ЯК ОРГАНІЗУВАТИ ВЛАСНУ СПРАВУ

Методичні поради до вивчення теми. З данної теми передбачається вивчення слідуючих питань:

1.  У чому полягає сутність початкового капіталу?

2.         Які основні джерела формування початкового капіталу?

3.         Хто може і хто не може бути суб'єктом підприємницької діяльності в
Україні?

4.         Які види підприємницької діяльності здійснюються лише державними
підприємствами та організаціями?

5.          Який механізм отримання ліцензії на підприємницьку діяльність?

6.         Чим відрізняється структура статуту від засновницького договору?

7.         Які основні джерела формування майна підприємства?

8.          Які документи необхідні для державної реєстрації підприємства?

У результаті вивчення даної теми студент повинен:

Знати: основні терміни та поняття теми; що для організації власного бізнесу потрібен початковий капітал, розміри якого неоднакові у різних сферах та галузях народного господарства, при створенні певних організаційно-правових форм підприємництва; які необхідні документи для отримання ліцензій - хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності.

Розуміти що основними джерелами формування початкового капіталу є заощадження домогосподарств та зовнішні джерела фінансування; що основними засновницькими документами є статут і засновницький договір.

Вміти: визначити, що після порівняльної ефективності різних видів підприємницької діяльності та процесу вибору організаційно-правової форми підприємства виникає потреба у з'ясуванні способів організації власного бізнесу, обмежень у його діяльності та підставі її припинення.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ СВОЮ СПРАВУ І СТАТИ БІЗНЕСМЕНОМ 

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні терміни та поняття теми; що для організації власного бізнесу потрібен початковий капітал, розміри якого неоднакові у різних сферах та галузях народного господарства, при створенні певних організаційно-правових форм підприємництва; які необхідні документи для отримання ліцензій - хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності.

 ВМІТИ: визначити, що після порівняльної ефективності різних видів підприємницької діяльності та процесу вибору організаційно-правової форми підприємства виникає потреба у з'ясуванні способів організації власного бізнесу, обмежень у його діяльності та підставі її припинення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1  Правовий статус підприємця

2  Засновницькі документи та їх підготовка

ЛІТЕРАТУРА

1                Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.- 191 с.

2        Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 280 с.

3        Шипунов В.Т.,  Кишкель Е.Н. Основы упраленческой деятельности: Учебник для сред.спец.учеб.заведений – М.: Высшая школа, 1996. –271 с.

1. Правовий статус підприємця.

1.1 Підприємець — ключова фігура ринкової економіки

Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою в ринковій економіці. Будь-який під­приємець працює як ділова людина, але не будь-яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприє­мець? Чим він відрізняється від інших суб'єктів господарської діяльності?

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра привносить щось нове або покращує щось вже існуюче і реа­лізує його в практичній діяльності. Зміст самостійного прий­няття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і поставки на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визна­чення поняття підприємець.

Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, що спря­мована на виробництво товарів та надання послуг з ме­тою одержання прибутку або особистого доходу і перед­бачає здійснення нововведень.

Отже, підприємець — це суб'єкт, котрий поєднує в собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для по­шуку і розвитку нових видів і методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм до­зволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетво­рювати цікаві ідеї в реальність. Успіх підприємницької діяль­ності багато у чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця централь­ною постаттю ринкової економіки в цілому.

Поняття «підприємець» часто вживають як синонім таких понять, як «господар», «власник», «новатор», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним із цих понять. Але виникає запитання: чи можна назвати підприємцем суб'єкта, який має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Ясна річ, що ні. Це поняття більш широке, ніж підприємець. Підприємця від інших суб'єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати), та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.

Які ж основні функції виконує підприємець?

Підприємець виконує чотири функції, характерні саме для даного виду діяльності, а саме: ресурсну, управлінську, іннова­ційну, ризикову (рис. 1).

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріаль­них, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби вироб­ництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця — це прийняття управ­лінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяль­ності, здійснення організації, планування, мотивації та конт­ролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція (функція ризику) полягає у необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість еконо­мічної ситуації. Підприємець ризикує не лише власним май­ном, своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, своїм часом, діловою репутацією.

Рис. 1 . Основні функції підприємця

Функції підприємця є підставою для виділення підприєм­ницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми наголошуємо на тому, що існує чотири фактори вироб­ництва: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за підприємницьку здатність — підприємниць­кий дохід.

