Примерная программа по украинскому языку 5-9 классы

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ  ЛУГАНСКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ  ГОСУДАРСТВЕННОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ    ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ     ЛУГАНСКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ  «РЕСПУБЛИКАНСКИЙ ЦЕНТР РАЗВИТИЯ ОБРАЗОВАНИЯ»                      ПРИМЕРНАЯ ПРОГРАММА для образовательных учреждений (организаций)   Луганской Народной Республики   с русским языком обучения с изучением украинского языка       Украинский язык V­IX классы  Базовый  уровень                                                                                      Луганск  2018 Допущено  Министерством образования и науки Луганской Народной Республики  (приказ № 701­од от 20.07.2018г.)    Составители:  Забаренко В. А., учитель украинского языка и литературы ГУ ЛНР  «Луганское  общеобразовательное  учреждение  ­  средняя  общеобразовательная школа № 48 имени А.Н. Канищева»; Миллионная О.А.,  методист ГУ «Луганский методический центр»;  Назаренко   Е.П.,  учитель   украинского   языка   и   литературы   ГУ   ЛНР «Луганское средняя учреждение общеобразовательная школа № 49 имени Ю.А. Гагарина»;  Процайло Е.Ю., учитель украинского языка и литературы ГУ ЛНР  общеобразовательное ­         «Луганское  общеобразовательное  учреждение  ­  средняя  общеобразовательная школа № 26»;  Тертычная   Е.А.,  учитель   украинского   языка   и   литературы   ГУ   ЛНР «Луганское средняя   общеобразовательная школа № 17 имени Валерия Брумеля».  общеобразовательное учреждение ­         Общая редакция:   Студеникина   В.П.,  доцент   кафедры   документоведения,   заведующий Центром   последипломного   образования,   повышения   квалификации   и профессиональной  переподготовки Института профессионального развития ГОУ   ВПО   ЛНР   «Луганский   национальный   университет   имени   Тараса Шевченко», кандидат педагогических наук. Рецензенты: Шкуран О.В.,  доцент кафедры украинской филологии и издательского дела ГОУ   ВПО   ЛНР   «Луганский   национальный   университет   имени   Тараса Шевченко», кандидат филологических  наук;  Серебряк   М.В.  старший   преподаватель   кафедры   украинской   филологии   и издательского дела ГОУ ВПО ЛНР «Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко», кандидат филологических наук.            ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА  Примірна   програма   для   освітніх   організацій   (установ)   Луганської Народної Республіки з української мови для 5 – 9 класів з російською мовою навчання   з   вивченням   української   мови   складена     відповідно   до   вимог «Тимчасового основного закону (Конституції) Луганської Народної Республіки» (прийнятий на першому пленарному засіданні Луганської Народної Республіки першого   скликання   18   травня   2014   року),   Закону   Луганської   Народної Республіки «Про освіту», Закону від 08.05.2015 р. № 25­II «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їх здоров'ю та розвитку», Закону від 30.06. 2015 р. № 51­II « Про систему патріотичного виховання громадян Луганської Народної Республіки»,   на   основі  Державного   стандарту   основної   загальної   освіти   (5­9 класи).  У примірній програмі враховано державний статус української мови, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність   справляти   різнобічний   навчальний   і   розвивальний   вплив   на   дітей, сприяти формуванню особистості, готової до активної діяльності у всіх сферах суспільства, формувати навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації. У ній також враховуються основні ідеї та положення розвитку та формування   універсальних   навчальних   дій   для   основної   загальної   освіти, спадкоємність із примірними програмами початкової загальної освіти.   Примірною програмою з української мови для 5 – 9 класів з російською мовою навчання з вивченням української мови для основної школи передбачено розвиток   усіх   основних   видів   діяльності   учнів,   представлених   у   примірних програмах для початкової загальної освіти. Однак зміст примірної програми для основної   школи   має   особливості,   обумовлені,   по­перше,   предметним   змістом системи загальної освіти; по­друге, психологічними та віковими особливостями учнів.  Метою вивчення української мови в 5 – 9 класах у закладах  з російською мовою навчання з вивченням української мови є формування духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано   використовувати   засоби   української   мови   –   його   стилі,   форми, жанри у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння і письмо), тобто забезпечення належного рівня комунікативної компетентності.   Подана   мета   передбачає   здійснення   навчальної   і   розвивальної   функцій освітнього змісту навчального предмета:  – досягнення   учнями   планованих   результатів:   компетенцій,   що   визначаються особистими, родинними, суспільними, державними потребами і можливостями учня середнього шкільного віку, індивідуальними особливостями його розвитку і стану здоров'я;   – становлення   і   розвиток   особистості   учня   в   її   самобутності,   унікальності, неповторності. Методологічною   основою   примірної   програми   є   системно­діяльнісний підхід, в основі якого лежить визнання вирішальної ролі змісту освіти, способів організації   освітньої   діяльності   та   навчального   співробітництва   у   досягненні цілей особистісного та соціального розвитку учнів.   У сучасній педагогічній науці компетентність уважається умовою успішної самореалізації   випускника   в   суспільстві.   Саме   компетентнісний   підхід передбачає активну участь учнів у процесі навчання: самостійну роботу, роботу в парах і невеликих групах, проектну діяльність, тобто спрямованість освітнього процесу   на   формування   і   розвиток   комунікативної   компетенції   (включаючи мовну і мовленнєву як її компоненти), а також лінгвістичної (мовознавчої).  Комунікативна   компетенція   –   володіння   всіма   видами   мовленнєвої діяльності   та   основами   культури   усного   і   писемного   мовлення,   вміннями   і навичками   використання   мови   в   різних   сферах   і   ситуаціях   спілкування, відповідних   досвіду,   інтересам,   психологічним   особливостям   учнів   основної школи.  Лінгвістична   (мовознавча)   компетенція   –   здатність   отримувати   і використовувати знання про мову як знакову систему й суспільне явище, про її будову, розвиток і функціонування; загальні відомості про лінгвістику як науку; про   основні   норми   української   літературної   мови;   здатність   збагачувати   свій словниковий запас; формувати навички аналізу і оцінки мовних явищ і фактів; уміння користуватися різними лінгвістичними словниками.  Культурознавча компетенція – усвідомлення мови як форми вираження східнослов’янської культури, володіння нормами українського мовного етикету, культурою міжнаціонального спілкування.  Володіння українською мовою, вміння спілкуватися, домагатися успіхів у процесі комунікації є тими характеристиками особистості, які багато в чому визначають досягнення учнів практично у всіх галузях життя. Поставлена   мета   конкретизується   наступними   завданнями   вивчення української   мови   в   5   –   9   класах   закладів   з   російською   мовою   навчання   з вивченням української мови:  – особистісні   результати   засвоєння   примірної   програми   з   української   мови: свідоме ставлення до мови як явища культури; осмислення мови як основного засобу   спілкування,   засобу   отримання   знань   в   різних   сферах   людської діяльності;   усвідомлення   естетичної   цінності   української   мови,   розуміння власної   ідентичності   з   східнослов’янською   культурою,   її   причетності   з культурою російського і білоруського народів;   – метапредметні   результати   засвоєння   примірної   програми   з   української   мови: розвиток готовності і здатності до мовної взаємодії і взаєморозуміння, потреби в мовному самовдосконаленні; оволодіння найважливішими загальнонавчальними вміннями   і   універсальними   навчальними   діями   (уміння   формулювати   цілі діяльності,   планувати   її,   здійснювати   мовний   самоконтроль   і   самокорекцію; проводити   бібліографічний   пошук,   відшукувати   і   обробляти   необхідну інформацію з лінгвістичних словників різних типів та інших джерел, включаючи ЗМІ   та   Інтернет;   здійснювати   інформаційну   