Етапи та методи прийняття управлінських рішень

2. Етапи та методи прийняття управлінських рішень

Найбільш конкретною формою виконання менедже­ром своїх функцій є прийняття управлінських рішень. Щоб прийняти науково обґрунтоване складне рішення, необхідно:

1)чітко знати мету діяльності підприємства;

2)мати всебічну і достовірну інформацію від усіх
підрозділів та проаналізувати її;

3)знати зовнішню ситуацію (кон'юнктуру ринку, чин­
не законодавство тощо);

4)виходити з певних критеріїв вибору раціонального рішення;

5) прогнозувати можливі наслідки прийняття уп­равлінського рішення;

6)радитись із спеціалістами щодо можливих альтерна­тивних варіантів вирішення даної проблеми;

7)вибирати і приймати раціональне рішення;

8)доводити рішення до конкретних виконавців.

Ці етапи прийняття управлінського рішення можна згрупувати у три основні стадії: підготовка рішення, його прийняття та реалізація.

На першій стадії здійснюють пошук та збирання до­стовірної інформації, її обробку, аналізують усі внутрішні та зовнішні чинники, що впливають на управлінське рішення, виявляють можливі наслідки (позитивні та нега­тивні), а також формулюють завдання, які необхідно

вирішити.

На другій стадії на підставі всебічних розрахунків роз­робляють окремі альтернативні варіанти вирішення про­блеми, дають їх оцінку, визначають критерії (показники, ознаки) раціонального рішення. Після цього вибирають таке рішення, дають чітке формулювання. Як засвідчує практика, ефективність управління значною мірою залежить від кількості розроблених альтернативних варіантів.

На третій стадії прийняті рішення перетворюють на різні форми команд (усну, письмову, наказ тощо), які до­водять до виконавців, визначають методи та засоби його виконання (наприклад, розробляють систему стимулів), проводять аналіз ефективності прийнятого рішення, мож­ливе наступне його коригування, дають оцінку його ре­зультативності. При доведенні до виконавців управлінські рішення повинні бути адресними, конкретними, чіткими, із зазначенням точної дати їх виконання. Доручати кон­кретні завдання слід з урахуванням знань і досвіду вико­навців.

Розрізняють три методи прийняття менеджерами уп­равлінських рішень:

1)    інтуїтивний метод, який ґрунтується на нагромад­жених менеджерами сумі знань та управлінського досвіду
в певній сфері діяльності;

2) метод «здорового глузду», заснований на накопиче­ному менеджером практичному досвіді;

3)   науково-практичний метод, заснований на всебічній
інформації, розрахунках альтернативних варіантів тощо.

Прийняття управлінських рішень повинне ґрунтува­тися на знанні економічних законів, чинного законодав­ства, сутності людини тощо. Тому управлінські знання є комплексними, універсальними, мають теоретичний і практичний характер, вони раціональні й інтуїтивні. Такі знання базуються на вивченні теорії організації та уп­равління, філософії, соціології, психології, загальній те­орії систем та ін.

Щоб процес управління був ефективним, менеджеру необхідно дотримуватися таких основних вимог:

1)    розглядати людину як головне джерело підвищення
продуктивності праці та ефективності виробництва;

2)  планувати діяльність крупних компаній, в тому
числі довготермінову кадрову політику;

3)  надавати підрозділам (відділам тощо) і працівникам
цих підрозділів певну автономію, що стимулює їх під­приємливість;

4)  постійно орієнтуватися на потреби споживачів (що
досягається шляхом раціональної маркетингової діяль­ності);

5)  дотримуватися простоти форм управління, мати не­
численний управлінський апарат;

6)    діяти енергійно і швидко, концентруючи зусилля
компанії на одному або кількох напрямах бізнесу;

7)    проводити політику, спрямовану на формування у
компанії багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них
виправданий ступінь ризику;

8)    органічно поєднувати автономію, свободу окремих
підрозділів з жорстким централізмом (коли йдеться про
основні цінності компанії — стандарти, якість та обслуго­вування).

3. Принципи та критерії роботи менеджера

Орієнтування на людину («людський капітал») перед­бачає передусім необхідність постійного залучення працівників усіх рангів до вироблення і прийняття уп­равлінських рішень. Для цього слід збільшувати інвестиції в людський потенціал, формувати у працівників еко­номічне мислення, техніко-економічну культуру, вихову­вати людей розумової праці.

Тому менеджер повинен бути компетентним у гїитаннях культури, етики, моралі, фізичного і психічного здо­ров'я та вдосконалення особи. У нього має бути розвину­те філософське мислення, він мусить вміти орієнтуватися у різних теоріях (особливо щодо організації виробництва і праці), в результатах наукових досліджень.

Основними критеріями роботи керівника-менеджера за сучасних умов, на думку західних вчених, є:

1) більша звітність;

2) більше лідерство;

3) більша увага до колектив­ної роботи;

 4) тісніший контакт з людьми;

5) більша умовність влади;

6) більша індивідуальність;

7) більша са­мовіддача;

8) нове поєднання інтелекту й оперативних якостей.