Підприємницький дохід складається з двох частин: нор­мального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку).

Нормальний (звичайний) прибуток — це відшкодування під­приємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов'язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво.

Економічний прибуток (надприбуток) — це специфічна час­тина підприємницького доходу, одержання якого пов'язане з функціями ризику і особливо інновації. Це — винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність (рис. 2).

Рис. 2. Складові підприємницького доходу

Характер підприємницької діяльності висуває певні ви­моги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен мати не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. Згідно з даними п'ятирічного проекту виявлення «профілю підприємця», організованого аме­риканською фірмою «Мак-Бер енд Компані», існує 21 найваж­ливіша риса «оптимального типу підприємця». Найбільш важ­ливі серед них такі:

- організаційно-господарське новаторство;

- готовність та здатність до ризику;

- пошук нових можливостей та ініціативність;

- орієнтація на ефективність та якість продукції й обслуго­вування;

- майнова відповідальність та цілеспрямованість;

- висока інформованість та постійне вивчення ринків товарів;

- здатність до «жертв» в інтересах справи;

- чіткість та планомірність у роботі;

- здатність переконувати людей, комунікабельність, чесність, надійність тощо.

Найважливіші характерні риси підприємця зати схематично (рис. 3).

Рис. 3. Найважливіші характерні риси підприємця

Отже, деякі найважливіші риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продукт розвитку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але висновок єдиний: підприємцем не народжуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має і мусить бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і збагачуватись практичним досвідом постійно. Саме такі люди досягають підприєм­ницького успіху.

1.2 Права, обов'язки та відповідальність підприємця

До підприємницької діяльності висуваються багатогранні економічні, соціальні, правові і навіть політичні вимоги. Під­приємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення — наповнювати ринок весь час новими товарами і послугами, до того ж за можливо низькими цінами. Це вимагає від нього новаторського підходу.

Діяльність підприємців повинна бути ефективною і корис­ною. По-перше, підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, підприємець може швидше і з мен­шими зусиллями задовольняти суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається передбачити цей попит ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше, ніж його конкуренти. По-третє, діяльність під­приємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбу­вається з меншими витратами для суспільства. Отже, підприє­мець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необ­хідна будь-якому суспільству.

Важливим у цьому зв'язку є чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов'язків і відповідаль­ності. Особливого значення визначення правового статусу підприємця набуває в умовах формування підприємницького сектора. Зокрема, це передусім стосується України, де підприєм­ництво робить лише перші кроки, а нинішні українські під­приємці ще не досягли світового рівня. Більш того, підприєм­ництвом часто називають діяльність, далеку від підприєм­ництва, наприклад таку, що пов'язана з шахрайством, протизаконними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, в яких були б визначені права, обов'язки та відповідальність підприємців.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функ­ціонування окреслені певні права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Розглянемо більш детально правовий статус підприємця, тобто його права, обов'язки та відповідальність.

Права підприємця. Право — це нормативна форма виразу принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, а також система встановлених або санкціонованих державою загально­обов'язкових правил (норм) поведінки.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець

має право на такі дії:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно та набувати майно­вого права;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тари­фи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами трудові договори щодо викорис­тання їхньої праці (контракти, угоди);

- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

- отримувати будь-який необмежений за розмірами влас­ний дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійс­нювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпе­чення і соціального страхування.

Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб: - укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадя­нами, які приймаються на роботу за наймом; - здійснювати оплату праці осіб, котрі працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених това­рів (послуг);

- отримувати ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню, відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність  підприємця. Відповідальність — це

правові та етичні відносини підприємців до суспільства (господарюючих суб'єктів, споживачів тощо), які харак­теризуються виконанням своїх правових норм (правил).