переробку   тексту,   добирати допоміжні   словадо   ключового,   що   допомагатимуть   визначити   його   ознаки   і властивості,   вибудовувати   логічний   ланцюжок,   що   складається   з   ключового слова і допоміжних слів; виділяти загальні ознаки двох або декількох предметів або явищ і пояснювати їх схожість, будувати міркування різних типів і ін);  – предметні результати: удосконалення видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння і письма), що забезпечують ефективне оволодіння різними навчальними   предметами   і   взаємодію   з   оточуючими   людьми   в   ситуаціях формального   і   неформального   міжособистісного   та   міжкультурного спілкування;   розуміння   визначальної   ролі   мови   в   розвитку   інтелектуальних   і творчих здібностей особистості в процесі освіти і самоосвіти;   використання комунікативно­естетичних   можливостей   української   мови;   розширення   і систематизація наукових знань про мову; усвідомлення взаємозв'язку її рівнів і одиниць; освоєння базових понять лінгвістики, основних одиниць і граматичних категорій   мови;   формування   навичок   проведення   різних   видів   аналізу   слова (фонетичного,   морфемного,   словотворчого,   лексичного,   морфологічного), синтаксичного аналізу словосполучення і пропозиції, а також багатоаспектного аналізу   тексту;   збагачення   активного   і   потенційного   словникового   запасу, розширення   обсягу   використовуваних   в   мовленні   граматичних   засобів   для вільного вираження думок і почуттів адекватно ситуації і стилю спілкування; оволодіння   основними   стилістичними   ресурсами   лексики   і   фразеології   мови, основними   нормами   літературної   мови   (орфоепічними,   лексичними, граматичними,   орфографічними,   пунктуаційними),   нормами   мовленнєвого етикету;   набуття   досвіду   їх   використання   у   мовленнєвій   практиці   під   час створення   усних   і   письмових   висловлювань;   прагнення   до   мовного самовдосконалення;   формування   відповідальності   за   мовну   культуру   як загальнолюдську цінність.  Випускник навчиться:  – володіти   навичками   роботи   з   навчальною   книгою,   словниками   та   іншими інформаційними джерелами, включаючи ЗМІ та ресурси Інтернету;  – володіти   навичками   різних   видів   читання   (смисловим,   ознайомлювальним, проглядовим) та інформаційної переробки прочитаного матеріалу;  – володіти   різними   видами   аудіювання   (з   повним   розумінням,   з   розумінням основного   змісту,   з   вибірковим   витяганням   інформації)   та   інформаційної переробки текстів різних функціональних різновидів мови; – адекватно розуміти, інтерпретувати і коментувати тексти різних функціонально­ смислових   типів   мовлення   (розповідь,   опис,   міркування)   і   функціональних різновидів мови;  – брати   участь   у   діалогічному   і   полілогічному   спілкуванні,   створювати   усні монологічні висловлювання різної комунікативної спрямованості в залежності відмети та ситуації спілкування з дотриманням норм сучасної  української літературної мови і мовленнєвого етикету;  – створювати і редагувати письмові тексти різних стилів і жанрів з дотриманням норм сучасної української літературної мови і мовленнєвого етикету;  – аналізувати   текст   з   погляду   його   теми,   мети,   основної   думки,   основної   та додаткової   інформації,   приналежності   до   функціонально­смислового   типу мовлення та функціонального різновиду мови;  – використовувати знання алфавіту під час пошуку інформації;  – розрізняти значущі і незначущі одиниці мови;  – проводити фонетичний та орфоепічний аналіз слова;  – класифікувати і групувати звуки мови за визначеними ознаками;  – членувати слова на склади та правильно їх переносити;  – визначати місце наголошеного складу, спостерігати за переміщенням наголосу при зміні форми слова, вживати у мовленні слова та їх форми у відповідності до норм;  – впізнавати   морфеми   і   членувати   слова   на   морфеми   на   основі   змістового, граматичного   та   словотворчого   аналізу;   характеризувати   морфемний   склад слова, уточнювати лексичне значення слова з опорою на його морфемний  склад;  – проводити морфемний і словотворчий аналіз слів; – проводити лексичний аналіз слова;  – розпізнавати   лексичні   засоби   виразності   та   основні   види   тропів   (метафора, епітет, порівняння, гіпербола, уособлення);  – розпізнавати самостійні частини мови та їх форми, а також службові частини мови і вигук;  – проводити морфологічний аналіз слова;  – застосовувати знання і уміння з морфеміки і словотвору під час морфологічного аналізу слів;  – впізнавати основні одиниці синтаксису (словосполучення, речення,  текст);  – аналізувати   різні   види   словосполучень   і   речень   з   точки   зору   їх   структурно­ смислової організації і функціональних особливостей;  – знаходити граматичну основу речення;  – розпізнавати головні і другорядні члени речення;  − визначати прості і складні речення ускладненої структури;  – проводити аналіз словосполучення і речення;  – дотримуватися основних мовних норм в усному і письмовому мовленні;  – спиратися на фонетичний, морфемний, словотвірний та морфологічний аналіз в практиці правопису;  – спиратися   на   граматико­інтонаційний   аналіз   під   час   поясненнявживання розділових знаків у реченні;  – використовувати орфографічні словники.  Випускник   отримає   можливість   навчитися   (плановані   результати,   що характеризують   систему   навчальних   дій   стосовно   знань,   умінь,   навичок, розширюють   і   поглиблюють   розуміння   опорного   навчального   матеріалу   або виступають як пропедевтика для подальшого вивчення даного предмета):  −  аналізувати   мовні   висловлювання   з   точки   зору   їх   відповідності   до ситуації   спілкування   і   успішності   в   досягненні   прогнозованого   результату; розуміти основні причини комунікативних невдач і вміти пояснювати їх;  −  оцінювати власне і чуже мовлення з точки зору точного, доречного і виразного слововживання;  −  впізнавати різні виразні засоби мови;   писати конспекти, відгуки, тези, реферати, статті, рецензії, доповіді, −  інтерв'ю, нариси, резюме й інше;  −  усвідомлено   використовувати   мовні   засоби   відповідно   до   завдання комунікації   для   вираження   своїх   почуттів,   думок   та   потреб;   планування   і регулювання своєї діяльності;   − брати участь у різних видах обговорення, формулювати власну позицію та аргументувати її, залучаючи відомості життєвого та читацького досвіду;  −  характеризувати словотворчі ланцюжки та словотворчі гнізда;  −  використовувати   етимологічні   дані   для   пояснення   правопису   та лексичного значення слова;  −  самостійно визначати цілі свого навчання, ставити і формулювати для себе нові завдання в навчанні та пізнавальної діяльності, розвивати мотиви та інтереси своєї пізнавальної діяльності;  −  самостійно   планувати   шляхи   досягнення   цілей,   в   тому   числі альтернативні, усвідомлено обирати ефективні способи вирішення навчальних та пізнавальних завдань. Зміст програми V клас  МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Відомості про мовлення  Загальне   уявлення   про   мовлення   як   діяльність;   види   мовленнєвої діяльності   (аудіювання,   читання,   говоріння,   письмо),   їх   особливості. Спілкування як важливий складник культури людини. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й письмове, монологічне й діалогічне. Мета  спілкування й адресат мовлення; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними й доброзичливими; уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника; заохочувати його до висловлення власної думки, уміти доброзичливо висловити незгоду з позицією   співрозмовника;   не   розмовляти   без   потреби   голосно,   не використовувати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення тощо (практично).   Текст   як   продукт   мовленнєвої   діяльності.   Змістова   й   композиційна єдність, зв’язність тексту. Тема, комунікативна спрямованість, основна думка тексту, мікротема. Структура тексту (вступ, основна частина, кінцівка); абзац. Ключові слова в тексті.  Усна й письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту.  Ознайомлення   з   вимогами   до   мовлення   (змістовність,   логічна послідовність,   багатство,   точність,   виразність,   доречність,   правильність). Помилки в змісті й побудові висловлювання (практично).   