Керівники і менеджери, яким потрібно надихати спів­робітників, самі повинні відчувати творче піднесення, працювати на вищому духовному рівні, постійно врахову­вати ідеї та енергію людей, які їх оточують, більше уваги приділяти їх духовним якостям, почуттям, прагненням. У цьому плані погляди на людину лише як на знаряддя, інструмент, об'єкт, яким можна маніпулювати, спонукати тощо, є ознакою тоталітарного мислення. Проблеми ду­ховності, віри, релігії та їх психологічних наслідків відігра­ють дедалі більшу роль у сучасному суспільстві. Тому ме неджер повинен мати сучасні знання у сфері теорії й досліджень людської поведінки, вміти передбачати став­лення людей до себе і розумно реагувати на нього. Неви­падково до складу кадрової служби в компаніях, фірмах входять соціологи, спеціалісти з трудових відносин та ін. На думку американського економіста (фахівця з теорії уп­равління) П.Дракера, менеджери повинні вміти схиляти людей до спільних дій, стимулювати їх виробничі зусилля і водночас послаблювати притаманні їм недоліки.

«Оскільки в сучасній компанії важливу роль відіграють її внутрішні цінності, їх певна система, менеджер мусить спри­яти тому, щоб вони оволоділи помислами людей. Він пови­нен виробляти і підтримувати їх прагнення досягти мети.

Основними принципами діяльності менеджера у цій сфері є:

1) стриманість у ставленні до суперника (навіть коли є можливість знищити його);

2) максимальна увага до власного «я» людини, що формує індивідуальність;

3) допомога працівникам реалізувати їх мету у межах цілей і цінностей компанії на основі принципу пріоритетності інтересів людей, а не всієї організації.

У розвинутих країнах світу значного поширення набу­ває економічна демократія.

1. Технологія розробки рішень

Розробка рішень у менеджменті становить основу управлінського процесу.

♦ Управлінський процес - це комплекс взаємопов 'язаних операцій, що
виконуються у певній послідовності і спрямовані на розв'язання
конкретних завдань та досягнення поставлених цілей.

Операція в менеджменті - це частина управлінського процесу, яка є роботою виконавця над певним видом інформації {*зібрати дані, *провестирозрахунки, *підготувати звіт, *передати документ на підпис та ін.). До складових частин управлінської діяльності, пов'язаних з обробкою, прийняттям та реалізацією рішень, відносяться * інформаційно-пошукові, * письмові (графічні),*розрахункові,*логічні й *аналітичні операції.

♦ Сукупність взаємопов'язаних операцій для досягнення певних
локальних цілей називається управлінськими процедурами.

    ♦Опис менеджменту у вигляді взаємопов'язаних операцій і правил їх здійснення є технологією менеджменту.

До технології менеджменту висуваються такі вимоги:

-єдність технологічного процесу, яка повинна забезпечувати поєднання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди;

-неперервність технологічного процесу;

- мінімальна вартість і трудомісткість технологічних процесів;

-рівномірність завантаження апарату управління.

Рис.  1. Схема процесу розробки і прийняття рішення в менеджменті

На підставі аналізу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рішень, що відображає послідовність здійснення основних груп операцій, пов'язаних з прийняттям і реалізацією управлінських рішень.

Орієнтація економіки України на закріплення ринкового механізму господарювання вимагає, щоб в управлінській діяльності більше уваги приділялось формуванню цілей, які визначають напрям і структуру діяльності колективу. Ціль - це запрограмований результат (бажані події або певна їх величина), який повинен бути досягнутий за допомогою відповідних дій.

Для оцінки ситуації і підготовки рішення орган управління (керівник) повинен бути забезпечений повною і своєчасною плановою, нормативною, інструктивною, правовою, статистичною, обліковою, науковою (ноу-хау) та іншою інформацією. Реальними засобами забезпечення керівників усіх рангів своєчасною і повною інформацією про ситуацію, що безперервно змінюється, є широке впровадження автоматизованих систем збирання і обробки інформації (в т. ч. АРМів), використання найновіших засобів зв'язку, наукових методів обробки інформації (групування, складання статистичних питань - таблиць, динамічних рядів, кореляційного і регресійного аналізу, математичного програмування та ін.).

В залежності від характеру інформації, для її вивчення використовують різні логічні методи - *порівняння, *аналогії,*синтезу, * абстрагування, *узагальнення, *індукції, *дедукціїі ін. У результаті глибокого і всебічного вивчення ситуації вдається виявити проблеми, вирішення яких є передумовою подальшої діяльності

На практиці проблеми розподіляються на чотири групи:

1)структуризовані (для їх розв'язання використовують стандартні правила,
інструкції, методичні вказівки і досвід);

2)добре структуризовані (їх розв 'язують із застосуванням математичного
програмування, економіко-математичного моделювання та інших кількісних
методів);

3)слабко структуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки);

4)неструктуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, досвід,
судження, інтуїцію, методи математичної статистики).

