Групування затрат за елементами виробничої собівартості продукції (статті затрат)

Групування затрат за елементами виробничої
собівартості продукції (статті затрат)

Основою формування виробничої собівартості продукту праці у межах виробничої системи є розмежування затрат по видам діяльності: основна, допоміжна, обслуговуюча, забезпечуюча. А у межах кожного виду діяльності затрати повинні бути порозмежовані у відповідності до галузевих особливостей технології та організації виробництва. Що стосується їх групування за такими ознаками як: вид продукції (виріб, група виробів, робота, послуга); місце (центр) виникнення (бригада, дільниця, цех, виробництво, технологічна фаза, переділ, технологічна лінія тощо); та калькуляційні ознаки (елементи собівартості, які в економічній літературі називають статтями затрат), то воно визначається внутрішніми потребами господарства.

Першою ознакою групування затрат (точніше — первинною ознакою) є вид продукції. Кожний елемент затрат в момент його формування повинен би мати ознаку відношення до конкретного продукту, його виду — виріб, група виробів, робота або послуга. Але характер затрат та їх зв’язок з продуктом не завжди дає таку можливість. Наприклад, освітлення у приміщенні цеху, витрати на оплату керівникові цеху тощо. Тому затрати на виробництво поділяються на дві великі групи по відношенню до майбутнього продукту:

перша група — це такі, які можуть у момент їх первинного запуску (використання) у виробництво бути віднесені до конкретного продукту;

друга — коли такої можливості немає.

Ознака «прямі» або «непрямі» затрати — це не економічна, а планово-облікова (кошторисна) — технічна. При цьому слід мати на увазі, що ознаки «прямі» або «непрямі» затрати — це ознаки суто індивідуальні і залежать від особливостей технології, організації, виду продукції тощо конкретного виробництва.

Прямі елементи затрат включають у виробничу собівартість продукції у момент їх запуску (запускання) у виробництво. Непрямі затрати спочатку розподіляють, а іноді і перерозподіляють, щоб можна було їх включити у собівартість окремого виду продукції. Процес розподілу та перерозподілу непрямих витрат є суто індивідуальним. Параметри розподілу визначаються у наказі про облікову політику. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, нормогодина, сума витрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість тощо) та інш.

Непрямі затрати групують за видом та характером визначеної однорідності: управління, організація, забезпечення тощо.

Другою ознакою групування елементів затрат на виробництво є місце їх виникнення. Це може бути структурний підрозділ, який виділений як самостійна госпрозрахункова одиниця (цех, бригада, дільниця, виробництво, технологічна лінія, переділ тощо). Формування витрат по місцях виникнення є важливим при організації внутрішньогосподарського розрахунку, оренди, кооперації та взагалі при переході до ринкових відносин.

Групування витрат по видам продукції характеру (прямі, непрямі) та місцям (центрам) їх виникнення (первинного використання) дає змогу формувати собівартість продукції.