Належність тексту до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно­ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання (побутова, соціально­культурна, наукова (навчально­наукова), суспільна, офіційно­ділова). Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови   розповіді   на   основі   власного   досвіду,   опису   окремих   предметів   і тварин, елементарного роздуму.   Жанри   мовлення:   оповідання,   відгук,   замітка,   лист,   особливості   їх побудови.  Види робіт Сприймання чужогомовлення:  Аудіювання (слухання­розуміння)  Особливості   аудіювання   як   виду   мовленнєвої   діяльності;   фактори,   що визначають ефективність розуміння почутого.  Слухання­розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до:  ­ ­ стилів: розмовного, художнього, наукового;   типів:   розповідь,   опис   (зокрема   опису   окремих   предметів, тварин), роздуму;  ­ жанрів   мовлення:   оповідання,  замітки,   статті,  казки,  легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.  Читання (мовчки і вголос)  Особливості читання як виду мовленнєвої діяльності.  Читання мовчки (швидкість, розуміння, запам’ятовування) текстів  діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів:  розмовного, художнього, наукового;   ­ типів:   розповідь,   опис   (зокрема   опису   окремих   предметів, тварин), роздум; ­ жанрів   мовлення:   оповідання,  замітки,   статті,  казки,  легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.   Робота з книжкою: способи виділення частин змісту в тексті (відступи, підзаголовки   тощо).   Зміст   книжки,   журналу.   Словникові   статті   у   словниках різних типів.   Виразне  читання   вголос  художніх,   науково­популярних   текстів   різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказка, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту для збагачення мовлення).  Комунікативна  спрямованість  читання  вголос,  зокрема   урахування особливостей слухачів, швидкість, виразність читання.  Відтворення готового тексту:   Перекази за простим планом.  Говоріння:  докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин, роздуму; докладний переказ тексту наукового стилю.  Письмо:  докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.  Створення власних висловлювань  Діалогічне мовлення   Діалог,  його   розігрування   відповідно   до   запропонованої   ситуації спілкування,   пов’язаної   із   життєвим   досвідом   учнів   (діалог   етикетного характеру, діалог­розпитування, діалоги за поданим початком, малюнками).  Монологічне мовлення  Твориза колективно складеним планом. Говоріння: твори­описи окремих предметів, тварин (зокрема за картиною) у художньому стилі.  Відповідь   на   уроках   української   мови   та   інших   предметів   (за   поданим планом або таблицею) у науковому стилі.  Відгук про висловлювання товариша.  Твір­оповідання про випадок із життя.   Письмо: твір­розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі. Твори­описи окремих предметів, тварин у художньому й науковому стилях.  Твір­роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.  Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру. Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.  МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ   Вступ  Значення мови в житті суспільства.  Повторення вивченого в початкових класах   Частини мови: основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник.  Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.  Правопис. Велика буква і лапки в іменниках.   Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.  Не здієсловами.   Правопис  ­шся, ­ться у  кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення.  Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях.   Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Використання прийменників і сполучників і, та, й, а, але для зв’язку слів у реченні.   Культура   мовлення.  Розрізнення   літературної   лексичної   норми,   слів української й російської мов з метою уникнення суржика.   Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння складати й редагувати висловлення на основі власного досвіду.  Відомості з синтаксису й пунктуації   Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Словосполучення лексичні й   фразеологічні   (практично).   Граматична   помилка   та   її   умовне   позначення (практично).  Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. (повторення). Окличні речення(повторення).   Правопис.  Розділові   знаки   в   кінці   речень(повторення).   Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).  Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.  Речення з однорідними членами  (без сполучників і зі сполучниками  а, але, і). Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.  Звертання. Роль звертань у реченні (практично).   Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично). Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв’язком.  Правопис.  Кома   між   однорідними   членами.   Двокрапка   і   тире   при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами   складного   речення,   з’єднаних   безсполучниковим   і   сполучниковим зв’язком.  Внутрішньопредметні зв’язки:  Лексикологія.   Засвоєння   нових   слів   (зокрема   власне   українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.  Культура   мовлення.   Правильне   інтонування   речень   з   однорідними членами, звертаннями  і вставними  словами й складних речень. Використання звертань   і   вставних   слів   у   розмовному   й   художньому   стилях   мовлення. Синонімічність складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання.  Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису й розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата мовлення.  Пряма мова. Діалог  Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі.   Внутрішньопредметні зв’язки:   Лексикологія.  Засвоєння   нових   слів   (зокрема   власне   українських), прислів’їв, крилатих висловів.   Культура   мовлення   і   стилістика.  Правильне   інтонування   речень   із прямою мовою, діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст(риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови як аргументи, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.   Міжпредметні зв’язки. Звертання, пряма мова, діалоги в художніх творах (література).  Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія   Звуки   мови   й  звуки   мовлення.  Голосні   й   приголосні   звуки.  Приголосні тверді й м’які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами г і ґ.   Позначення   звуків   мовлення   на   письмі.   Алфавіт   (абетка,   азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї та щ.   Склад.   Наголос.   Орфоепічний   словник   і   словник   наголосів.   Вимова наголошених   і   ненаголошених   голосних.   Ненаголошені   голосні   [є],   [и],   [о]   у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.   Орфоепічна помилка (практично).   Правопис. Орфограма (практично).   Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та [о]  перед складом з наголошеним [у]  у коренях слів.   Орфографічний словник.  Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.   Внутрішньопредметні зв’язки:  Лексикологія.   Засвоєння   нових   слів   (зокрема   власне   українських), прислів’їв, крилатих висловів.  Культура   мовлення.   Правильна   вимова   наголошених   і   ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст  (риторичний   аспект).   Удосконалення   вміння   правильної   вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів з повідомленнями й творами на певну   соціокультурну   тему.   Використання   інтонації   як   риторикомелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).  Міжпредметні   зв’язки.   Особливості   звукової   організації   художнього тексту (література).   Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.   Спрощення в групах приголосних.   Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків  (практично). Чергування [о] – [а], [е] – [і], [е] – [и]; [о], [е] з [і]; [е] – [о]  після [ж], [ч],[ш]; [и], [і] після [ж],[ч], [ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях  слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з ], [ц ], [с ].   ʼ ʼ ʼ Основні випадки чергування у – в, і – й.  Орфоепія. Фонетична транскрипція (повторення).   Вимова префіксів з­ (зі­, с­), роз­, без­.  Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю, я. Сполучення ьо, йо.   Правила вживання знака м’якшення.   Правила   вживання   апострофа.   