінням   чекав   випуску   з   училища,   та   непомітно підкралася війна. Не було шоку, розгубленості. Був тільки біль: горіли міста, села, гинули люди. Воював на Калінінському, Центральному, Степному, 1­ ому і 2­ому Українських фронтах. Бої характеризував так: «Небо буквально кипіло нашою і ворожою авіацією. То тут, то там стрімко проносилися вниз факели охоплених полум’ям літаків. Горіли і фашисти і наші. Рубка йшла на смерть. Сутички протікали коротко, жорстоко, бились на зустрічних курсах, на крутих віражах, була потреба – йшли на таран. Здавалось, десь високо, невидимо   для   очей,   працювала   страхітлива   гігантська   м’ясорубка,   яка швидко і невідворотно перемелювала все підряд: «юнкерси», «месершміти», «фокери»,   «іли»,   «яки»,   «лавочкіни».   І   все   ж   основна   маса   наших штурмовиків,   притискаючись   до   землі,   пірнаючи   в   нижні   пласти   диму, продовжувала робити свою справу, прасуючи і переорюючи ворожу оборону.» Яскрава деталь в його пам’яті – осінь 1943, зразу після Курської битви. Приблизно в ста кілометрах від Бєлгорода, коли поверталися додому після бомбардування їх оточила п’ятірка «фокерів». Прийшлось летіти, ледве не торкаючись фюзеляжем землі. Летять, а за ними шлейф стелиться: зрізані пропелерами пелюстки соняшників піднімалися в повітря струменем. Німці осліпли, не видно їм, куди стріляти. Покрутились – і зникли. Так штурмова група повернулася додому без втрат.  Високо   оцінював   Г.  Береговий   моральність  наших   бійців:   допомогти тому, хто потрапив у біду, допомогти, не запитуючи ні імені, ні прізвища, допомогти, ризикуючи заради чужого життя своїм – справа сама по собі на фронті звична. Без цього солдат не солдат. Війна робиться не одним.  Провів  186  вильотів,   перший   –  під   Ржевом,   останній  –  під   чеським містом   Брно.   Тричі   був   збитий,   один   раз   горів,   перелітав   на   усіх   видах літаків. Його фронтові друзі посміхалися, що він уміє літати на всьому, що тільки здатне відриватися від землі. І навіть трохи на тому, що взагалі­то літати не може. Його бойовий подвиг був відзначений присвоєнням звання Героя   Радянського   Союзу   (у   23   роки!),   нагородженням   орденом   Леніна, двома   орденами   Червоного   Прапора,   орденами   Олександра   Невського   і Богдана   Хмельницького,   двома   орденами   Червоної   Зірки,   орденом Вітчизняної війни, медалями.  Героєві на день закінчення війни виповнилось всього – на всього 24; на грудях, як і у багатьох асів, ­ іконостас із бойових нагород, на плечах – погони капітана військово – повітряних сил.  Земле Донбасу! Ось твій справжній син, один із багатьох. Ще зовсім молодий, відчайдушний, ладний життя за нас віддати. Хіба ж міг Георгій розлучитися   з   небом?   Звичайно   ні.   Навпаки.     Впевненість   у   правильно вибраному шляху зросла у нього після того, що пережив і з ким зустрівся в буремні роки війни. Він же воював поряд з командуючим 3­ою Повітряною армією Калінінського фронту Громовим і командиром дивізії Байдуковим. Два прославлені Герої Радянського Союзу, дві людини, з іменами яких він засипав і життя яких взяв собі за взірець (пізніше доля звела його ще з одним льотчиком – М. Каманіним)! І ще після того, як літак розсипався, а Георгій залишився живий: ремені витримали, він висів на них грудьми в кріслі кабіни. Поки вибирався, зрозумів: все вийшло так, як він задумав. Це була і радість повернення до життя, і  почуття гордості за  себе:  оволодіває  професією  і доволі успішно. «Я був льотчиком і як і раніше хотів літати, ­ напише він через багато років у книзі «Три висоти». – А ще я пройшов крізь горнило війни і не хотів, щоб   вона   коли   –   небудь   повторилась.   Все   це   і   визначило   мій   вибір   – залишитися в армії.»   І   саме   тоді   Береговий   дійшов   висновків,   які,   на   мою   думку,   є актуальними не тільки для мене, а й для всіх. Справжній досвід – це зовсім не сума механічно накопичених знань і навичок. Не буває таких рекомендацій, інструкцій, які б змогли увібрати всю реальну дійсність. Їх треба критично співвідносити   з   кожною   конкретною   ситуацією.   До   чужого   розуму   маємо прислухатися,   але   жити   ним   не   можна.   Кожний   сам   повинен   приймати рішення. І всякий раз заново.  Це і стало девізом подальшого життя Георгія Тимофійовича. Дорога в небо в нього пролягала через знання і вперту працю. Вищі офіцерські курси, курси льотчиків­випробувачів, академія. Майже   16   років   випробовував   нові   літаки,   «вчив   їх   літати».   Чим конкретно він займався далі? Путівку в небо отримували випробувані ним нові покоління реактивних літаків. Саме Георгій підняв у перший політ літак Р­2 (І – 320). Брав активну участь у вдосконаленні таких крилатих машин, як МіГ – 19П, СМ – 12, СМ – 30, (МіГ ­ 19), Як – 27К, Су – 9, Ту – 128, був ведучим льотчиком – випробувачем на державних іспитах літака Як – 25. У його   льотній   книжці   випробувача   записані   63   типи   випробуваних   в   небі літаків. На кінець 1963 року Береговий налітав майже 2500 годин. Це більше ста діб проведених над землею, у небесній висоті!     Весь час пам’ятав слова наставника П.М.Стефановського, що не буває поганих літаків, є тільки непідготовлені льотчики. Значить, треба працювати, працювати, працювати. Не все вдавалося, але вперто рухався до мети. І ось у кінці п’ятдесятих років якось зненацька заговорили про космос, про політ людини в безмежні небесні простори. Невже це вона, його потаємна мрія, уже на порозі?! Що ж робити? Починати новий етап? Але ж життя, кар’єра – уже все   відбулося.   У   книзі   «Небо   починається   на   землі»   Георгій   пише: «Отступать я не то чтобы не хотел, отступать я просто не мог – после полета Гагарина…я   смертельно   заболел   космосом.   Стариком   я   себя   тоже   не чувствовал:   в   сорок   лет   что   за   старик!   Наоборот,   мне   казалось,   что накопленный за многие годы опыт летчика – испытателя поможет освоить пилотирование   космического   корабля,   в   конце   концов,   думал   я,   и   тут испытания летной техники еще более сложной и совершенной…» Чого   все   –   таки   потягнуло   в   космос?   Сам   Георгій   Тимофійович пояснює,  що   його  давно  цікавив   зв’язок   людини   з  технікою.  В  авіації   він триєдиний: людина – апарат – середовище. А в космосі? Людина – апарат, а