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

- за зобов'язання, пов'язані з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законо­давчих актів не може бути звернене стягнення; - за охорону навколишнього середовища; - за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці,

виробничої гігієни та санітарії; -за заподіяну шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражним судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприєм­ства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну еконо­мічну та адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, шахрайством. У під­приємницькій діяльності повною мірою використовується комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце в цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність. Тому не варто займатися під­приємницькою діяльністю людині, яка не схильна до сумлінної праці, яка ігнорує свої права, не виконує відповідні обов'яз­ки, не несе ніякої персональної відповідальності, не відчуває необхідності постійно вчитися і поповнювати свої знання, не має особистого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів, не готова до самопожертви. Справжній і відчутний підприємницький успіх не прийде до людини, котра не вірить у.себе, свою підприємницьку ідею; ставиться з підоз­рою до людей і не здатна на повагу, партнерство і дружбу; не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю; не сприй­має чужих думок і пропозицій.

Отже, ще раз підтверджується об'єктивна необхідність щодо надзвичайно великих вимог до підприємця, що обумов­лює високу професійну та морально-етичну підготовку людей, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність. З ін­шого боку, це можливо лише за умов активної діяльності держави стосовно сприяння підготовці підприємницьких кадрів, навчанню майбутніх підприємців, інформованості їх з питань підприємництва, що, в свою чергу, вимагає відкриття спеціальних навчальних закладів, організації інформаційних центрів, бізнес-інкубаторів. Підготовка і підвищення кваліфі­кації підприємницьких кадрів набувають особливого значення на етапі активного реформування економіки України на рин­кових засадах. Саме висококваліфікований, економічно та юри­дично підготовлений майбутній підприємець і повинен стати ключовою постаттю (фігурою) ринкової економіки.

Для входження у світ підприємництва для підприємців-початківців необхідні знання, ентузіазм, велике вміння та ба­жання знайти своє місце в цьому складному світі бізнесу. Велике значення мають і знання головних заповідей під­приємця. Ось основні з них:

- Постійно генеруйте ідеї.

- Умійте збагачувати власність.

- Не бійтесь конкуренції.

- Працюйте на споживача, задовольняйте його вимоги.

- Не бійтесь зменшити ціну, бійтесь її збільшити.

- Створіть команду на довірі.

- Складіть бізнес-план.

- Рекламуйте не стільки товар, скільки імідж своєї фірми.

- Не бійтесь брати кредити (якщо їх дають).

- «Не тримайте всі яйця в одному кошику».

- Будьте доброзичливі.

- Безперервно вчіться і творіть.

- Пам'ятайте, найголовніший ваш капітал — це ви самі.

2 Засновницькі документи та їх підготовка

Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена в її основу. Заздалегідь слід знати, хто може здійснювати підприємницьку діяльність, а кому забороняється. Крім того, необхідно також бути обізнаним з існуючими обме­женнями у здійсненні підприємницької діяльності. Всі ці під­готовчі (попередні) вимоги щодо створення власної справи ми розглянули  в попередніх темах. Тепер, вибравши вид діяль­ності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу — підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших під­приємницьких структур без цих основних документів немож­ливе. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необ­хідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднан­ня підприємств тощо) — необхідні статут та установчий договір.

Що ж таке статут підприємства?

Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства — це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про пра­вовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і при­бутком. Таке призначення статуту виявляється і в його струк­турі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей), як:

- найменування та місцезнаходження фірми;

- загальні положення;

- предмет, цілі та напрямки діяльності фірми;

- юридичний статус фірми;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- майно фірми;

- фонди фірми;

- виробничо-господарська діяльність;

- прибуток фірми та його розподіл;

- відшкодування збитків;

органи управління та контролю фірми;

- організація й оплата праці;

- компетенція і повноваження органів трудового колективу;

- облік та звітність;

- припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація). Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів під­приємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об'єднуватися, а «наповнення» цих роз­ділів конкретними положеннями залежить від виду підприєм­ства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають

його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та

прийняття установчого договору.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціо­нування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з ме­тою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, яка має такі розділи:

- преамбулу;

- предмет договору;

- назву та місцезнаходження фірми;

- загальні положення договору;

- юридичний статус фірми;

- статутний фонд і вклади учасників (засновників);

- права та обов'язки учасників (засновників);

- майно фірми. Розподіл прибутку,

-порядок виходу зі складу учасників;

- форс-мажор;

- розв'язання суперечок;

- умови припинення (розірвання) договору;

- умови та строки набуття договором чинності;

- інші умови.