Правильна   вимова   та   написання   слів   з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.   Написання   слів,   що   увійшли   в   українську   мову   з   інших   мов   (слова іншомовного походження): букви  и, і; правопис знака м’якшення й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.   Словник іншомовних слів.   Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія.  Засвоєння   нових   слів   (зокрема   власне   українських)   і прислів’їв,   крилатих   висловів.   Культура   мовлення   й   стилістика.   Засвоєння складних випадків слововживання.  Текст  (риторичний   аспект).   Удосконалення   вмінь   висловлювати   власні думки й почуття.  Лексикологія. Фразеологія. Елементи стилістики   Лексичне значення слова. Однозначні й багатозначні слова (повторення).  Використання  багатозначних  слів  у  прямому  й  переносному значеннях(повторення). Лексична помилка(практично).   Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.  Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.   Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів.   Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Фразеологія. Елементи стилістики.   Внутрішньопредметні зв’язки:   Культура мовлення й стилістика.  Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із переносним значенням, стилістично забарвлених   слів,   лексичних   повторів   і   синонімів   як   засобу   зв'язку   речень   у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.   Текст  (риторичний   аспект).   Розвиток   вмінь   увиразнювати   мовлення   за допомогою лексичних засобів.   Міжпредметні зв’язки. Епітети, порівняння, синоніми, характерні для усної народної творчості (література). Будова слова. Словотвір.   Орфографія. Елементи стилістики   Основа   слова   (корінь,   суфікс,   префікс)   і   закінчення   –  значущі   частини слова (повторення і поглиблення відомостей).   Спільнокореневі слова й форми слова.   Незмінні й змінні слова.   Орфоепія. Вимова префіксів пре­, при­ , прі­.  Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення).  Написання префіксів пре­, при­, прі­.  Внутрішньопредметні зв’язки:   Лексикологія.  Засвоєння   нових   спів   (зокрема   власне   українських), прислів’їв, крилатих висловів.   Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.   Культура   мовлення   й   стилістика.   Використання   в   мовленні   слів   із суфіксами   й   префіксами,   що   надають   тексту   емоційного   забарвлення   й виразності. Спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов’язаних із невиправданим уживанням спільнокореневих слів.  Засвоєння складних випадків слововживання.  Текст  (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до   обраної   теми,   аналізувати   дії,   виділяти   головне   й   другорядне,   добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму.  Повторення й узагальнення в кінці року  Синтаксис  і пунктуація.  Лексикологія. Будова слова й орфографія.  Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія.    VI клас  МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Відомості про мовлення  Відомості   про   мовлення.   Повторення   вивченого   про   спілкування   і мовлення; види мовленнєвої діяльності. Ситуація спілкування: той, хто говорить (пише), адресат мовлення, тема й основна думка висловлювання, мета і місце спілкування (практично). Засоби спілкування (мовленнєві та  немовленнєві). Умови (деякі правила) успішного спілкування  Текст.  Будова   тексту:   зачин,   основна   частина,  кінцівка   Складний   план готового   тексту.   Види   зв’язку   речень   у   тексті   (практично).  Відоме  і  нове вреченнях тексту. Мовні засоби організації тексту. Основні прийоми поширення тексту   (практично).   Трансформація   особового,   часового   і   модального   планів тексту (практично).   Основні   джерела,   прийоми   добору   матеріалу   для   твору   і   його систематизація (фактично). Простий план власного висловлювання  (практично).   Повторення відомостей про стилімовлення. Поняття про офіційноділовий стиль мовлення.  Повторення вивченого про  типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення   і   природи.   Поєднання   в   одному   тексті   різних   типів   мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму).  Аудіювання  Аудіювання природного українського мовлення з різних джерел. Розвиток умінь сприймати на слух і розуміти мовлення співрозмовника у межах вікової тематики,   доступні   тексти   різних   стилів,   типів   і   жанрів   мовлення.   Розвиток аудіативної пам’яті, уваги й уяви.   Усунення мовних труднощів аудіотексту (контроль розуміння складніших речень, з’ясування значень незнайомих слів і виразів, стиснення чи поширення речень тощо).   Вибіркове аудіювання окремих фрагментів (речень) тексту із завданням (сформулювали відповідь на запитання, відтворити контекст уживання слова).   Постановка запитань до окремих речень і фрагментів аудіо тексту.  Формулювання основної думки прослуханого тексту.   Вичленування смислової інформації.   Перефразування.   З’ясування   фактичного   змісту,   причинно­наслідкових   зв’язків,   основної думки аудіотексту.   Контроль   розуміння   фактичного   змісту   аудіотексту   (вибір   правильної відповіді на запитання з кількох даних).   Докладний переказ прослуханого тексту.   Прогнозування змісту (розширення і продовження аудіотексту).   Аналіз уживання мовних засобів.   Читання  Читання невеликих за обсягом нескладних текстів вивчених стилів, типів і жанрів мовлення.   Вдосконалення умінь читати вголос І мовчки, користуватись вивчать ним та ознайомлювань ним видами читання. Вибіркове читання.  З’ясування значень незнайомих слів і виразів. Розширення словникового запасу. З’ясування   фактичного   змісту,   причинно­наслідкових   зв’язків,   основної думки тексту.   Постановка запитань до тексту.   Виділення смислових опор (ключових слів, речень) у тексті.  Визначення засобів зв’язності в тексті. Поділ тексту на смислові частини.  Складання складного плану прочитаного тексту.   Перефразування. Еквівалентна заміна.   Трансформація часового  і модального планів тексту. Переказ  тексту ті зміною особи (заміна 1­ї особи 3­ю або перекат від імені одного з героїв).  Поширення тексту.  Прогнозування змісту на основі заголовка, прочитаного фрагмента тексту.  Розвиток умінь висловлювати оцінні судження про прочитане.   Аналіз уживання мовних засобів.   Контроль   розуміння   фактичного   змісту   (вибір   правильної   відповіді   з кількох даних).  Розвиток характеристик, які стосуються техніки читання.   Говоріння  Діалогічне мовлення. Розігрування готового діалогу з опорою на текст. Відтворення озвученого діалогу.  Розігрування   діалогу   на   основі   ілюстрації,   яка   відображує   конкретну ситуацію спілкування.  Самостійне розширення реплік діалогу (за рахунок уведення слів певної граматичної категорії, пояснення причин відмови тощо).  Поширення діалогу на основі набору обов’язкових реплік.  Складання діалогу з використанням даних про ситуацію, початок і кінець діалогу. Конструювання діалогу на основі тексту.  Складання   діалогу   відповідно   до   запропонованої   ситуації   спілкування, пов’язаної   з   особистими   враженнями,   спостереженнями,   життєвим   досвідом учнів.   Монологічне   мовлення.  Постановка   запитань   до   тексту;   відповіді   на запитання за змістом тексту.  Доповнення викладеної в тексті інформації власними прикладами.  Докладний і вибірковий переказ (за простим і складним планом) художніх текстів   розповідного   характеру   з   елементами   опису   приміщення,   природи   та роздуму.  Створення монологічного висловлювання – розповіді, опису, роздуму за поданим   планом   і   без   нього,   за   опорними   словами,   словосполученнями,   за картиною.   Усне оповідання на основі побаченого і за жанровою картиною.  Усний опис (за простим планом) приміщення, природи на основі особистих вражень і за картиною.  Усний  роздум  про   вчинки   людей   на   основі   власних   спостережень   і особистих вражень.  Письмо  Написання переказів (за простим і складним планом).  Докладний   переказ  художнього   тексту   розповідного   характеру   з елементами опису (приміщення, природи) та роздуму.  Вибірковий переказ наукового тексту.  Написання творів (за простим планом).  Твір­оповідання на основі побаченого. Твір­опис  (приміщення,   природи)   на   І   основі   особистих   вражень   і   за картиною.  Твір­роздум  про   вчинки   людей   на   основі   власних   спостережень   і Особистих вражень.  