У своєму розвитку проблема проходить кілька стадій:  > прихованого розвитку;

> перетворення на негативне явище;

> перетворення на фактор, що є очевидною перешкодою в діяльності підприємства чи
окремого його підрозділу.

Науковий підхід до розробки і прийняття управлінських рішень включає не лише виявлення (ідентифікацію) проблеми, а й усвідомлення її.

Для діагностики проблеми вивчають її характер (технічний, технологічний, економічний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрішні або зовнішні), що її зумовили, можливі наслідки несвоєчасного розв'язання проблеми, її складність, межі тощо. У процесі аналізу вивчають ситуації і обмеження, пов'язані з часовою характеристикою, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами.

Життєвий досвід показав, що існує чимало варіантів вирішення будь-яких проблем. Для порівняння альтернатив і вибору кращої з них використовують критерії, формування яких входить в обов'язки менеджерів вищих ієрархічних рівнів.

♦ Критерій (оцінка) рішень - це правило порівняння і вибору альтернатив, вимірник економічного і соціального ефекту. Використання об'єктивних критеріїв оцінки варіантів рішення дає змогу порівняти ці варіанти і вибрати найкращий. У загальному плані основним критерієм управлінських рішень є закон економії суспільної праці при виробництві і реалізації продукції.

обмеженість інформації взаємозалежність рішень наявність ризику

очікування можливих негативних наслідків наявність ефективних комунікацій

відповідність структури управління та місії організації середовище прийняття рішення (визначеність або невизначеність наслідків від реалізації рішення)

особисті якості та поведінка менеджера тощо

На практиці використовують різні критерії для прийняття рішень в умовах ризику, неповної інформації і невизначеності.

Залежно від поставленої мети як критерій можна використати натуральні і вартісні, кількісні та якісні показники діяльності підприємства: виконання замовлень на окремі види продукції; досягнення певного прибутку, рівня рентабельності; підвищення рівня соціальної активності. При розв'язанні завдань бажано кілька критеріїв зводити до одного інтегрованого. Його найчастіше виражають у вигляді функції Z від змінних хі,Х2,хз,...,хп, що характеризують можливі варіанти рішень:

Z=f(xi,X2,X3    хп)-мпах min

Цю функцію називають функцією мети. Оптимальним вважається той варіант рішення, при якому функція мети досягає екстремального значення. Інколи знаходять згідно з прийнятим критерієм оптимальності найкращий варіант рішення і декілька близьких до нього, які називаються підоптимальними варіантами. Прийнятим як остаточне рішення може бути і один з підоптимальних варіантів, який дає можливість зробити високими інші важливі показники.

Варіанти рішень, що мають кількісне вираження, можуть порівнюватися за допомогою критеріїв Вальда, Севіджа, Гурвіца, Байєса, Ходжеса-Леманатат.

Критерієм Вальда (критерієм песимізму) передбачається така стратегія, коли в гірших умовах можна здобути гарантований виграш, орієнтований на найгірші умови:

B=max min a,.,

де а..- виграш при виборі /-Ї стратегії ву'-х умовах.

Критерій Севіджа полягає у тому, що в умовах невизначеності рекомендується вибір стратегії, за якої величина ризику буде найменшою у найнесприятливіших умовах:

B=max min r,,,

Критерій Севіджа також може розглядатися як критерій кратного песимізму, але тут г.. означає не можливий виграш, а пропущені можливості або ризики, які намагаються мінімізувати. На практиці цей критерій використовується переважно при прийнятті стратегічних рішень.

Критерій Гурвіца більш прийнятний, оскільки в умовах невизначеності не орієнтує ні на крайній песимізм (найгірші умови), ні на крайній оптимізм (найсприятливіші умови):

В=тах [Ітіп а _/у +(/, -У),max а _;у],

де І-коефіцієнт, який об'єктивно вибирається між 0 і І (0,Y,l). Тобто, чим небезпечніша ситуація, ти,м більше має бути підстрахування, тим ближчим до одиниці слід вибирати І, що зумовлює мінімальний варіант рішення.

Варіанти розроблених рішень оцінюють за очікуваними економічними результатами, значущістю, оперативністю, небезпечністю зриву і рівнем ризику в ситуаціях, коли результати не можна визначити вірогідно, надійністю окремих варіантів. Крім того, для оцінки альтернатив використовують різноманітні нормативи, оформлені у вигляді правил, процедур, регламенту, стандартів, а також моделі різного типу.

Критерії, що використовуються для вирішення завдань на найнижчих рівнях, повинні узгоджуватись з критеріями на вищих рівнях і сприяти досягненню цілей цього рівня.

Процес прийняття оперативних повторюваних рішень можна полегшити розробкою спеціальних таблиць-рішень, перш за все для диспетчерів і керівників середньої ланки. У лівій частині таких таблиць зверху вниз фіксуються умови роботи й відхилення нормального ходу процесу праці, що часто зустрічаються. У правій частині таблиці по горизонталі зазначають номери рішень.

ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Технологія розробки рішень

2. Етапи та методи прийняття управлінських рішень

3. Принципи та критерії роботи менеджера