Межа, в якій бухгалтерський облік відображає свій предмет. Принцип автономності.

Межа, в якій бухгалтерський облік відображає
свій предмет. Принцип автономності.

При визначенні межі, в якій бухгалтерський облік відображає свій предмет, слід виходити з концептуальної сутності ринкових відносин, вимог управління економікою в умовах ринку, та із функціональних завдань, які на нього покладені в системі господарювання, тобто підприємницької діяльності учасника ринку (власника).

Підприємництво, як самостійна ініціатива, систематична: на власний ризик діяльність з виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт (ведення торгівлі, кредитно-банківської діяльності) відповідно до чинного законодавства має бути оформлене як суб’єкт господарювання.

Суб’єктами підприємницької діяльності — власниками можуть бути як громадяни (які не обмежені законом у правоздатності або дієздатності), так і інші юридичні колективи (товариства, держава, муніципалітет тощо), встановлені законом.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності — власники — незалежно від виду діяльності — виробничої комерційної кредитно-банківської — зобов’язані вести бухгалтерський облік своєї діяльності, відповідно до встановленого порядку.

Основними формами організації підприємницької діяльності є підприємства та організації.

У суспільстві окрім підприємницької діяльності ведеться значна непідприємницька діяльність. До неї належать: загальне та муніципальне управління, охорона інтересів та незалежності суспільства тощо. Основною формою діяльності цієї сфери є установи: міністерства, освітянські установи, бібліотеки, школи, інститути тощо.

Усі установи зобов’язані вести також бухгалтерський облік своєї діяльності за встановленими законами правилами.

Таким чином, основною обліковою ділянкою у суспільстві, де мають вести бухгалтерський облік, є кожний господарюючий суб’єкт: власник — підприємство, організація, установа, фізична особа.

Бухгалтерський облік у межах кожного власника (господарюючого суб’єкта) підприємства, організації чи установа є засобом за допомогою якого здійснюється у подальшому облік суспільного виробництва у масштабі корпоративних формувань, (об’єднань тощо) та у цілому в державі (і світової економіки) у системі національних рахунків.