Допису газету інформаційного характеру (зі шкільного життя).  Ділові   папери.Правила   поведінки  в   школі   й   у   громадських   місцях. Оголошення.  Переклад  Переклад з російської мови речень із вивченими частинами мови, діалогів, невеликих розповідних текстів (у тому числі з елементами опису приміщення і природи) та роздумів.  МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Вступ  Краса і багатство української мови. Повторення й узагальнення вивченого в 5 класі  Словосполучення і речення. Просте і складне речення, розділові знаки в них. Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах та на межі значущих частин слова. Морфологія. Орфографія. Елементи стилістики.  Іменник   Іменник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.  Використання   іменників­синонімів,   іменників­антонімів   і   синонімічних фразеологізмів з іменниками.  Іменники, що означають назви істот і неістот (повторення), загальні і власні назви. Велика буква і лапки у власних назвах.  Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Стилістична роль роду іменників.  Запобігання   помилкам   у   визначенні   роду   окремих   іменників   (рояль, рукопис), у тому числі тих, які в українській і російській мовах належать до різного роду (біль, степ, собака), слів іншомовного походження. Узгодження з іменниками спільного роду прикметників, займенників та дієслів минулого часу. Число іменників(повторення). Іменники, що мають форму тільки однини або тільки множини.  Стилістична роль числа іменників. Відмінки іменниківКличний відмінок в українській мові. Типи відмін іменників. Правильне  вживання  відмінкових  закінчень  іменників.  Уживання іменників у кличному відмінку при звертанні: батьку, сестро, Ігоре,  Сергію, земле. Синонімічність деяких відмінкових конструкцій, купив сіль  (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені). Особливості відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині.  Незмінювані іменники. Правильне вживання незмінюваних іменників (практично). Основні  іменників,найуживаніші  творення  способи  суфікси  (практично). Стилістична роль словотвірних засобів іменників. Не з іменниками. Букви  е, и, і  всуфіксах ­ечок­, ­ечк­,­  ичек­,  ­ичк­, ­інн(я), ­енн(я), ­н(я), инн(я), ­ив(о), ­ев(о). Написання і відмінювання прізвищ, імен та імен по батькові.  Прикметник Прикметник:загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.   Використання прикметииків­синонімів. Правопис голосних у закінченнях прикметників (повторення). Якісні,   відносні   та   присвійні   прикметники.Повні   й   короткі   форми прикметників; паралельні відмінкові закінчення. Ступені порівняння прикметників. Утворення вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників.  Синонімічність простої та складеної форм вищого і найвищого ступенів порівняння   прикметників.   Наголос   у   формах   вищого   і   найвищого   ступенів порівняння прикметників. Запобігання помилкам у використанні форм вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників. Прикметники твердої і м’якої груп,їх відмінювання. Способи   творення   прикметників  (практично).   Найуживаніші   суфікси прикметників (практично). Не з прикметниками. Букви   ь,   е,   ув   суфіксах   на   означенняпестливості   і   неповноти   ознаки: еньк­, ­есеньк; ­ісіньк­, ­юсіньк­, ­уват­, ­юват­. Букви   ь,   е,   о,   и,   ів   прикметникових   суфіксах   ­ськ­,   ­ев­   (­єв­),   ­ов­ (йов­, ­ьов­), ­ин­, ­ін­, ­ичн­, ­ічн­,а також у прикметниках на ­зький, ­цький. Букви н і нн у прикметниках.   Написання складних прикметниківразом і через дефіс. Написання прізвищприкметникової форми.  Числівник  Числівник:загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники   кількісні(на   означення   цілих   чисел,   дробові,   збірні)   і порядкові.Числівники прості, складні і складені. Правильне   вживання   відмінкових   форм   іменників   при   кількісних числівниках (у тому числі дробових і збірних). Відмінювання   кількісних   числівників.Буква   ьна   кінці   числівників таперед закінченням у непрямих відмінках. Правильне вживання форм непрямих відмінків кількісних числівників. Відмінювання порядкових числівників. Роздільне написання складених числівників, написання разом порядкових числівників із ­сотий, ­тисячний, ­мільйонний, ­мільярдний. Правильне вживання числівників для позначення дат, часу (годин)        (з Восьмим березня).  Займенник  Займенник:загальне   значення,   морфологічні   ознаки,   синтаксична   роль. Розряди   займенників   (загальне   ознайомлення).   Написання   прийменників   із займенниками окремо (повторення). Вживання займенників для зв’язку речень у тексті. Особові та зворотний займенники, їх відмінювання. Буква н в особових займенниках 3­ї особи після прийменників.  Правильне   вживання   особових   займенників   (відповідно   до   змісту попереднього речення).  Питальні і відносні займенники, їх відмінювання.  Неозначені й заперечні займенники, їх творення і відмінювання. Дефіс і у неозначених займенниках. Ні в заперечних займенниках.  Присвійні, вказівні, означальні займенники, їх відмінювання.  Вживання   займенників   Ви,   Ваш   у   ввічливо­пошанному   значенні   при звертанні до однієї особи. Написання цих займенників з великої букви.  Дієслово   Дієслово:   загальне   значення,   морфологічні   ознаки,   синтаксична   роль. Особливі   форми   дієслова:   дієприкметник,   дієприслівник   (загальне ознайомлення).  Неозначена форма (інфінітив) та особові форми.  Вживання   неозначеної   форми   дієслова   для   створення   стилістичних відтінків висловлювання (раптовості, повторюваності, категоричності, наказу); вживання   дієслівних   форм   третьої   особи   однини   без   особових   закінчень   і суфіксів (типу  біга, зна) у розмовному та художньому стилях мовлення,  Не з дієсловами.  Використання у мовленні дієслів­синонімів.  Доконаний і недоконаний види дієслова.  Практичне   засвоєння   дієслівних   словосполучень,   в   яких   допускаються помилки у формі залежного слова (в тому числі словосполучень, що різняться в українській і російській мовах). Часи дієслова. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Правопис  ­ ться, ­шся в кінці дієслів.  Наголос у деяких дієсловах минулого часу.  Теперішній   час.   Майбутній   час.   Відмінювання   дієслів   теперішнього   і майбутнього часу.  Стилістична роль часу дієслів.   Вживання форм теперішнього і майбутнього часу замість минулого. Вживання форми 2­ї особи однини в художньому стилі та форми 3­ї особи множини   у   ділових   висловлюваннях   типу   інструкцій   (у   реченнях   з   одним головним членом). Правильне наголошування дієслів. Дієслова І та II дієвідмін. Букви е, и в особових закінченнях дієслів І та II дієвідмін. Практичне   засвоєння   особових   форм   дієслів   з   чергуванням   кінцевого приголосного основи. Способи   дієслів  (дійсний,   умовний,   наказовий).   Творення   дієслів умовного способу. Творення дієслів наказового способу. Буква ь у дієсловах наказового способу. Стилістичні можливості способів дієслова. Синонімічність способів дієслова. Вживання одних способів дієслів замість інших. Вживання інфінітива в значенні різних способів. Безособові дієслова. Стилістична роль безособових дієслів. Способи творення дієслів (практично).  Повторення й узагальнення вивченого в 6 класі     VII клас МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Відомості про мовлення  Повторення   вивченого   про   текст   і   стилі   мовлення.   Види   і   засоби міжфразового зв’язку. Публіцистичний стиль мовлення.  Складний план власного висловлювання (практично).  Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесів праці, роздуму дискусійного характеру. Аудіювання  Аудіювання   природного   українського   мовлення,   мовлення   вчителя   й однокласників, радіо­ і телепередач, аудіозапису. Розвиток умінь сприймати на слух   і   розуміти   мовлення   співрозмовника   у   межах   вікової   тематики,   тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення. Розвиток аудіативної пам’яті, уваги і уяви.  Вибіркове аудіювання окремих фрагментів тексту із завданням (визначити правомірність і неправомірність твердження тощо).  Порівняння двох фрагментів прослуханого тексту щодо наявності нової інформації.  Вичленування різних категорій смислової інформації (знаходження місця прослуханого фрагмента в графічному тексті).  Встановлення   граматичних   відмінностей   між   записаним   і   прослуханим реченнями.  