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприєм­ницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус під­приємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими до­відковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає: - підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання,

методи організації підприємства;

- попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

- збирання й узагальнення необхідних матеріалів; - створення робочої групи для розробки статуту та установ­чого договору;

- юридичні та економічні консультації щодо змісту заснов­ницьких документів; - підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають: - питання створення (заснування) підприємства (фірми),

форми власності та функціонування; - проекти найменування фірми та її юридичну адресу; - склад засновників;

- строки розробки засновницьких документів; - питання щодо вибору керівних органів фірми та інші орга­нізаційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверд­жується протоколом. Статут та установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство (фірма) дістає право на функціонування.

Підсумки теми

а Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, що спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або власного доходу і передбачає здійснення нововведень.

а Діяльність підприємця полягає у виконанні ним певних ролей:господаря,власника, новатора.

□   Підприємець виконує чотири основні функції: ре­сурсну, управлінську, інноваційну, ризикову.

□   Функції підприємця є підставою для виділення під­приємницької діяльності в самостійний фактор ви­робництва — підприємницька здатність.

□   Дохід, який отримує підприємець, має назву «під­приємницький дохід» і поділяється на «нормальний (звичайний) прибуток» і «економічний прибуток (над­прибуток)».

Q Підприємець повинен мати не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості та характерні риси.

□ В умовах формування підприємницьких структур
особливо великого значення набуває чітке визначення
правового статусу підприємця, тобто його прав,
обов'язків та відповідальності.

а До підприємця, як до ключової фігури ринкової еко­номіки, ставляться великі вимоги, що обумовлює їхню високу професійну, економічну та юридичну підго­товку.

Питання для самоконтролю

а) Дайте відповідь самостійно:

1.  Хто такий підприємець?

2.  Чому підприємець є ключовою постаттю (фігурою) ринкової економіки?

3.  Який зміст основних функцій підприємця?

4. Що таке підприємницький дохід? З яких частин він складається?

5.  У чому економічний зміст нормального (звичайного) прибутку?

6.  Яка сутність економічного прибутку (надприбутку)?

7. Які найважливіші характерні риси притаманні сучас­ному  підприємцю?

8.  Що таке правовий статус підприємця?

9.  Які головні заповіді підприємця?

б) Обговоріть у групі:

1.   У чому полягає сутність підприємця? Наведіть при­клади випадків, коли інтереси підприємців супере­чать інтересам суспільства. Яким чином можна розв'язати цю суперечність?

2.  Що є спільним та особливим між двома поняттями: «нормальний (звичайний) прибуток», «економічний прибуток (надприбуток)»?

3.     У чому полягають права, обов'язки і відповідальність підприємця?

4.   Які умови необхідно створювати для формування нової генерації підприємців?

5.     У чому полягає творчий початок у діяльності під­приємця?

6.     Яке місце належить державі у підготовці підприєм­ницьких кадрів?

ТЕСТИ

Питання 1.

Яке визначення найбільш повно розкриває

сутність підприємця?

1.1.Господар.

1.2.Власник.

1.3.Центральна постать ринкової економіки.

1.4.Ділова людина.

Питання 2.

Які основні функції виконує підприємець?

2.1. Ресурсну.

2.2.Мотиваційну.

2.3.Управлінську.

2.4. Інноваційну.

2.5. Регулюючу.

2.6. Ризикову.

Питання 3.

З яких частин складається підприємницький дохід?

3.1.Прибуток.

3.2.Балансовий прибуток.

3.3.Нормальний (звичайний) прибуток.

3.4.Економічний прибуток (надприбуток).

3.5.Торговий прибуток.

Питання 4.

Що включає в себе правовий статус підприємця?

1.1.Його характерні риси.

1.2.Права.

1.3.Роль і значення в ринковій економіці.

4.1.Обов'язки.

4.2.Функції.

4.3.Відповідальність.

Питання 5.

Що таке права підприємця?

5.1.Правові норми (правила), що підлягають виконанню.

5.2.Система встановлених або санкціонованих держа­вою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки.

5.3.Правові та етичні відносини підприємців до суспіль­ства, які характеризуються виконанням своїх пра­вових норм (правил).

Теми рефератів

1.     Підприємець — центральна постать ринкової еконо­міки

2.     Соціально-психологічний портрет сучасного вітчизня­ного підприємця

3.           Генерування ідей — визначальна риса підприємця.

4.     Стан та проблеми реалізації правового статусу під­приємця.

5.     Формування нової генерації підприємців — справа державна.