Вичленування окремих фраз за певною ознакою.  Усунення   мовних   труднощів   аудіотексту   (знаходження   лексичних   і граматичних помилок, допущених під час перекладу тексту з російської мови на українську).  Цільове   аудіювання   фрагмента   чи   цілого   тексту   з   метою   наступного використання здобутої інформації при підготовці висловлювання.  Стисле відтворення прослуханого тексту.  Визначення лінії сюжету прослуханого тексту.  Запис почутої розповіді.  Прогнозування  змісту  (складання  плану  продовження   тексту  за прослуханим фрагментом). Аналіз   уживання   мовних   засобів   тексту.   Визначення   лінії   сюжету прослуханого тексту.   Запис   почутої   розповіді.   Прогнозування   змісту   (складання   плану продовження тексту за змістом).  Читання   різних   за   обсягом   текстів   вивчених   стилів,   типів   і   жанрів Читання  мовлення.  Формування читацького інтересу і потреби читати книжки.  Вдосконалення умінь читати вголос і мовчки, користуватися навчальним, ознайомлювальним   та   вибірковим   видами   читання.   Формування   початкових умінь пошукового читання.  Збагачення   і   розширення   словникового   запасу.   Удосконалення   умінь користуватися словниками різних видів.  Визначення комунікативного наміру автора.  Визначення структурно­смислових компонентів тексту.  Встановлення   зв’язку   між   одиничними   фактами   тексту;   об’єднання окремих фактів у смислове ціле.  Складання простого і складного плану прочитаного.  Формування умінь знаходити в тексті конкретну інформацію і  використовувати її при підготовці власних висловлювань. Здобуття повної  фактичної інформації, що міститься в тексті.  Визначення лексико­тематичної основи тексту (підготовка телеграфного повідомлення).  Добір тематично однорідних текстів, порівняння їх щодо наявності нової інформації.  Перефразування. Еквівалентна заміна. Стислий і вибірковий переказ прочитаного.  Визначення засобів зв’язності в тексті.  Складання ситуацій до тексту.  Прогнозування змісту (на основі поданого висновку тощо).  Інтерпретація прочитаного.  Аналіз уживання мовних засобів.  Розвиток характеристик, які стосуються техніки читання. Говоріння  Діалог. Розігрування готового діалогу без опори на текст.  Самостійне   розширення   реплік   діалогу   відповідно   до   контексту, комунікативного завдання, за рахунок ініціативного мовлення.  Конструювання діалогу з набору запропонованих реплік, на основі тексту, за аналогією, на основі програми спілкування.  Складання діалогів на одну тему, але для різних ситуацій спілкування.  Докладний,   стислий   і   вибірковий  перекази  розповідних   текстів   з елементами опису (зовнішності людини, процесу праці) та роздуму.  Докладний усний переказ текстів публіцистичного стилю.  Переказування   тексту   з   адресацією   його   певній   особі   чи   групі   осіб   та оформленням засобами монологічного мовлення.  Переказ прочитаного з доповненням.  Розгортання діалогічних реплік у монологічне висловлювання.  Розповідь на основі прочитаного, побаченого, почутого.  Завершення висловлювання за поданим початком.  Стислий виклад змісту теленовин, переглянутого кінофільму. Усне повідомлення про якусь подію.  Опис жанрової картини.  Самостійне створення монологічних висловлювань вивчених стилів, типів і жанрів мовлення.  Письмо  Написання переказів (за простим або складним планом).  Докладний   і   стислий   перекази   розповідних   текстів   з  елементами   опису (зовнішності людини, процесу праці) і роздуму.  Написання творів(за простим або складним планом).  Твір­опис  зовнішності  людини,  процесу  праці (за  власними спостереженнями і за картиною).  Твір­оповідання за поданим сюжетом.  Твір­роздум дискусійного характеру.  Допис дискусійного характеру в газету.  Телеграма.  Ділові папери  Розписка. Доручення.  Переклад  Переклад з російської мови текстів, які містять описи зовнішності людини, процесів праці, роздуми.  Переказ­переклад (письмовий).  Знаходження лексико­граматичних розбіжностей між вихідним текстом і варіантами його перекладу. МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ ВСТУП   Місце  української  мови  серед  інших  східнослов’янських і  слов’янських мов.  ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО   Розділові знаки в синтаксичних конструкціях.  Найскладніші орфограми.  МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ ДІЄПРИКМЕТНИК   Дієприкметник   як   особлива   форма   дієслова:   значення,   морфологічні ознаки, синтаксична роль.   Відмінювання   дієприкметників.   Правопис   голосних   у   закінченнях дієприкметників.  Дієприкметниковий  зворот.  Виділення  комами   дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника).  Правильна побудова речень з дієприкметниковими  зворотами. Інтонація речень з дієприкметниковими зворотами. Синоніміка складних і простих речень з дієприкметниковими зворотами.  Активні і пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних  дієприкметників теперішнього і минулого часу (практично). Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.  Н   у   дієприкметниках   та   нн   у   прикметниках   дієприкметникового походження.  Не з дієприкметниками.  Безособові дієслівні форми на ­но, ­то.  Вживання в усному і писемному мовленні безособових дієслівних форм на ­но, ­то. Дієприслівник   як   особлива   форма   дієслова:   значення,   морфологічні ДІЄПРИСЛІВНИК   ознаки, синтаксична роль.  Не з дієприслівниками.   Дієприслівниковий   зворот.   Коми   при   дієприслівниковому   звороті   й одиничному дієприслівникові.  Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення (практично).  Складні   випадки   вживання   дієприслівників   доконаного   і   недоконаного виду.  Правильне використання дієприслівників у побудові речень. Використання дієприслівникового   звороту   як   засобу   зв'язку   речень   у   тексті;   дотримання інтонації речень з дієприслівниковими зворотами.  ПРИСЛІВНИК   Прислівник:   загальне   значення,  морфологічні   ознаки,  синтаксична   роль. Ступені порівняння прислівників.  Способи творення прислівників.   Правильний наголос у прислівниках. Використання прислівників як засобу зв'язку речень у тексті, а також для увиразнення мовлення.  Букви н та нн у прислівниках.   Не і ні з прислівниками.   И та і в кінці прислівників.   Дефіс у прислівниках.   Написання прислівників разом і окремо. СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ ПРИЙМЕННИК   Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні. Непохідні й похідні прийменники.  Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.  Особливості вживання деяких прийменників в українській мові у  зіставленні з російською. Правильне вживання прийменників з іменниками.  Використання у мовленні прийменників­синонімів.  СПОЛУЧНИК   Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і  підрядності, їх види (практично). Вживання сполучників у простому й  складному реченнях.  Написання сполучників разом і окремо.  Використання сполучників для зв'язку речень у тексті. Вживання деяких сполучників   у   російській   та   українській   мовах.   Використання   у   мовленні сполучників­синонімів.  ЧАСТКА   Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.  Написання часток ­бо, ­но, ­то, ­от, ­таки. Не з різними частинами мови (узагальнення).  Використання часток як засобу увиразнення мовлення.  ВИГУК   Вигук як особлива частина мови.  Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках.  Правильне читання речень із вигуками.  УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО З МОРФОЛОГІЇ ТА ОРФОГРАФІЇ   Частини   мови   (самостійні,   службові,   вигук),   їх   значення   та   граматичні ознаки.  Найскладніші орфограми.  VIII клас МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Відомості про мовлення  Поглиблення   знань   про   мовлення   (усне   і   писемне),   спілкування,   текст, стилі   і   типи   мовлення.   Смислові   зв’язки   в   тексті.   Основна   й   уточнювальна інформація. Синтаксичні засоби зв’язку.  Особливості   побудови   опису   місцевості,   пам’яток   історії   і   культури, роздуму дискусійного характеру.  Оповідання на основі почутого (з обрамленням).  Аудіювання  Аудіювання   природного   українського   мовлення,   аудіотекстів   різних стилів, типів і жанрів мовлення.  Вичленування різних категорій смислової інформації (аудіювання тексту при візуальній опорі на його стислий переказ з метою поширення його за рахунок одержаної інформації).  Трансформація аудіотексту (заміна прямої мови непрямою і навпаки).  Орієнтований на певну аудиторію переказ прослуханого тексту.  Аудіювання тексту з його наступним продовженням.  Використання  фактів, аргументів  із  прослуханого тексту  в  розгорнутих відповідях на запитання за його змістом.  Тематичні виписки як засіб засвоєння почутого.  Складання ситуацій до аудіотексту. Цільове аудіювання з метою здобуття, відбору і використання необхідної інформації для побудови висловлювань.  Аналіз ужитих в аудіотексті мовних засобів.  Підготовка   монологічних  і  діалогічних  висловлювань  за  проблематикою прослуханого тексту.  Вибіркове аудіювання фрагментів тексту із завданням (знайти розбіжності в   записаному   і   озвученому   текстах,   неточності   у   письмовому   перекладі   з російської мови на українську).  Усний переклад озвученого тексту українською мовою.  Читання  Виразне читання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення відповідно до норм української літературної мови.  Удосконалення умінь читати вголос і мовчки, користуватись вивчальним, ознайомлювальним,   вибірковим   і   пошуковим   видами   читання.   Формування початкових умінь переглядового читання.  Спостереження за зміною семантики речень відповідно до зміни логічного наголосу під час читання.  Знаходження в тексті основної й уточнювальної інформації.  Перегляд текстів з метою формулювання обговорюваної в них проблеми, відбору фактів і доказів, які стосуються певної теми.  Знаходження в тексті місць, які розкривають різні аспекти проблеми.  Порівняння викладених у тексті поглядів на ту саму проблему.  Вибіркове коментування прочитаного.  Перегляд   матеріалів   періодики   з   метою   відбору   і   передачі   змісту найцікавіших.  Прогнозування змісту (за висновком). Аналіз мовних засобів, синтаксичної структури тексту (в межах вивченого мовного матеріалу).  Порівняння   оригіналу   тексту   і   2–3   варіантів   його   перекладу   з   метою вибору найточнішого варіанта.  Розвиток характеристик, які стосуються техніки читання.  Говоріння  Діалогічне мовлення. Розігрування готового діалогу без опори на текст.  Складання діалогів на одну тему, але для різних ситуацій спілкування.  Складання діалогів на основі наданої інформації з урахуванням ситуації і завдань   спілкування   (завдання   збігаються,   різняться   або   суперечать   одне одному).  Складання діалогів до серії пропонованих обставин.  Монологічне мовлення. Монологізація діалогічного висловлювання.  Докладний, стислий і вибірковий перекази розповідних текстів (у т. ч. з елементами опису місцевості, пам’яток історії та культури).  Стислий переказ текстів наукового і публіцистичного стилів. Оповідання на основі почутого (з обрамленням).  Розгортання поданого сюжету (сюжетної схеми) в розповідь.  Оповідання за поданим кінцем.  Складання висловлювання за аналогією з прочитаним.  Самостійне створення монологічного висловлювання.  Письмо  Написання переказів (за складним планом).  Докладний,   стислий   і   вибірковий   перекази   розповідних   текстів   з елементами опису місцевості, пам’яток історії і культури. Написання творів(за складним планом) із вступом, основною частиною і висновком.  Твір­опис місцевості (вулиці, села, міста), пам’яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень.  Твір­роздум   на   морально­етичні   та   суспільні   теми   (в   публіцистичному стилі).  Твір­оповідання на основі почутого (з обрамленням).  Тематичні виписки як спосіб засвоєння почутого і прочитаного.  Ділові папери План роботи.  Переклад  Переклад   з   російської   мови   текстів,   що   містять   елементи   опису (місцевості,   пам’яток   історії   та   культури).   Переклад   текстів   наукового   і публіцистичного стилів.  МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  ВСТУП   Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу.  ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО  В   7   КЛАСІ Частини мови, їх значення та граматичні ознаки.  Найскладніші орфограми (за вибором учителя).  СИНТАКСИС. ПУНКТУАЦІЯ. ЕЛЕМЕНТИ СТИЛІСТИКИ.   СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ   Словосполучення. Будова і види словосполучень за способами вираження головного слова. Практичне   засвоєння   словосполучень,   в   яких   трапляються   помилки   у формі залежного слова (у тому числі словосполучень, що різняться в українській і російській мовах).  Використання у мовленні синонімічних словосполучень.  Речення. Види речень за метою висловлювання, за інтонацією, за будовою, розділові знаки в них (повторення). Порядок слів у реченні. Логічний наголос.  Логічний наголос і порядок слів як засіб підвищення точності й виразності мовлення. Дотримання інтонації спонукальних і окличних речень, що передає різні   емоційні   відтінки   значення.   Риторичні   запитання,   виклад   за   допомогою запитань і відповідей як засіб увиразнення мовлення.  ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ ДВОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ  ГОЛОВНІ І ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ   Підмет і присудок як головні члени речення.  Способи   вираження   підмета.   Простий   і   складений   присудок   (іменний   і дієслівний). Тире між підметом і присудком.  Правильне   вживання   форм   присудка   при   підметі,   вираженому словосполученням або складноскороченим словом. Єдність видо­часових форм дієслів­присудків   як   засіб   зв’язку   речень   у   тексті.   Дотримання   правильної інтонації у реченнях без зв’язки.  Означення,   додаток   і   обставина   як   другорядні   члени   речення (повторення).   Прикладка   як   різновид   означення.   Написання   непоширених прикладок   через   дефіс;   прикладки,  що   беруться   в  лапки.   Види   обставин   (за значенням). Порівняльний зворот. Виділення порівняльних зворотів комами. Обставини часу як засіб зв'язку речень в описових і розповідних текстах, їх синоніміка. Стилістична роль означень і порівняльних зворотів у художньому мовленні.  ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ   Односкладні   прості   речення  з   головним   членом   у   формі   присудка (означено­особові, неозначено­особові, безособові) і підмета (називні).  Правильне вживання безособових речень.  Речення двоскладні й односкладні різних видів як синтаксичні синоніми. Вживання в описах називних речень для позначення часу і місця. Використання односкладних речень для відтворення стану природи.  НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ   Повні і неповні речення. Тире в неповних реченнях.  Уживання неповних речень у діалозі, а також у структурі складних речень для уникнення невиправданих повторень. Дотримання інтонації неповних речень. РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ   Однорідні   члени   речення  (із   сполучниковим,   безсполучниковим   і змішаним   зв'язком)   як   засіб   деталізації   і   конкретизації.   Речення   з   кількома рядами   однорідних   членів.   Кома   між   однорідними   членами.   Однорідні   й неоднорідні означення.  Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами.  Правильна побудова речень із сполучниками  не лише..., а й..., як…, так і... . Синонімічність рядів однорідних членів з різними типами зв'язку між ними. Інтонація   речень   з   однорідними   членами   (в   тому   числі   з   узагальнювальними словами). РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМИ, ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ   (словосполученнями, реченнями)  Форми звертань при діалозі, у приватних листах та офіційних документах. Звертання непоширені і поширені. Розділові знаки при звертанні.  Вставні слова (словосполучення, речення), розділові знаки при них.  Використання звертань і вставних слів для передачі ставлення до адресата. Синонімічність вставних слів і речень. Використання вставних слів як засобу зв'язку   речень   у   тексті.   Інтонація   речень   із   звертаннями,   вставними   словами (словосполученнями, реченнями).  РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ  Поняття про відокремлення. Відокремлені другорядні члени речення, в тому числі уточнювальні. Розділові знаки при відокремлених членах речення.   Правильна побудова речень із дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами.  Дієприслівникові звороти як засіб зв'язку речень у тексті.  Інтонація  речень  з  відокремленими  і  уточнювальними  членами.  Синонімічність простих речень з відокремленимичленами і складних речень.  ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА.   ДІАЛОГ   Пряма і непряма мова  як способи передачі чужого мовлення. Розділові знаки при прямій мові.  Цитатаяк спосіб передачі чужого мовлення. Розділові знаки при цитаті.  Діалог і полілог. Розділові знаки при діалозі та полілозі (повторення).  Синонімічність різних способів передачі прямої мови. Заміна прямої мови непрямою. Інтонація речень з прямою мовою, діалогом. ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО   У ВОСЬМОМУ КЛАСІ     ІХ клас МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ  Відомості про мовлення   Повторення вивченого про мовлення і спілкування, про текст, стилі і типи мовлення.    Поняття   про   тези,   реферат,   доповідь.   Добір   і   систематизація матеріалу для реферату, доповіді.   Аудіювання (глобальне, детальне, критичне) текстів різних стилів, типів і Аудіювання  жанрів мовлення.  Удосконалення умінь сприймати на слух і розуміти автентичне мовлення в типових   ситуаціях   спілкування,   здобувати,   критично   оцінювати   і   доречно використовувати необхідну інформацію.  Вибіркове цільове аудіювання текстів.  Вичленування   різних   категорій   смислової   інформації   (визначення   в складному синтаксичному цілому речення, яке виражає основну думку).  Розвиток аудіативної пам’яті, уваги, уяви, логічного мислення (порівняння двох прослуханих фрагментів щодо наявності/пропуску нової інформації).  Усний переклад озвученого тексту українською мовою.  Аналіз уживання мовних засобів.  Читання Мотивація до читання. Читання  автентичних текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення з використанням основних видів (стратегій) читання.  Поділ тексту на смислові частини (формулювання висвітлених у тексті проблем).  Розуміння   фактичного   змісту   прочитаного   (відповіді   на   проблемні запитання за змістом).  Виділення   смислових   віх   (визначення   основних   проблем,   що обговорюються в тексті).  Визначення   достовірності   та   цільового   призначення   наданої   в   тексті інформації.  Удосконалення   умінь   інтерпретувати   прочитане   (визначення   повноти висвітлення автором порушеної в тексті проблеми).  Визначення пізнавальної цінності прочитаного (коментування найцікавішої частини тексту).  Розвиток умінь висловлювати оцінні судження про прочитане (виявлення розбіжностей у підходах різних авторів до розкриття проблеми).  Прогнозування   змісту   (оцінка   складного   синтаксичного   цілого   щодо єдності та логіки викладу; передбачення можливої структури і проблематики тексту за вступним абзацем).  Оволодіння   структурно­композиційними   особливостями   текстів   різних функціональних стилів (добір статей певної поблематики з кількох газет).  Розвиток умінь пошукового читання (знаходження авторського висновку тощо).  Стислий   і   вибірковий  переказ  текстів   наукового,   публіцистичного   і художнього стилів. Розвиток характеристик, які стосуються техніки читання.  Говоріння  Діалог.  Ведення   діалогу   в   ситуаціях   офіційного   та   неофіційного спілкування в особистісній, публічній та освітній сферах, у т. ч. діалогу – обміну інформацією, думками, судженнями, діалогу – спонукання до дії (наприклад, у ході виконання спільного завдання), дискусії в межах обговорюваної проблеми або   на   основі   прочитаного   тексту   із   дотриманням   основних   характеристик діалогу,   норм   української   літературної   мови,   мовленнєвого   етикету   і   правил спілкування.  Вибірковий   переказ   тексту   з   висвітленням  однієї   думки   чи   ряду взаємопов’язаних думок.  Розгортання   поданої   тези   в  зв’язне   висловлювання  з   доведенням правильності своєї позиції.  Підготовка монологічного висловлювання за тезами.  Самостійне створення монологічного висловлювання.  Дискусія на морально­етичну тему.  Письмо  Написання переказів (за складним планом).  Стислий   і   вибірковий   переказ  текстів   наукового,   публіцистичного   і художнього стилів.  Написання творів (за складним планом).  Твір у публіцистичному стилі на морально­етичні та суспільні теми.  Оповідання на самостійно обрану тему.  Добір із тексту речень, які ілюструють наведені твердження.  Розгортання поданої тези за рахунок відповідного матеріалу з тексту. Тези статей на морально­етичні та суспільні теми.  Тематичні виписки  як спосіб засвоєння і запам’ятовування почутого і прочитаного.  Доповідь (реферат)  на основі двох­трьох джерел на морально­етичні та суспільні теми.  Удосконалення зв’язних висловлювань.  Ділові папери  Заява. Автобіографія. Анкета.  Переклад  Переклад  з   російської   мови   різних   за   стилем   і   жанром   уривків   або невеликих закінчених творів.  Міжпредметні   зв’язки.  Виступ   проблемного   характеру   на   літературну тему,   план­конспект,   тези   літературно­критичних   статей,   окремих   розділів підручника (література).  МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ ВСТУП   Мова   –   суспільне   явище.   Основний   Закон   (Конституція)   Луганської Народної Республіки про державний статус української мови.  ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО    Просте речення. Двоскладне й односкладне просте речення.  СИНТАКСИС. ПУНКТУАЦІЯ. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ  Складне   речення,   його   ознаки.   Види   складних   речень   (сполучникові   й безсполучникові). СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ   Складносурядне речення, його будова і засоби зв’язку в ньому. Смислові зв’язки   між   компонентами   складносурядного   речення.   Розділові   знаки   між частинами складносурядного речення.  Інтонація складносурядного речення. Синоніміка складносурядних речень з   різними   сполучниками,   а   також   складносурядного   речення   і   ряду   простих речень.  Міжпредметні зв’язки. Опис у художньому творі (література).  СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ   Складнопідрядне   речення,   його   будова   і   засоби   зв’язку   в   ньому (практично).  Розділові   знаки   між   головними   і   підрядними   реченнями.   Основні   види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії і ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові).  Складнопідрядне речення з кількома підрядними. Розділові знаки в ньому.  Міжпредметні зв’язки. Епітет і порівняння як художні засоби  (література).  БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ   Смислові відношення між компонентами в безсполучниковому складному реченні. Розділові знаки між частинами безсполучникового складного речення.  Інтонація   безсполучникового   складного   речення.   Синоніміка   складних речень із сполучниками, без сполучників і простих речень.  Міжпредметні зв’язки. Опис у художньому творі (література).  СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ’ЯЗКУ   Складне речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку. Розділові знаки в ньому. Синоніміка складних і простих синтаксичних конструкцій.  Міжпредметні   зв’язки.  Використання   складних   синтаксичних конструкцій у художніх описах (література).  Стркутурна   організація   тексту.   Складне   синтаксичне   ціле   (ССЦ)   в ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ   структурі тексту.  Внутрішньотекстові зв’язки.  Види інформації в тексті. Актуальне членування тексту.  Довідники з синтаксису та пунктуації.  УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО   В 5­9 КЛАСАХ   ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ  Основні правила української літературної вимови.  ЛЕКСИКОЛОГІЯ  БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ  Значущі   частини   слова.   Основні   способи   словотвору.   Орфограми   в префіксах і суфіксах.  МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ  Іменник.   Прикметник.   Числівник.   Займенник.   Дієслово,   його   особливі форми. Прислівник. Букви н і нн у частинах мови. Не з різними частинами мови. Дефісні написання. Службові частини мови.  СИНТАКСИС. ПУНКТУАЦІЯ  Словосполучення і речення як синтаксичні одиниці. Члени речення і слова, граматично не зв’язані  з членами речення (звертання, вставні слова і речення). Види складних речень. Способи передачі чужої мови.  Кома   і   крапка   з   комою   в   простому   реченні.   Розділові   знаки   при відокремлених означеннях і прикладках.   Розділові знаки при відокремлених додатках і обставинах.  Кома   і   крапка   з   комою  в   складних   реченнях.  Двокрапка   в   простому   і складному реченнях. Тире в простому і складному реченнях.